Постанова № 41904945, 10.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа№ 910/24366/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Бабій О.В. за належно оформленою довіреністю;

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року

у справі № 910/24366/14 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

про стягнення заборгованості 51560,86 дол. США

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення заборгованості 51560,86 дол. США.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 (суддя Чебикіна С.О.) позовну заяву з доданими до неї документами повернуто Публічному акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» без розгляду.

Не погодившись з вказаною ухвалою, Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 про повернення позовної заяви та передати справу на розгляд Господарському суду міста Києва.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при її винесенні судом зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам та порушено норми процесуального і матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом не враховано виконання позивачем ст. 57 та ст. 63 Господарського процесуального кодексу України у встановленому законом порядку та розмірі судовий збір за подачу своєї позивної заяви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року колегією суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю. апеляційну скаргу прийнято до розгляду, відновлено строк на подання апеляційної скарги, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.12.2014 року.

Представники відповідача до судового засідання, що відбулось 10.12.2014 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності представника відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як зазначалось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 Публічному акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення заборгованості 51560,86 дол. США.

Ухвалу вмотивовано тим, що подана позовна заява не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, а саме положенням до п. 3 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України.

Так, оскаржувану ухвалу мотивовано зокрема тим, що позивачем, в якості доказу сплати судового збору, надано оригінал платіжного доручення № 59618 від 28.08.2014 року на суму 14000,00 грн., в якому відсутній видбиток4 печатки платника (позивача).

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позивної заяви на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Позивачем, як вбачається з матеріалів справи, додано до Позову платіжне доручення №59518 від 28.08.2014 року про сплату судового збору у розмірі 14000,00 грн. за подачу позову, на виконання вимог ст. 57 та ст. 63 ГПК України Позивачем сплачено у встановленому законом порядку та розмірі судовий збір за подачу Позову та додано до Позову доказ такої сплати.

Відповідно до п. 2.20 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування» у зв'язку з тим, що чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», п. 17 ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України.

Приписами ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

У відповідності до листа Національного банку України від 19.09.2007 року №25-113/1774-9575 «Щодо зазначення платниками в платіжних дорученнях суми податку на додану вартість» при виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Згідно із п. 22.6. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України.

Відповідно до листа Національного банку України від 19.09.2007 року №25-113/1774-9575 «Щодо зазначення платниками в платіжних дорученнях суми податку на додану вартість» Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Згідно з п. 2.4 Інструкції банк платника перевіряє відповідність заповнення вимогам додатка 8 до Інструкції таких реквізитів розрахункових документів клієнтів, як «Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Банк платника», «Код банку платника», а також «М. П.» та «Підписи платника». Якщо розрахункові документи, в яких перевірені реквізити, заповнено з порушенням вимог, зокрема, глави 2 та додатка 8 до Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 05.07.2012 року №01-06/869/2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»» визначальним щодо обставин сплати судового збору є факт надходження суми судового збору до державного бюджету України.

На зворотній стороні Платіжного доручення розміщено засвідчувальний напис: «28 серпня 2014 року зараховано в дохід державного бюджету України судовий збір у сумі 14000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп.» Даний засвідчу вальний напис скріплено відбитком гербової печатки АТ «Укрексімбанк», підписами Головного бухгалтера АТ «Укрексімбанк» та Члена Правління - заступника Голови Правління АТ «Укрексімбанк».

Таким чином, зарахування суми сплаченого Позивачем судового збору в дохід державного бюджету України посвідчено підписами керівництва та гербовою печаткою Банку.

Тому суд вважає, що позивачем при поданні позовної заяви, було додано належний доказ сплати судового збору, тобто, вбачається дотримання позивачем при подані позовної заяви п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, та відсутні підстави для повернення позовної заяви з підстав п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 є необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права (п. 4).

З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвали про повернення позовної заяви, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи на розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

У п. 4.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказується що, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 Господарського процесуального кодексу України або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111 13 Господарського процесуального кодексу України з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/24366/14 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 року у справі № 910/24366/14 - скасувати.

3. Справу № 910/24366/14 направити на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала