Ухвала суду № 41900826, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2014 р. м. Київ К/800/18882/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія»на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 22.11.2013та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014у справі № 815/7114/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія»доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія» звернулось до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001182260, № 0001192260 від 02.10.2013 та № 0000032260 від 11.07.2013.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п.1 ч.1 ст.222 КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Вікторія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 3527/22-3/24766586 від 19.06.2013;

- вказана перевірка була призначена на підставі постанови старшого слідчого СУ ДПС в Одеській області від 30.04.2013 щодо необхідності проведення документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТО «Дунайводбуд»;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.11, 14.1.27 п.14.1 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.3, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 370 449,00 грн., пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що підлягав перевірці, на суму 269 883,00 грн., п.162.1 ст.162, п.163.1 ст.163, п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, ст.168 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем не утримано та не перераховано до бюджету за 2012 рік податок з доходів фізичних осіб у сумі 3 211,80 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000032260 від 11.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 269 883 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0000042260 від 11.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 370 449 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 11 502 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження рішенням про результати розгляду скарги від 11.09.2013 №10823/6/99-99-10-01-15 Міністерством доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення № 0000042260 від 11.07.2013 скасовано в частині нарахування 100 566 грн. податку на додану вартість і у відповідній частині штрафні санкції, та в зазначеній частині рішення збільшує на 100 566 грн. нарахування податку на прибуток і у відповідній частині штрафні санкції;

- на підставі названого рішення про результати розгляду скарги від 11.09.2013 №10823/6/99-99-10-01-15 відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001182260 від 02.10.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 100 566 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 11 501 грн.;

2) № 0001192260 від 02.10.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 269 883 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ суми витрат, що сплачені за рахунок придбання будівельних матеріалів від підприємств (контрагентів), які оформлялись на підставних осіб, що дали свою згоду за грошову винагороду бути засновниками і керівниками створених суб'єктів підприємницької діяльності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено правомірності включення ним до складу податкового кредиту та до складу валових витрат суми ПДВ та суми валових витрат по господарських відносинах з контрагентами, а надані позивачем бухгалтерські документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивачем не доведено обґрунтованості господарської мети залучення контрагентів з м.Миколаєва, а також не надано доказів на підтвердження того, що у його контрагентів є необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість врегульований положеннями Податкового Кодексу України, які є тотожними з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Крім того, в акті перевірки в якості підстави донарахування позивачу податкових зобов'язань у спірному періоді вказано, що позивачем не відображено у складі інших доходів суму кредиторської заборгованості, яка виникла у 4 кварталі 2011 року перед кредитором ТОВ «Інвест Актив Плюс» (контрагент позивача) за поставку будівельних матеріалів, та рахується станом на 31.12.2012 у сумі 109 528,00 грн.

За твердженнями податкового органу, оскільки на момент проведення перевірки ТОВ «Інвест Актив Плюс» має стан платника « 11» - припинено, але не знято з обліку, то заборгованість у сумі 109 528,00 грн. є безнадійною, а тому підлягає включення до складу інших доходів.

При цьому, як контролюючий орган, так і суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, послались саме на те, що заборгованість позивача є безнадійною у спірному періоді у зв'язку з тим, що виникла по взаємовідносинах з ТОВ «Інвест Актив Плюс», який є припиненим.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що запис про припинення вказаної юридичної особи внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців лише 08.04.2013.

Ознаки безнадійної заборгованості встановлені підпунктом 14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України. Зокрема, безнадійною є: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Стверджуючи в акті перевірки про наявність у позивача безнадійної заборгованості перед ТОВ «Інвест Актив Плюс», податковим органом не враховано, що ТОВ «Інвест Актив Плюс» у періоді, що підлягав перевірці, не припинено як юридичну особу у встановленому порядку, строк позовної давності за правочином між позивачем і вказаним контрагентом не сплинув, що, в свою чергу, не наділяє вказану заборгованість статусу «безнадійної» за цими ознаками.

Проте, суди попередніх інстанцій залишили поза межами дослідження та не перевірили й не встановили наявність фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем саме у спірному періоді, що підлягав перевірці, норм податкового законодавства, наведених в акті перевірки № 3527/22-3/24766586 від 19.06.2013, при формуванні платником податкових зобов'язань з податку на прибуток у зв'язку з наявністю кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Інвест Актив Плюс».

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний