Ухвала суду № 41903931, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/29290/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,за участю секретаря Луцак А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління обліку та контролю за використанням комунального майна на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року

у справі № 2-а-2443/10/1970

за позовом Департаменту економіки, підприємництва та управління комунальним

майном Тернопільської міської ради

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

Державної податкової служби

за участю: Прокуратури м. Тернополя

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення ,-

В С Т А Н О В И В

Департамент економіки, підприємництва та управління комунальним майном Тернопільської міської ради (надалі також - Департамент, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2010 року№00007122304/0/25971.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року апеляційну скаргу Департаменту залишено без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року у справі - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2010 року№00007122304/0/25971 (визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 995 662,00 грн., з них 997 831,00 грн. основний платіж та 997 831,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 8 квітня 2010 року № 3282/23-42/36212339, про порушення позивачем вимог пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3. 1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно при здаванні в оперативну оренду комунального майна на вартість орендної плати не нараховано податок на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що операції з оплати вартості послуг за договорами оренди є об'єктом оподаткування податком на додану вартість і визначена договором плата за оренду приміщення підпадає під об'єкт оподаткування.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що операції з оплати вартості послуг за договорами оренди є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Про правильність такого висновку свідчать наступні встановлені попередніми судовими інстанціями обставини.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями, зокрема, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо нерухомого майна, яке відповідно перебуває у комунальній власності.

Як слідує з матеріалів справи, в період, що відображений в акті перевірки, Департамент здійснював свою діяльність відповідно до Положення про Департамент економіки , підприємництва та управління комунальним майном Тернопільської міської ради, затверджений рішенням Тернопільської міської ради, затверджений рішенням Тернопільської міської ради від 21 серпня 2008 року №5/20/1 (а.с.17-19).

Відповідно до зазначеного Положення, Департамент є Виконавчим органом Тернопільської міської ради, утворений Тернопільською міською радою, їй підзвітний та підконтрольний, підпорядкований виконавчому комітету та міському голові.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до делегованих прав управляти комунальним майном, позивач, як уповноважений орган та орендодавець, заключав договори оренди майна, що належить до комунальної власності, визначав в даних договорах розмір орендної плати (без ПДВ), обумовлював інші істотні умови договору.

Крім того, згідно наявних у матеріалах справи договорів оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, Департамент виступав і орендодавцем майна. В договорах містяться платіжні та поштові реквізити позивача саме як орендодавця комунального майна.

В судовому процесі позивачем не надано доказів того, що орендарями сплачувалися кошти на інший, відмінний від зазначеного в договорі розрахункового рахунку Департаменту як орендодавця.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

База оподаткування податком на додану вартість при наданні послуг оперативної оренди визначається відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону, тобто виходячи із договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче звичайної ціни.

Таким чином, операції з оплати вартості послуг за договорами оренди комунального майна є об'єктом оподаткування податком на додану вартість і визначена договором плата за оренду приміщення підпадає під об'єкт оподаткування. Відповідно у орендодавця виникають податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суми визначені об'єктом оподаткування.

Оскільки позивач, як уповноважений орендодавець і управлінець майном видавав рахунки орендарям комунальної власності без включення ПДВ, у зв'язку з чим ним було занижено податок на додану вартість, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття відповідачем спірного повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Управління обліку та контролю за використанням комунального майна залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко