Ухвала суду № 41900758, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/800/34278/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 року

у справі № 2а-17636/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Квіткова поляна» (далі - позивач, ТОВ «Квіткова поляна»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Квіткова поляна» звернулось у грудні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 року № 0000822260, № 0000832260 та № 0000842260.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР; пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2012 року № 789/22-6/37508931.

В ході перевірки було визначено, що підставою для збільшення позивачу зобов'язань як з податку на додану вартість так і з прибутку підприємств слугували висновки щодо нікчемності правочину укладеного з ТОВ «Компанія Квік Дан».

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення: п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 та п. 137.1 ст. 137, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.02.2011 року по 30.06.2012 року в сумі 1 228 122,00 гривні; пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього в сумі 215 257,00 гривень.

Наведені обставини послужили підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 року: № 0000822260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 260 828,00 гривень; № 0000832260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податок на додану вартість на загальну суму 244 258,00 гривень; № 0000842260, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 855 008,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами встановлено, що відповідно до інформації, отриманої від Державної інспекції з карантину рослин по Київській області протягом 2011-2012 років ТОВ «Реал Гіпермаркет», ТОВ «Практікер Україна», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ДП «Гарантія маркет» та ТОВ «Фудмаркет» придбавали квіткову продукцію, безпосередньо у ТОВ «Квіткова поляна», про що свідчать видані на їх адресу сертифікати.

Згідно даних системи автоматизованого співставлення показників податкових декларацій з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів станом на дату складання акту перевірки ТОВ «Квіткова поляна» не декларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам з вищезазначеними СГД протягом перевіреного періоду, про що свідчать податкові декларації з податку на додану вартість та податкова декларація з податку на прибуток за відповідні звітні періоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на замовлення позивача, як імпортера, Державною інспекцією з карантину рослин по Київській області у І кварталі 2001 року було видано карантинні сертифікати, у графі 1 яких було зазначено вищезгаданих юридичних осіб, як «отримувач підконтрольного матеріалу». Дане замовлення було здійснено на виконання договору № 1/01-03 від 01.03.2011 року, укладеного між ТОВ «Квіткова поляна» (продавець) та ТОВ «Камелія-Нова» (покупець). Так, відповідно до додаткової угоди від 02.03.2011 року до цього договору, сторони домовились, що імпортер ТОВ «Квіткова поляна» підтверджує якість імпортованих товарів шляхом отримання карантинних сертифікатів на ім'я покупців ТОВ «Камелія-Нова», тобто зазначених вище юридичних осіб. Наведена обставина пояснюється тим, що іноді позивач оптом реалізовував свою підкарантинну продукцію підприємствам, які в подальшому самостійно реалізовували її кінцевим покупцям (виступали роздрібними продавцями). Іноді позивач оптом поставляв свою підкарантинну продукцію підприємствам (посередникам), які оптом перепродавали продукцію іншим підприємствам (роздрібним продавцям) і вже останні реалізовували продукцію у роздріб. За таких обставин реалізації продукції через суб'єктів-посередників, позивач, на вимогу останніх замовляв сертифікати на кінцевого (роздрібного) продавця.

При цьому, судами вірно зауважено, що такий механізм отримання позивачем карантинних сертифікатів за замовленням контрагента на ім'я його кінцевого покупця не суперечить вимогам чинного законодавства, а отримані карантинні сертифікати не можуть буди беззаперечним доказом реалізації продукції позивачем на ім'я кінцевого покупця - «отримувача» під карантинного матеріалу, відповідно до карантинного сертифіката.

Крім того, судами встановлено, що в період з 23.03.2011 року по 10.04.2012 року Облдержкарантином заявникові ТОВ «Квіткова поляна» було видано 44 карантинних сертифіката за формою, встановленою затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 року № 414 «Фітосанітарними правилами ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів».

Однак, судами зазначено, що Облдержкарантин не володіє інформацією, чи були підприємства-«отримувачі», вказані у карантинних сертифікатах, що видавались ТОВ «Квіткова поляна» протягом 2011-2012 років безпосередніми покупцями його квіткової продукції та чи здійснювались взагалі будь-які поставки ТОВ «Квіткова поляна» цим підприємствам. Крім того, сам по собі факт видачі карантинного сертифіката не може бути підтвердженням здійснення купівлі-продажу підкарантинних матеріалів, а лише засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання (ст. 1 Закону України «Про карантин рослин»).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем всупереч вимогам законодавства не було досліджено та встановлено всіх обставин справи щодо здійснення позивачем господарських взаємовідносин з вищезазначеними юридичними особами, що в свою чергу суперечить вимогам законодавства, а тому висновки про нереальність господарських операцій з даними суб'єктами господарювання є передчасним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.02.2012 року між позивачем (продавець) та фізичними особами-підприємцями (покупці) було укладено договори поставки, за якими продавець зобов'язується поставити квіткову продукцію, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити замовлений товар в кількості, асортименті та за цінами відповідно накладним, що видаються продавцем.

Зобов'язання сторін за даними договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, банківськими виписками.

Судами встановлено, що відповідачем не було надано жодних доказів стосовно недостовірності податкової декларації з податку на додану вартість за три місяця 2012 року та за 2012 рік (розділ І «Податкові зобов'язання» додатку № 5 декларації «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»), податкової декларації з податку на прибуток за І квартал, три квартали та півріччя 2012 року (додатки) за три місяця 2012 року, а також несвоєчасного подання та/або неподання податкової звітності до податкового органу або є її неприйняття.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність доводів відповідача щодо заниження позивачем доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), а саме не включення до складу доходів в результаті взаємовідносин з СГД, які придбавали квіткову продукцію, в сумі 4 275 040,00 гривень.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2011 року між ТОВ Квіткова поляна» (орендар) та ТОВ «Камелія-РР» (орендодавець) укладено договір оренди № б/н від, аналіз змісту якого свідчить, що даним договором прямо передбачена орендна оплата в розмірі 3000,00 гривень на місяць, яка сплачується по закінченню дії цього договору. Отже, висновок про безоплатність орендних послуг є помилковим.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Судами встановлено, що наявний в матеріалах справи договір оренди нотаріально не посвідчений, а тому судами вірно зазначено, що у відповідності до вимог законодавства по своїй суті є неукладеним. Саме по собі існування договору оренди, за відсутності доказів його виконання не може свідчити про використання об'єкту оренду у господарській діяльності позивача. Більше того, відповідач сам зазначає, що в ході перевірки не були надані акти виконаних робіт, що підтверджує наведене вище.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про отримання позивачем орендних послуг, свідчить про не використання позивачем орендованого приміщення.

Також судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Квіткова поляна» (замовник) та ТОВ «НВП «Пульсар-Плюс» (виконавець) було укладено договір № 01/01/12 від 01.01.2012 року про надання юридичних послуг та додаткову угоду від 06.04.2012 року № 1 до даного договору.

Крім того, 09.04.2012 року між адвокатом ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ НВП «Пульсар-Плюс» (клієнт) з іншого боку, було укладено угоду про надання правової допомоги № 12/04-09-1.

Судами встановлено, що на виконання угоди про надання правової допомоги на замовлення клієнта ТОВ НВП «Пульсар-Плюс» адвокатом проведена наступна правова робота стосовно ТОВ «Квіткова поляна»: перевірка відповідності чинному законодавству усіх договорів позивача; захист інтересів позивача в податкових органах та складання відповідей на вісім інформаційних запитів податкового органу; складання адміністративного позову та захист інтересів позивача в судах. Крім того, відповідно до довідки ТОВ «Квіткова поляна» № 13-3 від 16.02.2012 року вказане товариство задоволено якістю юридичного обслуговування адвокатом ОСОБА_1, як безпосереднім виконавцем послуг, і будь-які претензії відсутні.

Також, судами встановлено, що зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо доводів відповідача, які зроблені на підставі актів перевірки інших податкових органів, про те, що господарські зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та його контрагентом ТОВ «НВП Пульсар Плюс» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Виходячи з вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна, складена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Виконання умов даного договору підтверджується дослідженими судами наявними в справі копіями актів приймання-передачі, видаткових та податкових накладних.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій щодо наявності достатніх доказів того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в акті перевірки є помилковими. Крім того, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу в судовому порядку не визнано недійсними.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Також, судами зазначено, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій, що вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про протиправність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013 року у справі № 2а-17636/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько