Ухвала суду № 41900750, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/71004/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Корж М.П.,

представника відповідача Котляра А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року

у справі № 2а-6649/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтех» (далі - позивач, ТОВ «Укргазтех»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Укргазтех» звернулось у травні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2011 року № 0003382380 та № 0003392380.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено: визнані нечинними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС служби від 16.12.2011 року № 0003382380 та № 0003392380.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем, згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції Балахтіна І.М. від 06.10.2011 року по кримінальній справі № 201201100006, порушеної за фактом організації фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків з використанням фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Миракод» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.11.2011 року № 355/23-80/30265715, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток, а саме: пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 952 357,00 гривень; пп. 7.2.1, пп. 7.2.3., пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 561 885,00 гривень.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем були подані відповідачу заперечення до зазначеного акту, за результатами розгляду яких, відповідачем була надана відповідь від 13.12.2011 року № 24108/10/23-824 про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 16.12.2011 року № 0003382380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 561 885,00 гривень і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 780 942,50 гривні та № 0003392380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 952 357,00 гривент і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 976 178,50 гривень.

Суд першої інстанції, враховуючи те, що договори поставки, укладені між позивачем та ТОВ «Миракод», видаткові та податкові накладні, виписані зазначеним контрагентом, підписані невстановленою особою з боку контрагента, що не мала повноважень на їх підписання, не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи-контрагента, а фіктивність ТОВ «Миракод» визнано в судовому порядку, дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (комплектуючих) у ТОВ «Миракод» та дають позивачу право на податковий кредит та включення витрат на придбання відповідних товарів до складу його валових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між TOB «Укргазтех» та TOB «Миракод» були укладені договори № П08-18/09 від 01.04.2009 року, № П08-31/09 від 27.04.2009 року, № П08-48/09 від 07.08.2009 року, № П08-50/09 від 14.082009 року. В подальшому товар отриманий від TOB «Миракод» було використано TOB «Укргазтех» у власній господарській діяльності і даний товар був реалізований позивачем ДК «Укртрансгаз» HAK «Нафтогаз України» відповідно до договорів і специфікацій до них.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що товарність угод між позивачем та його контрагентом підтверджується і іншими первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом апеляційної інстанції, а саме видатковими накладними, податковими накладними, специфікаціями, договірною ціною, додатковими угодами, довіреностями, товарно-транспортними накладними та фото товару поставленого TOB «Укргазтех» ДК «Укртрансгаз» та HAK «Нафтогаз України».

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що контрагент позивача - TOB «Миракод» є платником податку на додану вартість, якому присвоєно індивідуальний податковий номер 595815035, номер свідоцтва платника податку на додану вартість 100219556.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні положення закріплені й в діючому ПК України, а саме в ст. ст.198, 138-139.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи викладені законодавчі норми, вірно зазначив, що для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правовідносини між позивачем та TOB «Миракод», а саме факт виконання вказаних договорів поставки підтверджуються дослідженими судом апеляційної інстанції видатковими та податковими накладними, копіями банківських виписок про оплату товару TOB «Миракод», копіями банківських виписок на оплату товару від TOB «Черкаситрансгаз», копіями банківських виписок на оплату складських приміщень, копіями договорів укладених з перевізниками (експедиторами) та актами виконаних робіт до них.

Подальше використання позивачем отриманого товару підтверджується у фінансово-господарських відносинах з TOB «Черкаситрансгаз», що підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції договорами, специфікаціями до них, видатковими накладними та податковими накладними, які містяться матеріалах справи.

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, був платником ПДВ, мав свідоцтво платника податку та мав право виписувати податкові накладні.

Невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не є підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість. Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Суд першої інстанції, при ухвалені судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з фіктивності ТОВ «Мирокод», що підтверджується вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року, згідно якого засновник та директор ТОВ «Миракод» ОСОБА_7 визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що визнання винною директора контрагента позивача не спростовує той факт, що TOB «Миракод» мало належний правовий статус та могло займатися законною діяльністю.Окрім того, вказаний вирок жодним чином не висвітлює взаємовідносини між TOB «Укргазтех» та TOB «Миракод», а тому він не має приюдиційного значення для вирішення даної адміністративної справи. А тому суд першої інстанції безпідставно зробив висновки про нікчемність вказаних договорів, посилаючись на наявність зазначеного вироку суду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, які стали підставою для зазначеного вище заниження TOB «Укргазтех» податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року у справі № 2а-6649/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько