Рішення № 41904920, 09.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р.Справа № 922/1360/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Чугуївтепло", м. Чугуїв про стягнення 9217318,75 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Радигін Є.С., довіреність від 24.10.2013 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" основний борг в сумі 8343856,48 грн., пеню в сумі 646744,00 грн., 3 % річних в сумі 226718,27 грн. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 73080,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 24 квітня 2014 року провадження у справі було зупинено та призначено проведення судово-економічної експертизи, проведення якої доручено судовим експертам Науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центру ГУМВС України в Харківській області.

27 листопада 2014 року справу № 922/1360/14 було повернуто до господарського суду Харківської області з наданим по справі висновком.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року провадження у справі № 922/1360/14 було поновлено та розгляд справи призначено на 09 грудня 2014 року о 12:15 год.

03 грудня 2014 року від відповідача до канцелярії суду надійшли уточнення до відзиву та надання додаткових документів за вх. № 43157, які розглянуті та долучені судом до матеріалів справи.

Позивач свого представника у призначене судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач в судовому засіданні 09 грудня 2014 року підтримує позицію викладену в уточненні до відзиву, а саме просить припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 8343856,48 грн., відмовити позивачу у стягненні пені у розмірі 381460,03 грн., відмовити у стягненні 3% річних в розмірі 139521,10 грн., зменшити суму пені на 90%, та відстрочити виконання рішення на один рік з моменту винесення рішення судом по даній справі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем, постачальником) та Комунальним підприємством "Чугуївтепло" (відповідачем, ) був укладений Договір купівлі - продажу природного газу № 02-13-10-ТЕ-32.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1. 1. Договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 1.2. Договору, продавець зобов'язується передати у власність у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ), на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору, газ що продається за цим договором, використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ в обсязі до 10329,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях.

Відповідно до п. 3.1. Договору, продавець передає газ покупцю у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання передача - газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Пунктом 6.3. Договору, передбачено що, у платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Відповідно до п. 6.5. Договору, звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання передачі газу протягом 10 днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив протягом січня - квітня 2013 року, жовтня - грудня 2013 року природного газу на загальну суму 11541946,46 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, доданими до матеріалів справи.

Однак, відповідач в порушення умов Договору свої зобов'язання виконав лише частково та з порушенням встановленого договором строку виконання. Фактично відповідачем сплачено за Договором 3198089,98 грн.

Внаслідок неповної оплати відповідачем за поставлений природний газ відповідно до умов Договору, утворилась заборгованість у розмірі 8343856,48 грн., що і стало підставою щодо звернення позивачем до господарського суду з позовною заявою за захистом свого права.

Надаючи правову кваліфікацію вказаній вимозі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на сьогодні сума основного боргу відповідачем погашена, що підтверджують наступні докази:

- платіжне доручення № 4 від 01.04.2014 року на суму 1900000,00 грн. та платіжне доручення № 11 від 10.10.2014 року на суму 4464982,79 грн. на підставі договорів про взаєморозрахунки № 74/30 від 11.02.2014 року та № 375/30 від 24.09.2014 року;

- платіжні доручення: № 3 від 21.03.2014 року на суму 333824,00 грн., № 5 від 24.04.2014 року на суму 303532,00 грн., № 6 від 20.05.2014 року на суму 235838,00 грн., № 7 від 25.06.2014 року на суму 193078,00 грн., № 9 від 23.07.2014 року на суму 187325,00 грн., № 1036 від 28.07.2014 року на суму 150185,70 грн., № 1043 від 30.07.2014 року на суму 100000,00 грн., № 1214 від 29.08.2014 року на суму 100000,00 грн., № 8 від 22.09.2014 року на суму 187589,00 грн., № 9 від 24.09.2014 року на суму 187502,00 грн.

Виходячи з вищенаведеного вбачається, що сума основної заборгованості у розмірі 2233824,00 грн. була сплачена відповідачем до подачі позову до суду, тому суд знаходить правові підстави в відмові в цій частині позовних вимог. Сума заборгованості у розмірі 6110032,48 грн. була сплачена відповідачем після подачі позову до суду, а одже суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в цій частині стягнення основного боргу у розмірі 6110032,48 грн. на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Також позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 646744,00грн. та 3% річних у розмірі 226718,27 грн.

Надаючи даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, п.7.2. договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору, Покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 9.3 Договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Однак, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим саме змінили порядок та строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу, що у свою чергу потягло відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки природного газу, та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 ст. 625 ЦК України.

Вказана правові позиції викладені Верховним судом України по подібним спорам, а саме: у постановах по справам № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 від 09.09.2014 року, № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, № 5011-35/1533-2012-19/522-2012. Також аналогічна правова позиція викладена ВГСУ у постанові по справі 910/7258/14 від 22.09.2014 року.

Одже, для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету спору.

В даному випадку частина розрахунків з позивачем по договору купівлі-продажу природного газу № 02-1310-ТЕ від 28.12.2012 року на суму 6364982,79 грн. на яку була нарахована пеня, 3% річних та інфляційні витрати були проведені на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків № 74/30 від 11.02.2014 року та № 375/30 від 24.09.2014 року .

Відповідно до п. 2 ст. 10 цих договорів про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору купівлі-продажу природного газу № 02-1310-ТЕ-32 від 28.12.2012 року. У п. 15 договорів про організацію взаєморозрахунків визначили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Таким чином, перерахувавши суму пені з урахуванням вищевказаного та відповідно до законодавства, суд дійшов висновку, що розмір суми пені складає 265283,97 грн.

Однак, як вбачається з наданих до суду доказів, першочерговим завданням та ціллю Комунального підприємства "Чугуївтепло" (відповідача) є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплопостачання у вигляді опалення та гарячого водопостачання усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства. Відповідач є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності.

Відповідач не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Фінансування останнього здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів. Діючи тарифи не підвищуються, а різниця в тарифах відповідачу не виплачується. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з балансу підприємства, розмір останнього затвердженого обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на теплову енергію станом 01.11.2014 року: надану населенню склав суму у розмірі 2125414,00 грн., надану бюджетним установам та іншим споживачам склав суму у розмірі 4715,08 тис. грн.

Одже, заборгованість споживачів на 01.11.2014 року склала суму у розмірі 4426,752 тис. грн., тому числі населення 4441,609 грн.

Водночас, фінансовий стан підприємства підтверджується висновком експерта № 50 від 21.11.2014 року, в якому зазначено наступне:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності ( характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість, нормативне значення 0,2-0,35), станом на 31.12.2013 року становить 0,02, нормативного значення не досягнуто. Коефіцієнт швидкої ліквідності (показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів, нормативне значення 0,6-0,8) станом на 31.12.2013 року становить 0,67. Коефіцієнт покриття станом на 31.12.2013 року становить 0,69. Коефіцієнт фінансової автономії має нормальне значення, але спостерігається негативна тенденція до його зниження. Коефіцієнт маневрування власних оборотних засобів має від'ємне значення, що свідчить про недостатність власних коштів для формування необоротних активів , як наслідок - дефіцит власних оборотних коштів. Так само як і коефіцієнт Бівера та оцінка рентабельності, які також є від'ємними, тому що діяльність підприємства є збитковою;

- проаналізувавши розраховані показники економічної діяльності підприємства зроблено висновок, що фінансова стійкість підприємства в досліджуваних періодах є досить нормальною, однак негативний вплив на фінансовий стан підприємства має нераціональна структура активів балансу, що створює передумови для його кризового становища. Підприємство має величезну нестачу власних оборотних активів, запобігти якої можливо лише за умови залучення кредитних коштів, або за умови отримання субвенції з держбюджету, (яке відбувається зі значною затримкою у часі, протягом якого підприємство здатне розрахуватися зі своїми постачальниками, знову таки, за умови отримання кредитів);

- згідно розрахованих економічних показників відповідач у період постачання газу за договором № 02-13-10-ТЕ-32 від 28.12.2012 року та за період опалювального сезону 2013 року, відповідач мав можливість розрахуватися за поставлений природний газ у повному обсязі лише за умови взяття на себе зобов'язань за кредитними договорами (залучення позикових коштів), або за умови отримання бюджетних коштів. В цілому, збільшення позикового капіталу не сприяло б покращенню зазначених економічних показників господарсько - фінансової діяльності підприємства, а навпаки - до їх погіршення.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо зменшення розміру пені на 90 %, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 26528,40грн. В решті позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 620215,60 грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, сума 3% річних, яка підлягає задоволенню становить 87197,17 грн. Проте, в частині стягнення 3% річних у розмірі 139521,10грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік, зазначає наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом (п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").

З вищенаведеного вбачається, що відстрочка виконання рішення можлива у виняткових випадках та при наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. N 02-5/333, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, відповідач довів суду факт наявності виняткових випадків та обставини, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення. На підставі вказаного, суд частково задовольняє вказане клопотання та відстрочує виконання рішення до 01.04. 2015 року

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 267, 526, ч.1 ст. 530, 549, ч. 3 ст. 551, ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 6110032,48 грн.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнити. Зменшити розмір стягнення штрафних санкцій на 90%.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково.

Відстрочити виконання рішення до 01 квітня 2015 року.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Гагаріна, буд. 15, код ЄДРПОУ 35944142) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ( 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 26528,40 грн. пені, 87197,17грн. 3% річних, 51238,38 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 2233824,00 грн., пені у розмірі 620215,60 грн. та 3% річних у розмірі 139521,10грн. - відмовити.

Повне рішення складено 15.12.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1360/14