Ухвала суду № 41903493, 09.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3159/14 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Безименної Н.В., Пилипенко О.Є.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Стирнік Ю.В.,

представника відповідача - Кальковця В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ТДВ «Узинський цукровий комбінат» звернулося у суд з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2014 року №0003602201/1067.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий виходив із того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Упаковка» за період з 01.11.2013 по 30.11.2013, за підсумками якої складено акт від 22.04.2014 №1079/10-02-22-01/00372536/42 та виявлено порушення абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, яке проявилось у формуванні позивачем податкового кредиту у листопаді 2013 року в результаті проведення безтоварних операцій з ТОВ «Упаковка» на загальну суму 240575 грн податку на додану вартість.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.05.2014 року №0003602201/1067, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 360863 грн, з них 240575 грн - за основним платежем, 120288 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із указаним рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання вищевказаним податковим повідомленням-рішенням стало виявлення контролюючим органом під час перевірки позивача придбання останнім товарів у ТОВ «Упаковка» за договором поставки, який, на переконання відповідача, укладений без мети настання реальних юридичних наслідків, а з метою отримання податкової вигоди.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах зустрічної звірки зазначеного контрагента, результати якої зафіксовані в акті ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 21.03.2014 №71/08-27-2211/31197201 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Упаковка» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.11.2013 по 31.11.2013, в якому зазначається про неможливість підтвердження фактів господарських взаємовідносин названого товариства з контрагентами - постачальниками при придбанні товарів (послуг) та з контрагентами - покупцями при поставці товарів (послуг) за листопад 2013 року, зокрема, при відносинах купівлі ТОВ «Упаковка» у ТОВ «Інтелвест» пелет дерев'яних у гранулах, які бути предметом поставки за угодою ТОВ «Упаковка» з позивачем.

Окрім того, відповідач в акті посилається на ненедання позивачем до перевірки усіх витребуваних на запит податкового органу документів по відносинам з ТОВ «Упаковка» за договором поставки у листопаді 2013 року, зокрема: оборотно-сальдових відомостей по рахункам 311 та 644, банківських виписок, що підтверджують розрахунки з контрагентом, довіреностей на отримання товару, специфікацій, книг реєстрації доручень, актів виконаних робіт на здійснення вантажних перевезень, та звертає увагу на окремі недоліки заповнення наданих позивачем товарно-транспортних накладних.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем (покупець) з ТОВ «Упаковка» (постачальник) укладено договір №11-2013/1/289 від 11.11.2013 про поставку товару (деревні пелети (паливні гранули)) та додаткову угоду №1 від 21.11.2013 до цього договору.

Матеріали справи свідчать про те, що в листопаді 2013 року сторонами цього договору виконувались його умови. Так, факт придбання товару позивачем підтверджується рахунками на оплату, видатковими та податковими накладними.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок позивача залученими ним, як замовником, організаціями та фізичними особами-підприємцями, що надавали послуги з перевезення. На підтвердження чого позивачем надано товарно-транспортні накладні.

Як убачається із матеріалів справи, розрахунки між позивачем та ТОВ «Упаковка» за поставлений товар здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунках.

Також, позивачем надано письмове пояснення про те, що вантажні роботи з товаром здійснювалися навантажувачем Т-156, що підтверджується копією технічного талону, копією витягу з наказу №42-К від 01.09.2008 про прийом на роботу машиніста та довідкою №291 від 31.07.2014 про наявність у позивача трактора (погружчик) Т-156.

Із матеріалів справи вбачається, що замовлений товар придбавався позивачем з метою використання у власному виробництві як альтернативний вид палива замість газу.

Суму податку на додану вартість за виписаними контрагентом податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Упаковка» належно підтверджене первинними документами, а придбані першим товари безпосередньо стосуються його господарської діяльності.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено підставу для виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що матеріали зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених позивачем з цим контрагентом, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. До того ж, колегія суддів зауважує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки є свідченням лише того, що звірка фактично не відбулась. За таких умов, викладені в цьому акті міркування посадової особи податкового органу не можуть прийматись судом як доказ певних обставин, адже такі здійснені без дослідження первинних документів.

Також, судова колегія вважає необґрунтованим покликання відповідача на те, що в наданих позивачем товарно-транспортних накладних відсутні дані про посаду та ім'я особи, яка дозволила відпуск товару, водія-експедитора, який приймав товар та ім'я посадової особи позивача, яка приймала товар, адже товарно-транспортні накладні не являються первинними документами бухгалтерського обліку та не впливають на правильність формування податкового обліку та звітності. З тих же підстав колегія суддів не приймає посилання відповідача на відсутність сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності.

При цьому, колегія суддів зауважує, що дефектність складення окремих документів, які опосередковували господарські операції, не може бути беззаперечним доказом невиконання договірних зобов'язань у разі підтвердження реального виконання угоди іншими документами.

Зважаючи на викладене та виходячи із принципу превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення йому спірного грошового зобов'язання.

Апеляційний суд також зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв та врахував надані позивачем рахунки на оплату та докази проведення з ТОВ «Упаковка» розрахунків за поставлений товар, які не надавались позивачем до податкової перевірки, адже приписи пункту 44.6 статті 44 ПК України, згідно з якими у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності, є обов'язковими для податкового органу, проте не забороняють суду, відповідно до статті 11 та глави 6 КАС України, дослідити та оцінити будь-які належні, достовірні та допустимі докази, надані сторонами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в запиті податкового органу, який надсилався позивачу (а.с. 21 т. 2) не зазначено про необхідність надання до перевірки платіжних доручень чи банківських виписок на підтвердження розрахунків з ТОВ «Упаковка».

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між ним та ТОВ «Упаковка» за період, що був предметом податкової перевірки, а тому не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на основі необґрунтованих висновків про відсутність реального характеру вищеописаних господарських взаємовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Отже, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Н.В. Безименна суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст ухвали складений 15 грудня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Безименна Н.В.

Пилипенко О.Є.