Ухвала суду № 41903953, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/800/14117/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Рабчевський А. В. Пятковський А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій областіна постанову та ухвалуХмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 рокуу справі№ 822/4704/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МС - Зв'язок»до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій областіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року у справі № 822/4704/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 07.05.2013 року № 0005782206/2833 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 77 674,00 грн. та № 0005792206/2852 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 2 935 604,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 588 317,00 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14,п. 44.1 ст. 44, п. п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, пп. 192.1 ст. 192, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Клопотання позивача про долучення доказів підлягає відхиленню, оскільки у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено збирання та дослідження доказів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірко ТОВ «МС-Зв'язок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року складено акт № 4710/22-05/33232876 від 22.11.2013 року, яким зафіксовано порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.2, 138.4, 138.8. ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 3 484 718,00 грн., пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.2, 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. п. 192.1, 192.3 ст. 192 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 4 758 690 грн.; п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 119.2 ст. 119, пп. пп. «б», «ґ», «д» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0005782206/2833 від 05.12.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 170 233,00 грн., з яких: 170 233,00 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем; № 0005792206/2852 від 05.12.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 3 662 881,00 грн., з яких: 3 055 995,00 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 606 886,00 грн. - за штрафними санкціями.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що висновки акта перевірки, що сталі підставою для нарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 77 674,00 грн. та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 2 935 604,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 588 317,00 грн., спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності до п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Акордбуд», ТОВ НВСП «Магнолія», ПП «Інсайт Плюс» підтверджується наданими доказами, а саме: копіями генерального договору № 30902/30903/30904 від 02.02.2010 року, договору генерального підряду № 30439 на будівництво об'єктів фіксованого зв'язку для масового ринку від 21.12.2009 року, додаткової угоди до договору генерального підряду № 30722, № 30439, № 30902, № 30903, № 30439, субпідрядних угод, актів здачі-приймання виконаних робіт, акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні, платіжні доручення, накази на відрядження.

Первинні документи, що підтверджують факт реального здійснення господарських відносин позивача з вказаними контрагентами, оформлені належним чином, з дотриманням вимог, визначених чинним законодавством України, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах перевірки контрагентів позивача обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Підставами висновку податкового органу про відсутність виконання спірних операцій стали, зокрема, матеріали кримінальних справ щодо контрагентів позивача, які в силу положень ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України правомірно відхиленні судами першої та апеляційної інстанцій.

Твердження щодо наявності протоколу допиту директора ТОВ НВСП «Магнолія», який на думку податкового органу є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій з цим товариством, є необґрунтованими, адже згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині нарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 77 674,00 грн. та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 2 935 604,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 588 317,00 грн., колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаній частині.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні решти позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 року у справі № 822/4704/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак