Ухвала суду № 41902273, 27.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2014 рокусправа № 808/4053/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» у червні 2014 року звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 0001531503 та № 0001541503 від 06 червня 2014 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду та прийняту нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області у період з 22.04.2014 по 16.05.2014 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» з питань достовірності нарахування суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодах за лютий 2014 року та правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, за результатами якої складено Акт № 74/1530/33920601 від 23.05.2014.

На підставі висновків акту відповідачем 06 червня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001541503, яким ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 12226,00 грн., та № 0001531503, яким ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 112930, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 56465,00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки, згідно з якими ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у лютому 2014 року, на суму 112930,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за січень 2014 року у сумі 1483611,00 грн., за лютий 2014 року у сумі 108267,00 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи до податкової декларації за лютий 2014 року було включено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у розмірі 112930,00 грн.

Основними постачальниками, по взаємовідносинам з якими позивачем було сформовано податковий кредит за січень 2014 року, були ВАТ «Запоріжжяобленерго», ВАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», ТОВ «УКРЕСТ», ТОВ «УБМ», ТОВ «КСК-АЛЬЯНС» ТОВ НВП «ПІВДЕНЕНЕРГО ГРУП», інші постачальники - за січень 2014 року 19,9 % від суми ПДВ за січень 2014 року, інші постачальники за лютий 2014 року - 43,3 % від суми ПДВ за січень 2014 року.

При цьому судом встановлено, податковим органом не заперечується, що факт здійснення ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» господарських операцій з вказаними контрагентами підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку, що є підставою для віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Крім того в акті перевірки податковим органом самостійно зазначено, що придбаний товар позивачем використано в повному обсязі у виробництві.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що однією з обов'язкових підстав для включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України, а тому у зв'язку з неможливістю простеження сплати по ланцюгу постачання товарів та послуг, придбаних позивачем, податковий орган дійшов висновку про завищення підприємством суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації з ПДВ за січень 2014 року.

Спростовуючи такі висновки податкового органу суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Таким чином закон не ставить в залежність право платника податку на віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару (послуг), до податкового кредиту відповідного звітного періоду від сплати його контрагентом податку на додану вартість по здійсненим господарським операціям до бюджету.

При цьому суд зазначає, що неналежне виконання податкових зобов'язань контрагентами позивача тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. Зазначені обставини не є підставою позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Посилання апелянта на завищення позивачем податкового кредиту за січень 2014 року у розмірі 2692,00 грн. та за лютий 2014 року на суму 8625,00 грн. за рахунок придбання пально-мастильних матеріалів, використання яких в межах господарської діяльності не підтверджено первинними документами, суд апеляційної інстанції також знаходить необґрунтованими з огляду на наступне.

Підпунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з пунктом 1 вказаних Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктами 2.1 та 2.2 вказаного Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що неподання подорожніх листів в сукупності з іншими доказами може лягти в основу висновків про недоведеність поставки товару тоді як їх складання з певними недоліками є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку. При цьому наявність таких недоліків не може слугувати єдиною підставою для визнання безтоварності господарських операцій за наявності всіх інших обов'язкових та належно оформлених первинних документів.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року в адміністративній справі № 808/4053/14 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 02 грудня 2014 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова