Постанова № 41901650, 10.12.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3223/14

10 грудня 2014 року 14год. 43хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковська Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: представник Гіліс І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доПрокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с.42) до Прокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 23.01.2007 року по 23.09.2014 року у розмірі 826295 грн.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначив, що 22.01.2007 року за наказом №28-1 був звільнений з органів прокуратури з посади старшого помічника прокурора Запорізької області з питань захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень. Пояснив, що при звільненні з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, у зв'язку з чим у січні 2009 року він звернувся до суду про стягнення коштів. Стверджував, що в ході розгляду справи судово-економічною експертизою встановлено, що сума недовиплаченої заробітної плати становить 6864,49 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 2585,16 грн. Однак, наголосив, що відповідачем проведено з позивачем повний розрахунок не у день звільнення (22.01.2007 року), а 23.09.2014 року, а тому вважає, що з відповідача, слід стягнути середній заробіток за весь час затримки з проведення повного розрахунку - з 23.01.2007 року по 23.09.2014 року, яка, на думку позивача, становить 826295 грн. З цих підстав просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с.47-49). В обґрунтування заперечень пояснив, що в день звільнення ОСОБА_1 з посади з ним здійснено розрахунок у межах нарахованих сум, що підлягали сплаті в межах кошторису. Стверджував, що після встановлення судовим рішенням суми зобов'язань прокуратури Запорізької області перед позивачем, відповідач не чинив жодних перешкод щодо виплати цих коштів та за поданим позивачем виконавчим листом Державною казначейською службою України в Запорізькій області 23.09.2014 року здійснено з ним повний розрахунок. За таких обставин, вважає, що вина прокуратури у тому, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено після завершення судового розгляду справи щодо сум належних йому до сплати, відсутня. Крім того, наголосив, що позивач тривалий час не звертався до суду для вирішення вказаного спору, тим самим зловживаючи правами та збільшуючи період за який, на його думку, має стягуватися середній заробіток. З цих підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що 22.01.2007 року наказом прокурора Запорізької області №28-1 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого помічника прокурора області з питань захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень. При звільненні з позивачем було здійснено розрахунок та виплачено нараховані суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку.

Однак, як вбачається з долученої позовної заяви 05.04.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Острозького районного суду Рівненської області з позовом до Прокуратури Запорізької області про визнання нечинними рішень і стягнення завданих матеріальних збитків, моральної шкоди і понесених витрат (а.с.60-63).

Постановою Острозького районного суду Рівненської області по справі №567/1580/13-а від 13.02.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 3838,35 грн. недоплаченої грошової допомоги, 6864,49 грн. заробітної плати, 2585,16 грн. недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, 7777,06 грн. компенсації втрат грошових доходів, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 762,09 грн. витрат на сплату судового збору, 1800 грн. витрат на проведення судово-економічної експертизи. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.5-9).

При цьому, постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду по справі №567/1508/13-а від 06.05.2014 року скасовано постанову Острозького районного суду Рівненської області від 13.02.2014 року в частині стягнення з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 7777,06 грн. компенсації втрат грошових доходів та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову (а.с.10-12).

Відповідно до листа Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 24.09.2014 року №15-08/702-10691 судове рішення виконане у повному розмірі 23.09.2014 року.

У зв'язку з цим, позивач звернувся з даним позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з проведенням повного розрахунку - з 23.01.2007 року по 23.09.2014 року.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

В силу вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Правова позиція аналогічного змісту викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 року по справі №6-114цс13.

В силу вимог ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Острозького районного суду Рівненської області по справі №567/1580/13-а від 13.02.2014 року, з урахуванням постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014 року з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 стягнуто 3838,35 грн. недоплаченої грошової допомоги, 6864,49 грн. заробітної плати, 2585,16 грн. Дана постанова набрала законної сили 06.05.2014 року (а.с.10-12), а тому обставини встановлені цим судовим рішенням не доказуються в даній справі.

Судом встановлено, позивачем та представником відповідача не заперечувалося, що питання про стягнення середнього заробітку з моменту звільнення по час фактичного повного розрахунку в ході розгляду Острозьким районним судом Рівненської області справи №567/1580/13-а не вирішувалося.

В свою чергу, час, за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток, можна поділити на кілька періодів, а саме: 1) з 22.01.2007 року по 06.03.2009 року - з моменту звільнення та розрахунку по дату початку судового розгляду справи щодо неповної виплати заробітної плати та інших виплат; 2) з 06.03.2009 року по 06.05.2014 року - судовий розгляд справи щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_1; 3) з 06.05.2014 року по 23.09.2014 року - виконання рішення суду.

Поміж тим, суд звертає увагу, що ст.117 КЗпП України чітко встановлено, що за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

На переконання суду, буквальне тлумачення вказаної норми дає підстави для висновку, що оскільки Рівненський окружний адміністративний суд не є органом, який виніс рішення по суті спору ОСОБА_1 про розміри належних йому сум при звільненні сум, то вирішення питання про стягнення з Прокуратури Запорізької області середнього заробітку за час затримки розрахунку поза межами компетенції даного суду.

Одночасно, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року по справі №б-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує всі на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Якщо розмір сум належних працівнику при звільненні був визначений лише за результатами судового розгляду справи, відповідно до положень ст.117 КЗпП України розмір відшкодування за час звільнення необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Матеріали справи свідчать, що в період з дня звільнення ОСОБА_1 з посади (22.01.2007 року) та здійснення з ним розрахунку у межах сум, нарахованих згідно з кошторисом по день звернення до Острозького районного суду Рівненській області з позовом (06.03.2009 року) позивач не мав жодних претензій та зауважень щодо виплаченої йому суми.

При цьому, після встановлення постановою Острозького районного суду Рівненської області по справі №567/1580/13-а від 13.02.2014 року, з урахуванням постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014 року, зобов'язання Прокуратури Запорізької області перед ОСОБА_1 виплатити останньому 3838,35 грн. недоплаченої грошової допомоги, 6864,49 грн. заробітної плати, 2585,16 грн., відповідачем жодних перешкод щодо виплати цих коштів не вчинялося та згідно з поданим виконавчим листом 23.09.2014 року здійснено з позивачем повний розрахунок.

Таким чином, правові підстави вважати, що вина прокуратури Запорізької області у тому, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 здійснено 23.09.2014 року, тобто після завершення судового розгляду справи щодо сум, належних йому до сплати, на думку суду, відсутні.

Крім того, ч.2 ст.8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, згідно із рішенням Європейського суду з прав людини "Меньшакова проти України" від 04.10.2010 року (Заява № 377/02) компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Більше того, суд враховує той факт, що позивач тривалий час (з 22.01.2007 року - дата звільнення, по 27.10.2014 року - дата звернення з даним позовом), тобто більше 7 років, не звертався до суду для вирішення вказаного спору, тим самим зловживаючи правами та збільшуючи період, за який, на його думку, повинна стягуватися сума невиплаченого середнього заробітку.

Дана позиція узгоджується з правою позицією Верховного суду України, викладеній у постанові від 21.11.2011 року по справі №б-60цс11.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини в їх сукупності, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними, такими, що суперечать чинному законодавству, а тому не підлягають задоволенню повністю.

Підстави для застосування вимог статті 94 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.