Рішення № 41901082, 03.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19399/13 03.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська»

про стягнення 287 536, 73 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська» про стягнення 287 536, 73 грн., в тому числі 239 841, 30 грн. основного боргу, 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23 984, 12 грн. штрафу. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 5 750, 73 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 147 від 27.07.2011 р. позивач поставив відповідачу в період лютого - березня 2013 року товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань у строк, визначений Договором (14 днів з моменту передачі товару) не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/19399/13 та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові докази у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 03.12.2013 р.

03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові докази у справі.

У судове засідання 03.12.2013 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом на підставі аналізу даних Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2013 р. у справі № 910/19329/13 (доступ в ЄДРСР - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35282400) порушено провадження про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма "Вільхівська» (01133, місто Київ, Печерський район, вулиця Кутузова, 13, ідентифікаційний код 35902139); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Беніцьку Валентину Іванівну (Свідоцтво № 1273 від 04.07.2013 р., адреса для листування: 01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 21, оф. № 3 ідентифікаційний номер 2801913383); зобов'язано ТОВ «Агрофірма «Вільхівська» подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за свій рахунок оголошення про порушення справи про власне банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника; визначено дату проведення попереднього судового засідання у справі на 13.01.14 о 12:00 год.

За даними Інформаційно-аналітичної системи «Ліга: Закон» в газеті «Голос України» № 221 від 23.11.2013 р. було опубліковано оголошення про порушення провадження про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма "Вільхівська» у справі № 910/19329/13.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку щодо необхідності зупинити провадження у даній справі до розгляду господарським судом міста Києва та затвердження реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство № 910/19329/13.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2013 р. зупинено провадження у справі № 910/19399/13 до розгляду та затвердження господарським судом міста Києва реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство № 910/19329/13.

10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву, якою повідомлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. у справі № 910/19329/13 ТОВ «Симедіка УА» визнано кредитором ТОВ «Агрофірма «Вільхівська» на суму 273 390,80 грн., з яких 1 147,00 грн. - перша черга задоволення вимог кредиторів (судові витрати у справі про банкрутство), 272 243,80 грн. - четверта черга (основний борг), адже зазначені грошові вимоги доведені належними доказами. Також, означеною заявою повідомлено, що постановою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. у справі № 910/19329/13 ТОВ «Агрофірма "Вільхівська» було визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. було поновлено провадження у справі № 910/19399/13, розгляд справи № 910/19399/13 призначено на 19.11.2014 р. При цьому, в порядку підготовки справи до розгляду зобов'язано сторони надати суду: письмові пояснення по суті спору, з врахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. та постанови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. у справі № 910/19329/13 про банкрутство ТОВ «Агрофірма «Вільхівська»; належним чином завірені копії ухвали господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. та постанови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. у справі № 910/19329/13 про банкрутство ТОВ «Агрофірма «Вільхівська».

18.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2014 р. на підставі клопотання позивача в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 03.12.2014 р.

Представники сторін в судове засідання 03.12.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2014 р. суд досліджуючи матеріали справи, з урахуванням того, що ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. у справі № 910/19329/13 ТОВ «Симедіка УА» визнано кредитором ТОВ «Агрофірма «Вільхівська» на суму 273 390,80 грн., з яких 1 147,00 грн. - перша черга задоволення вимог кредиторів (судові витрати у справі про банкрутство), 272 243,80 грн. - четверта черга (основний борг), вирішив припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 239 841, 30 грн. за Договором купівлі-продажу № 147 від 27.07.2011 р.

Так, судом враховано, що за приписами ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті.

Положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 22 цього Закону.

Як зазначалось вище, суд у даній справі зупиняв провадження до розгляду та затвердження господарським судом міста Києва реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство № 910/19329/13.

Відповідно до ухвали господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. у справі № 910/19329/13 слідує, що 23.12.2013 р. ТОВ «Симедіка УА» направило до суду заяву № 23/12-13 від 23.12.2013 р. про визнання грошових вимог кредитора та включення в реєстр вимог кредиторів. Згідно з поданою заявою та приєднаними до неї документами, грошові вимоги до боржника являють собою заборгованість ТОВ «Агрофірма «Вільхівська» перед ТОВ «Симедіка УА» з оплати вартості переданих боржнику у власність товарів за договором купівлі-продажу № 147 від 27.07.2011 р. За твердженнями кредитора, які не були заперечені боржником у ході розгляду справи, за поставлені у межах договору товари загальною вартістю 395 163,30 грн. ТОВ «Агрофірма «Вільхівська» розрахувалося частково, сплативши 122 892,50 грн. Отже, з поданих документів судом було встановлено, що за договором № 147 від 27.07.2011 р. кредитор передав, а боржник отримав у власність товари загальною вартістю 395 163,30 грн., але оплатив їх частково у сумі 122 892,50 грн., заборгувавши 272 243,80 грн.

До реєстру вимог кредиторів розпорядник майна включив Товариство з обмеженою відповідальністю «Симедіка УА» на всю суму заявлених ним вимог.

У свою чергу, суд у справі 910/19329/13 визнав ТОВ «Симедіка УА» кредитором боржника на суму 273 390,80 грн., з яких 1 147,00 грн. - перша черга задоволення вимог кредиторів (судові витрати у справі про банкрутство), 272 243,80 грн. - четверта черга (основний борг).

З урахуванням того, що вимоги про стягнення основного боргу були заявлені та визнані у справі про банкрутство відповідача, в цій частині провадження у даній справі слід припинити.

Водночас, що стосується вимог про стягнення пені, штрафу та 3 % річних, то суд враховує, що вони не були позивачем заявлені у справі про банкрутство відповідача, а отже мають бути розглянуті у даній справі по суті, з урахуванням положень ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У судовому засіданні 03.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2011 р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу № 147 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався продати/передати ветеринарні препарати і засоби захисту тварин, в кількості та якості, згідно супровідних документів, які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти товар відповідно до супровідних документів по кількості та якості та оплатити його в строк, передбачений даним Договором.

Відповідно до п. 5.3. Договору сторонами було визначено, що оплата за придбаний товар здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту передачі товару (дати оформлення накладної), незалежно від того, реалізував (використав) покупець товар чи ні.

Згідно з п. 7.1. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення, а у випадку прострочення оплати товару понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує на користь продавця штраф за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 10 % від суми неоплаченого товару.

Відповідно до п. 8.2. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2011 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. До відносин сторін купівлі-продажу товару, які виникли до укладення між сторонами письмового договору, даний договір діє з моменту виникнення даних правовідносин.

31.12.2011 р. сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою пункт 8.2. виклали в наступній редакції: «Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. До відносин сторін купівлі-продажу товару, які виникли до укладення між сторонами письмового договору, даний договір діє з моменту виникнення даних правовідносин.».

Звертаючись у даній справі з позовом про стягнення 239 841, 30 грн. основного боргу, 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23 984, 12 грн. штрафу, позивач вказував на те, що він поставив відповідачу товар за Договором на загальну суму 239 841,30 грн. на підставі наступних накладних: № 237 від 01.02.2013 р. на суму 99 300, 00 грн., № 238 від 01.02.2013 р. на суму 2 026, 15 грн., № 271 від 05.02.2013 р. на суму 22 287, 65 грн., № 360 від 18.02.2013 р. на суму 7 785, 00 грн., № 362 від 18.02.2013 р. на суму 63 930, 00 грн., № 363 від 18.02.2013 р. на суму 27 150, 00 грн., № 595 від 07.03.2013 р. на суму 5 895, 00 грн., № 596 від 07.03.2013 р. на суму 9 052, 50 грн., № 841 від 29.03.2013 р. на суму 2 415, 00 грн.

Враховуючи те, що вказаний товар не було оплачено з боку відповідача, позивач також нарахував йому до сплати, керуючись приписами ст. 625 ЦК України та положеннями п. 7.1. Договору, - 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23 984, 12 грн. штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, оплата за придбаний товар здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту передачі товару (дати оформлення накиданої), незалежно від того, реалізував (використав) покупець товар чи ні.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позивач отримав право як вимагати погашення відповідної суми заборгованості в судовому порядку, так і нарахувати на такий борг штрафні санкції, а також відсотки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23 984, 12 грн. штрафу за періоди, які передували даті порушення провадження у справі про банкрутство відповідача.

Не надаючи оцінку вірності розрахункам позивача з точки зору дотримання норм чинного законодавства, суд звертає увагу на те, що в задоволенні вказаних вимог слід відмовити в цілому, оскільки вони не були заявлені в межах справи про банкрутство відповідача.

Так, як зазначалось вище, за приписами ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

Позивачем не було заявлено у справі про банкрутство відповідача вимог щодо нарахованих ним 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23984, 12 грн. штрафу, вказані вимоги не були включені до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги про стягнення 19 838, 18 грн. пені, 3 873, 13 грн. 3 % річних та 23984, 12 грн. штрафу не заявлялись у справі про банкрутство відповідача, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

З урахуванням зазначеного, судовий збір в частині вимог, щодо розгляду яких провадження у справі було припинено, не підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, п. 2 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 239 841 (двісті тридцять дев'ять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 30 коп. основного боргу, - припинити.

2. В задоволенні позовних вимог про стягнення 19 838 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 18 коп. пені, 3 873 (три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 13 коп. 3 % річних та 23 984 (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 12 коп. штрафу, - відмовити.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака