Ухвала суду № 41903943, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/800/16000/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Стояновський Є. О. Стрілець О. І. Муха С. І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходівна постанову та ухвалуЗапорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 рокуу справі№ 2а-10281/10/0870за позовомВідкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»до за участюСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів Прокуратури Запорізької областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року у справі № 2а-10281/10/0870, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001360805/0 від 10.11.2010 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.3 ст. 1, пп. 5.3.1 п. 5.3, пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5, п. 7.7 ст. 7, пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. ст. 7, 9, 86, 159, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржник не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем невиїзної перевірка ВАТ «Запоріжжяобленерго» з питання своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за період з 30.01.2010 року по 30.09.2010 року складено акт від 28.10.2010 року № 460/08-05/00130926, яким зафіксовано порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за лютий 2010 року в сумі 6 268 950 грн., уточнюючі розрахунки № 1257 на суму 153 550,00 грн., № 1243 на суму 338,00 грн., № 1244 на суму 396,00 грн., № 1245 на суму 441,00 грн., № 1246 на суму 203,00 грн., № 1248 на суму 47,00 грн., № 1249 на суму 41,00 грн., № 1251 на суму 199,00 грн. із затримкою більше 90 календарних днів включно.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001360805/0 від 10.11.2010 року, яким визначено позивачу штраф у сумі 3 212 082,53 гривень (50% від несвоєчасно сплаченої суми) за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання більше 90 календарних днів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими законами з питань оподаткування не було передбачено право податкового органу на самостійну зміну призначення платежу, яке було самостійно визначене платником податків у платіжному дорученні на сплату податкових зобов'язань по податку на додану вартість, та направлення таких сум при веденні оперативного контролю на погашення податкового боргу, що виник раніше.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ВАТ «Запоріжжяобленерго» подано податкову декларацію за лютий 2010 року № 1132 від 23.03.2010 року, відповідно до якої визначено податкові зобов'язання до сплати в сумі 6 268 850,00 грн.

Факт своєчасної сплати позивачем підтверджується платіжними дорученнями.

Податковий орган в акті перевірки зазначає, що ВАТ «Запоріжжяобленерго» сплачено узгоджені податкові зобов'язання по декларації за лютий 2010 року в сумі 6 268 850,00 грн. із затримкою більше 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Згідно із пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Пунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього Закону визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Посилання відповідача на те, що у товариства був податковий борг по податку на додану вартість і тому кошти по вищевказаних платіжних дорученнях спрямовувались на його погашення, підлягають відхиленню, оскільки згідно із п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Проте зазначена норма не надає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач не мав права самостійно розподіляти кошти та змінювати призначення платежів, визначені позивачем в платіжних дорученнях, а сума податку на додану вартість за лютий 2010 року в розмірі 6 268 850,00 грн. була у встановлені законом строки перерахована позивачем до бюджету відповідними платіжними дорученнями.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги підлягають відхиленню, оскільки зводяться до помилкового тлумачення положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 2а-10281/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак