Постанова № 41901715, 11.12.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 р. справа №820/18779/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Гумінській Л.М.,

за участі сторін:

представника позивача - Макаренко О.А.,

представника відповідача - Ватратян Н.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001211502 від 16.10.2014 року та № 0001231502 від 16.10.2014 року.

У обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у відповідача не було права на проведення камеральної перевірки податкової звітності позивача, оскільки строк проведення такої перевірки вже сплинув.

Відповідачем надано заперечення на адміністративний позов, у яких з посиланням на приписи ст.ст.75, 102 Податкового кодексу України зазначено, що камеральна перевірка здійснена податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, порушення приписів Податкового кодексу України, допущені позивачем, зафіксовані в акті перевірки та стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Фахівцями Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області у приміщенні податкового органу 06.10.2014 року проведено камеральну перевірку позивача з питань несвоєчасного подання податкової звітності, своєчасності сплати податків та виявлення порушень у податковій звітності, результати якої оформлені Актом камеральної перевірки №802/20-29-15-02 від 06.10.2014 року (далі по тексту - акт перевірки, Акт, а.с.7-9).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001211502 від 16.10.2014 року та № 0001231502 від 16.10.2014 року (а.с.10-11).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Статтею 76 Податкового кодексу України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Відповідно до п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що у податкового органу наявні підстави для проведення камеральної перевірки платника податків (позивача) суцільним порядком, у тому числі і щодо питань несвоєчасного подання податкової звітності, своєчасності сплати податків та виявлення порушень у податковій звітності за 2012 рік.

Щодо посилання позивача на Лист ДПС України від 27.04.2011 року №11920/7/15-0217, в якому зазначено, що вся податкова звітність з податку на прибуток повинна бути камерально перевірена до настання термінів подачі наступної за поданою звітністю, суд зазначає наступне.

Відповідно п. 3.1 ст. 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію не подаються акти, серед іншого, рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Суд зазначає, що листи вищестоящих контролюючих органів носять лише роз'яснювальний та рекомендаційний характер, оскільки не містять нових правових норм і не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, а отже, не відносяться до нормативно-правових актів, у зв'язку з чим не мають юридичної сили.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що посилання позивача на лист ДПС України від 27.04.2011 року №11920/7/15-0217 є безпідставним, оскільки зафіксовані у ньому положення не є нормами права та не можуть застосовуватись судом до спірних правовідносин.

Щодо висновків податкового органу у акті перевірки, що стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем зафіксовано порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по авансових внесках з податку на прибуток.

Згідно з п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Статтею126 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідачем нараховано штрафну санкцію у розмірі 10% за прострочення сплати авансових внесків із граничним строком сплати 28.03.2013 року та 28.02.2014 року на 1 та на 4 дні відповідно.

Позивачем не надано будь-яких доказів, що підтверджують своєчасність сплати авансових внесків з податку на прибуток до Державного бюджету, у тому числі не надано будь-яких пояснень та не викладено правової позиції із цього приводу.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0001211502 від 16.10.2014 року.

Стосовно порушення позивачем порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки відповідачем зазначено, що перевіркою декларації з податку на прибуток за 2012 рік від 11.02.2013 № 9087435212 встановлено заниження суми авансового внеску при виплаті дивідендів на 315 гривень (рядок 20 декларації), а саме в розрахунку частини чистого прибутку (доходу) за 2012 рік (вх. № 9086697205 від 06.02.2013 року) підприємство декларувало суму частини чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету за 2012 рік - 225150 грн., відповідно авансовий внесок при виплаті дивідендів за 2012 рік повинен, на думку податкового органу, нараховуватися в сумі 47282 грн. (225150 грн.*21% = 47282 грн.), фактично підприємство задекларувало суму авансового внеску при виплаті дивідендів - 46967 грн. (що складає 20,86 % від задекларованої підприємством суми частини чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету за 2012 рік - 225150 грн.). Тобто, за твердженням податкового органу, позивачем занижено суму податку на 315 гривень (47282 грн.- 46967 грн. = 315 грн.).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розрахунку частини чистого прибутку (доходу) за 2012 рік (а.с.177-178) позивачем задекларовано суму частини чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету за 2012 рік - 225150 грн., суму авансового внеску при виплаті дивідендів - 46967 грн.

Відповідно до пп.153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої п. 151.1 ст.151 ПК України, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Відповідно до ст.151 Податкового Кодексу України з урахуванням п.10 підрозділу 4 ХХ «Перехідні положення» ставка податку на прибуток в 2012 році становила 21 відсоток.

Відповідачем зазначено, що також не заперечувалось позивачем, що податкові декларації з податку на прибуток підприємств в 2012 році та розрахунки частини чистого прибутку надавались позивачем наростаючим підсумком з початку року, а саме за 1 квартал 2012 року, за 1 півріччя 2012 року за 3 квартали 2012 року та 2012 рік, відповідно до пп. 49.18.2. п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що з урахуванням вищевикладених обставин при розрахунку суми у рядку 20 (сума авансового внеску при виплаті дивідендів) річної декларації з податку на прибуток використовується числове значення суми рядку 07 (частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до держбюджету) річного розрахунку частини чистого прибутку.

З огляду на вищевстановлені обставини суд приходить до висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0001231502 від 16.10.2014 року є таким, що відповідає вимогам законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). За приписами ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Суд зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001211502 від 16.10.2014 року та № 0001231502 від 16.10.2014 року, винесені відповідачем на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, із вірним застосуванням приписів податкового законодавства, а тому є правомірними. Доказів, що свідчать про протилежне, до суду не надано.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 69-72, 86, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 15 грудня 2014 року.

Суддя Котеньов О.Г.