Постанова № 41905339, 03.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 876/7429/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,

встановив:

У червні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідача Івано-Франківського ОВК, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила : 1) зобов'язати відповідача виплатити позивачу кошти за відпрацьований робочий день 17.01.2013 р. у розмірі 196,48 грн.; 2) стягнути з відповідача в користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належної зарплатні з 18.01.2013 р. по 24.06.2014 р. за 362 робочих дні в розмірі 71125,76 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що 17 січня 2013 року згідно наказу військового комісара № 7 від 17.01.2013 р. вона була звільнена з посади державного службовця - провідного спеціаліста юридичної групи в Івано-Франківському ОВК. Зазначала позивач, що в день звільнення жодних грошових виплат зроблено не було, в тому числі не було виплачено заробітну плату за робочий день 17.01.2013 р., що є порушенням КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» та Конституції України. Добровільно провести виплату належної заробітної плати військовий комісаріат відмовився, тому суму зарплати 196,48 грн. за робочий день 17.01.2013 р. слід стягнути в судовому порядку. Крім цього, зазначала позивач, що з урахуванням положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України та на підставі Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітку» військовий комісаріат зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки, що станом на 24.06.2014 р. становить 71125,76 грн..

Відповідач Івано-Франківський ОВК у суді першої інстанції позову не визнав, у поданих запереченнях зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки статтею 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а позивач дізналася про порушення її прав 18.02.2013 р. в день проведення із нею остаточного розрахунку. Також, вказував відповідач, що заборгованості по заробітній плату у відповідача перед позивачем немає за робочий день 17.01.2013 року, оскільки звільнена вона з посади 17.01.2013 року, в цей день позивач не була в штаті ОВК і посадових обов'язків не здійснювала.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано Івано-Франківський ОВК виплатити ОСОБА_2 середньоденну заробітну плату за робочий день 17 січня 2013 року в розмірі 196,48 грн.. Стягнено з Івано-Франківського ОВК в користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в сумі 6483,84 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач Івано-Франківський ОВК та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом порушено норми матеріального права, тому оскаржена постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт Івано-Франківський ОВК посилається на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Крім цього, згідно наказу військового комісара від 25.12.2012 р. № 242 державного службовця ОСОБА_2 передбачалося звільнити з роботи з 28.12.2012 р. в зв'язку з скороченням штату працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги. Відповідно до касової відомості від 27.12.2012 р. № 159 позивач отримала вихідну допомогу. Однак, з 27.12.2012 р. по 16.01.2013 р. позивач перебувала на листку непрацездатності та одночасно проходила стажування в ДПІ в м. Івано-Франківську, про що відповідачу стало відомо лише 08.01.2013 р.. У зв'язку з цим наказом № 7 від 17.01.2013 р. позивача звільнено з посади в порядку переведення та цим же наказом відмінено п. 2 наказу від 25.12.2012 р. № 242 стосовно звільнення ОСОБА_2. Звертає увагу апелянт на те, що на день видачі наказу від 17.01.2013 року про звільнення ОСОБА_2 в порядку переведення, посади яку обіймала позивач вже не існувало внаслідок реорганізації. Оскільки, позивач не була в штаті ОВК, тому 17.01.2013 р. вона не могла здійснювати свої посадові обов'язки, а надані позивачем табелі обліку робочого часу видані з порушенням законодавства. На день звільнення позивач претензій до ОВК не мала. Таким чином, вважає апелянт, що у відповідача відсутні підстави для виплати заробітної плати позивачу за 17.01.2013 р. і для виплати вказаної позивачем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За результатами апеляційного розгляду апелянт Івано-Франківський ОВК просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

З постановою суду першої інстанції від 09.07.2014 року також частково не погодилась позивач ОСОБА_2. Вважає апелянт, що постанова суду в частині визначення дати остаточного розрахунку і відповідно суми виплати за весь час затримки виплати заробітної плати, прийнята з порушенням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт ОСОБА_2 посилається на те, що приймаючи рішення щодо сплати позивачу середнього заробітку за весь період затримки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 18.02.2013 р. є днем остаточного розрахунку. Зазначає апелянт, що станом на 09.07.2014 року і по даний час відповідач так і не розрахувався з позивачем за робочий день 17.01.2013 року. Таким чином, кількість робочих днів за період затримки остаточного розрахунку становить 372 дня за період з 18.01.2013 р. по 09.07.2014 р. (день прийняття рішення судом першої інстанції). Враховуючи наведене, а також те, що середньоденна заробітна плата позивача становить 196,48 грн., сума, яку мав би сплатити відповідач за весь час затримки виплати заробітної плати становить 73090,56 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_2 просить змінити постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 року в частині визначення суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати і позовні вимоги задоволити, а саме, зобов'язати відповідача виплатити позивачу кошти за відпрацьований робочий день 17.01.2013 р. у розмірі 196,48 грн.; 2) стягнути з відповідача в користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належної зарплатні при звільненні по день постановлення рішення суду в сумі 73090,56 грн..

Також позивач ОСОБА_2 подала заперечення на апеляційну скаргу Івано-Франківського ОВК, в якому зазначила, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною, а покликання відповідача на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду не заслуговують на увагу. Вказує позивач, що перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України 3-х місячного строку звернення до суду починається з дня коли працівник дізнався чи повинен був дізнатись про те, що роботодавець із ним фактично розрахувався. Оскільки відповідач із позивачем не провів остаточного розрахунку по даний час, тому немає підстав для тверджень про закінчення строку звернення до суду.

Відповідно до вимог статті 193 КАС України судом апеляційної інстанції відмовлено у прийнятті доповнень до апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, оскільки такі доповнення стосуються збільшення позовних вимог і подані за межами встановленого строку.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційних скарг, вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом військового комісара Івано-Франківського ОВК від 17.01.2013 р. № 7 позивача ОСОБА_2 звільнено з роботи 17.01.2013 р. з посади провідного спеціаліста юридичної групи, у зв'язку з переведенням до ДПІ у м. Івано-Франківську, за п.5 ст.36 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_2 від 17.01.2013 р. та клопотання ДПІ від 17.01.2013 р. № 1184/8/04-019/3. Цим наказом № 7 від 17.01.2013 р. відмінено п. 2 наказу № 242 від 25.12.2012 р. стосовно звільнення позивача на підставі ст. 40 КЗпП України, а також визнано позивача такою, що з 27.12.2012 року по 16.01.2013 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хворобою (а.с. 33, 34).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 196,48 грн. за відпрацьований робочий день 17.01.2013 р..

Так, матеріалами справи, а саме, копіями табелів обліку використання робочого часу за січень 2013 року, підтверджується, що 17.01.2013 р. був робочим днем позивача ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста юридичної групи Івано-Франківського ОВК. Крім цього, змістом вказаного вище наказу № 7 від 17.01.2013 р. та записами трудової книжки підтверджується, що 17.01.2013 року був останнім робочим днем позивача на вказаній посаді, компенсацію за невикористану відпустку позивачу визначено по 17.01.2013 року, трудову книжку позивач отримала в останній робочий день 17.01.2013 року (а.с. 9-11, 45-47).

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта Івано-Франківського ОВК на те, що позивач не працювала 17.01.2013 року, а наявні в справі копії табелів обліку використання робочого часу є помилковими, оскільки на підтвердження вказаних покликань відповідачем належних доказів не надано.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що за 17.01.2013 р. позивач повинна отримати заробітну плату у відповідача, в розмірі 196,48 грн., згідно наданого відповідачем розрахунку (а.с. 12).

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання зарплати в розмірі 196,48 грн. являється стягнення цієї суми із відповідача в користь позивача, відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України та ст. 162 КАС України, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Відносно позовної вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати суми зарплати 196,48 грн. за період з 18.01.2013 р. по день винесення судового рішення, то така позовна вимога підлягає залишенню без розгляду, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Тобто, статтею 47 КЗпП передбачено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися зі заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім цього, нормами спеціального законодавства про адміністративне судочинство, а саме, частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду в справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для звернення особи до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено місячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, тобто про те, що власник або уповноважений ним орган не провів із ним розрахунку по всіх належних при звільненні сумах виплат.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач дізналась і повинна була дізнатись про невиплату їй коштів за відпрацьований робочий день 17.01.2013 р. у розмірі 196,48 грн. 18.02.2013 р., а саме, в момент проведення кінцевого розрахунку згідно відомості на виплату грошей № 3 за лютий 2013 р. та в день подання позивачем письмової заяви від 18.02.2013 року до військового комісара щодо виплати коштів за відпрацьований робочий день 17.01.2013 року (а.с. 36, 21).

Однак, із даним адміністративним позовом щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належної зарплатні позивач звернулася до адміністративного суду лише 17.06.2014 р., що підтверджується датою реєстрації адміністративного позову в суді першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що такі обставини як звернення позивача ОСОБА_2 із аналогічними позовними вимогами у серпні 2013 року до суду в порядку цивільного судочинства (а.с. 7, 66) не можуть бути обставинами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки вказане звернення до цивільного суду було здійснено позивачем з порушенням строків встановлених ст.233 КЗпПУ і ст.99 КАС України.

Відповідно до ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Наведених вище норм законодавства та обставин справи суд першої інстанції не врахував.

Отже, відповідно до вимог статей 99, 100 КАС України позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належної зарплатні, слід залишити без розгляду.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржену постанову суду слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог і про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про виплату коштів за відпрацьований робочий день - задоволити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного військового комісаріату в користь ОСОБА_2 196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17 січня 2013 року, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_2 про виплату коштів за відпрацьований робочий день - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.12.2014 року.