Ухвала суду № 41902492, 12.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

----------------------

У Х В А Л А

12 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2-а-11973/10/1570

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Романішина Л.В., Єщенка О.В.

за участю секретаря - Цуцкірідзе М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправними висновків та визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправними висновків податкового органу щодо визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з підприємствами-постачальниками, та визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2010 року №0003022301/0, яким товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 144039 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 63688 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у податкового органу відсутні повноваження на визнання угод нікчемними. Реальність укладених угод підтверджується наявними в ТОВ «Агро-монтаж» первинними документами, а наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не може слугувати самостійною підставою для визнання угод нікчемними.

За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 13 грудня 2011 року ухвалено постанову про відмову в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж».

Приймаючи означене рішення, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив право на включення до податкового кредиту суми 138367 грн. за податковими накладними, отриманими від ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс», які виписані з порушеннями встановленого порядку і оригінали яких, в порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в позивача відсутні. Суд не знайшов підстав для задоволення вимоги про визнання протиправними висновків акту перевірки, зазначивши, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки він не має обов'язкового характеру, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агро-монтаж», посилаючись на неправильне та неповне дослідження доказів і обставин у справі, а також помилкове застосування норм матеріального права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що висновки податкового органу про нікчемність угод, які підтримав суд першої інстанції, засновані виключно на припущеннях, які не підтверджено документально. При розгляді справи судом залишено поза увагою клопотання позивача щодо надання податковим органом, на якому лежить тягар доказування правомірності прийнятих ним рішень в адміністративному суді, додаткових документів щодо діяльності його контрагентів саме на час здійснення договірних відносин з ТОВ «Агро-монтаж», а не через 4-6 місяців, як про це зазначено в акті перевірки.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 25.08.2010р. №1033/23-1, від 23.09.2010р. №1185/23-1 та від 10.11.2010р. №1501/23-1, згідно п.11.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», у період з 26.08.2010р. по 17.11.2010р. службовими особами ДПІ у Суворовському районі м.Одеси проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агро-монтаж» (на час проведення перевірки - ВАТ «Агромонтаж») (код за ЄДРПОУ 01331058) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої складено акт перевірки №6779/23-1/01331058 від 22 листопада 2010 року.

У висновках акту перевірки, серед іншого, вказується на порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.6, п.п.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 144039 грн. (у т.ч. по періодах: за березень 2010 року заниження в сумі 15884 грн., за квітень 2010 року заниження в сумі 96134 грн., за травень 2010 року завищення в сумі 2094 грн., за червень 2010 року заниження в сумі 34115 грн.).

Актом перевірки встановлено відсутність у березні 2010 року, квітні 2010 року, травні 2010 року поставок TOB «Пікар» будівельно-монтажних робіт платнику податків ТОВ «Агро-монтаж» та відсутність подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) контрагентам - покупцям, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим зазначені правочини є нікчемними відповідно до п.1, п.2 ст.215, п.1, п.5 ст.203 Цивільного кодексу України і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. ТОВ «Агро-монтаж» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 3969652 грн. Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань встановлено завищення всього у сумі - 219023 грн. (в т.ч. за березень 2010р. - 105809 грн., за квітень 2010р. - 8137 грн., за травень 2010р. - 105077 грн.). За період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. позивачем задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 3799949 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення в сумі 363062 грн. (в т.ч. за березень 2010р. - 121693 грн., за квітень 2010р. - 104271 грн., за травень 2010р. - 102983 грн., за червень 2010р. - 34115 грн.). Підставою для висновку про завищення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту слугував акт перевірки ДПІ у Київському районі м.Одеси від 21.09.2010р. №4834/23-34/22464361/13 «Про проведення документальної невиїзної перевірки TOB «Пікар» з питань, підтвердження відомостей по взаємовідносинах з TOB «Правда» за період березень - травень 2010 року», яким встановлено проведення TOB «Пікар» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди своїм покупцям та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Аналізом звітності TOB «Пікар» встановлено, що основні фонди у підприємства відсутні, тобто власних складських, торговельних, виробничих та інших приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності у підприємства немає. Перевіркою встановлено відсутність поставок TOB «Правда» товарів (робіт, послуг) платнику податків TOB «Пікар» та відсутність подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) контрагентам покупцям (у т.ч. ТОВ «Агро-монтаж», а позивачем, відповідно, ВКФ «Мегаполіс»), що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Також, актом перевірки №6779/23-1/01331058 від 22.11.2010р. встановлено, що його контрагентом ВКФ «Мегаполіс» не проведено розрахунки з ТОВ «Агро-монтаж» щодо отриманих у березні - травні 2010 року будівельно-монтажних робіт, які, в свою чергу, отримано від ТОВ «Пікар». На момент перевірки позивач не підтвердив право на включення до податкового кредиту суми 138367 грн. податковими накладними, оригінали яких в нього відсутні. Отримані від контрагентів ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс» податкові накладні виписані з порушеннями встановленого порядку, а тому зазначені в них суми ПДВ не можуть бути включені товариством до складу податкового кредиту відповідних періодів. Крім того, оплата за відповідними договорами на користь ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс» не здійснювалась.

01 грудня 2010 року, на підставі акту перевірки №6779/23-1/01331058 від 22.11.2010р., ДПІ у Суворовському районі м.Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення №0003022301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 207727 грн. (у т.ч. за основним платежем - 144039 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63688 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком Одеського окружного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Агро-монтаж» про визнання недійсним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначену згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначалось вище, у перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з контрагентами ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс»; суми ПДВ, зазначені в отриманих від вказаних контрагентів податкових накладних, було віднесено ТОВ «Агро-монтаж» до складу податкового кредиту.

Актом перевірки №6779/23-1/01331058 від 22.11.2010р. ДПІ у Суворовському районі м.Одеси зафіксовано, що податкові накладні за період березень - травень 2010 року на загальну суму ПДВ 138367 грн., що отримані позивачем від його контрагентів ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс», виписані з порушенням встановленого порядку. Зокрема, у податкових накладних №90 від 19.03.2010р., №89 від 24.03.2010р., №020404 від 02.04.2010р., №020403 від 02.04.2010р., №020402 від 02.04.2010р., №020401 від 02.04.2010р., №080401 від 08.04.2010р., №120401 від 12.04.2010р., №160406 від 16.04.2010р., №160405 від 16.04.2010р., №160404 від 16.04.2010р., №160403 від 20.04.2010р., №200403 від 20.04.2010р., №200401 від 20.04.2010р., №200402 від 21.04.2010р., №280407 від 30.04.2010р., №300402 від 30.04.2010р., №300401 від 30.04.2010р. відсутня позначка «Х», необхідна для визначення оригінал це чи копія податкової накладної.

Згідно п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (непотрібне виділяється поміткою «Х»).

Пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. У будь-якому разі видається товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує передачу товарів (послуг) та (або) прийняття платежу із зазначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Якщо постачальник товарів (послуг) відмовився надати отримувачу цих товарів (послуг) податкову накладну або порушив порядок її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період (у якому повинна бути видана податкова накладна) заяву зі скаргою на такого постачальника. До заяви платник зобов'язаний додати копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Вказана заява є підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні відомості про надання ТОВ «Агро-монтаж» до податкової декларації за звітний податковий період заяв зі скаргами на своїх постачальників у зв'язку з порушенням порядку заповнення виписаних йому податкових накладних.

Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про обґрунтованість висновків ДПІ у Суворовському районі м.Одеси, що на момент перевірки позивач не підтвердив право на включення до податкового кредиту суми 138367 грн. за податковими накладними, отриманими від ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс», оригінали яких в нього відсутні.

Пояснень щодо вказаних обставин ТОВ «Агро-монтаж» ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надано.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України додатку №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» встановлено, що у постачальників ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс» у відповідних періодах не встановлено формування податкових зобов'язань з операцій, проведених з ТОВ «Агро-монтаж». Тобто, у додатку №5 до декларації за підприємством ТОВ «Агро-монтаж» рахується відхилення по завищеному податковому кредиту. Постачальники позивача не сформували свої податкові зобов'язання по господарських відносинах з товариством. А відтак, податковий кредит ТОВ «Агро-монтаж» в розмірі 138367,48 грн. не підтверджено податковими зобов'язаннями ПП «Ефест» в березні 2010 року в сумі 7955 грн., МПП «Ніфест» в квітні 2010 року в сумі 96297,48 грн., ТОВ «Пікар» в червні 2010 року в сумі 31591,4 грн., ПП «Зенит Плюс» в червні 2010 року в сумі 2523,6 грн.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення ТОВ «Агро-монтаж» оплати на придбані послуги у ПП «Ефест», МПП «Ніфест», TOB «Пікар», ПП «Зенит Плюс», а також проведення розрахунків між позивачем і ВКФ «Мегаполіс».

Варто зазначити, що для правильного вирішення спору встановленню підлягає факт реальності надання послуг із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб'єктності сторін господарського договору, можливості реального надання послуг тощо.

Ознаками відсутності реального характеру операції є: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Аналізом звітності контрагента позивача TOB «Пікар» встановлено, що основні фонди у підприємства відсутні, тобто власних складських, торговельних, виробничих та інших приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності у підприємства немає.

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій ТОВ «Агро-монтаж» не спростовано таких висновків ДПІ у Суворовському районі м.Одеси, як і не надано доказів залучення вказаним контрагентом для виконання зобов'язань за договорами з позивачем активів третіх осіб за цивільно-правовими угодами.

Колегія суддів вважає, що позивач діяв без належної обачності та обережності, встановивши стосунки з особами, які штучно створювали документообіг з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту. Позивач є суб'єктом господарювання, повинен знати порядок складання і оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, зобов'язаний вживати заходи запобігання будування схем ухилення від сплати податків за його участі.

При розгляді даної справи суд не обмежується виключно формальним застосуванням приписів Закону України «Про податок на додану вартість», а віддає перевагу встановленню фактичних обставин та достовірності поданих доказів над їх формальною наявністю та відповідністю за зовнішніми ознаками вимогам нормативних актів.

Судова колегія вважає, що ТОВ «Агро-монтаж» ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій. Надані податковому органу первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій з контрагентами, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту. Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком Одеського окружного адміністративного суду про непідтвердженість позивачем податкового кредиту належними первинними документами. А відтак, підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2010 року №0003022301/0 немає.

Що ж до вимог позову про визнання протиправними висновків податкового органу, зазначених в акті перевірки, щодо визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з підприємствами-постачальниками, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки він не має обов'язкового характеру, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України від 10.08.2005р. N327, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, закріпленими у акті, складеному за її результатами, та втіленими у відповідних рішеннях контролюючого органу, вимога про визнання неправомірними висновків відповідача не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено суми податкових зобов'язань.

Висновки же акту, обґрунтованість яких оспорює позивач, тягнуть юридичні наслідки у вигляді прийняття ДПІ оскарженого податкового повідомлення-рішення, за наслідками перевірки законності та обґрунтованості якого суди дійшли висновку про його правомірність.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж» залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-монтаж» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси про визнання протиправними висновків та визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2010 року №0003022301/0 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач: Димерлій О.О.

Судді: Романішин В.Л.

Єщенко О.В.