Ухвала суду № 41903958, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2014 р. м. Київ К/800/16619/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Покровська О. Ю., Комендантова А. О. Назарук О. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 рокуу справі№ 810/5421/13-аза позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «СЯЙВО»до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року у справі № 810/5421/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07.08.2013 року № 0000212200.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135, п. 137.14 ст. 137 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведення відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07. 2010 року по 31.12.2012 року складено акт від 22.07.2013 року № 28/22 - 1/32704920, яким зафіксовано порушення: ст. ст. 1, 29, 31 Закону України «Про страхування», ч. ч. 1, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. ст. 216, 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.14 ст. 137, пп. 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим валові внески, одержані (нараховані) платником на його користь за договорами страхування і перестрахування та валові внески, сплачені позивачем за договорами перестрахування у загальній сумі 206 737 898,00 грн., підлягають зменшенню, оскільки позивачем завищено податок на прибуток від страхової діяльності у сумі 2 194 267,00 грн.; пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, занижено доходи за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги у загальній сумі 18 562 741,00 грн., у зв'язку з чим занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у сумі 4 640 685,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 року № 0000212200, яким збільшено суму грошового зобов'язання - 5 800 067,50 грн., з яких за основним платежем - 4 640 685,00 грн. коп., за штрафними санкціями - 1 159 382,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що доводи податкового органу щодо відсутності фактичного виконання договорів про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), укладених позивачем з ПАТ «СК «Прогрес-фонд», ТДВ «СПК «Впевніність-безпека», ТДВ «СК «Зеніт» та ТДВ «СК «Відродження Україна» та фактичне надавання платником своїм контрагентам безповоротної фінансової допомоги спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні положення зазначені в ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналізу положень ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. ст. 138, 139 Податкового кодексу України вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Проте, вирішуючи спір щодо правомірності формування витрат та доходу по страховій діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій обмежились посиланням на наявність первинних документів по договорам з вищенаведеними контрагентами, не дослідивши при цьому наявності ділової мети та подальшого отримання економічного ефекту за наслідками укладення та виконання спірних договорів.

Погоджуючись з доводами про безпідставність висновків відповідача щодо фіктивності укладених правочинів, судами не враховано, що в акті перевірки податковим органом зазначено, що загальна чисельність працюючих у товаристві становить дві особи та не досліджено питання можливості реальності спірних договорів з урахуванням таких трудових ресурсів в товаристві.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання можливості фактичного виконання договорів та наявності економічних наслідків їх укладення, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року у справі № 810/5421/13-а скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак