Ухвала суду № 41900687, 09.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5532/14 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Пилипенко О.Є.,

суддів: Глущенко Я.Б. та Безименної Н.В.,

при секретарі Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Рокитнянський спецкар'єр» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Рокитнянський спецкар'єр» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006572201/2839 від 09.09.2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року. Свою вимогу апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано всіх обставин справи.

У судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ "Грант Тайм" підтверджуються необхідними документами, а отримані ним послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності. Зокрема, судом встановлено, що предметом спірного правочину є купівля послуг по капітальному ремонту екскаватора ЕКГ-5А ін. №104/81, який використовується позивачем у власній господарській діяльності. Водночас відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Грант Тайм", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину. Суд зауважив, що податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит відповідає вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України. Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання послуг за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг по капітальному ремонту екскаватора під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій. Відтак, суд дійшов висновку, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, в серпні 2014 року посадовою особою Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області згідно п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п.п.78.1.11 п. 78.1ст. 78 Податкового кодексу України, наказу Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 01.08.2014 року №1188, у зв'язку з отриманням постанови старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області капітана податкової міліції Шуліки А.О. від 18.06.2014 року "Про призначення позапланової виїзної перевірки ТДВ "Рокитнянський спецкар'єр" та у зв'язку з ненаданням письмового пояснення та документального підтвердження на письмовий запит Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 19.06.2014 року №5227/10/10-02-22-01 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТДВ "Рокитнянський спецкар'єр" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Стамтоф", ТОВ "ТВК "Град", ТОВ "Облнафтобудальянс", ПП "Дніпрорембуд-сервіс" за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Грант Тайм" за 2013 рік.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 15.08.2014 року №2532/10-02-22-01/05408680/79 (надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Грант Тайм" є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, в ході перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 158300 грн., в тому числі в березні 2013 року на суму 147240 грн., в квітні 2013 року на суму 11060 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарської операції позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме: актів ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 року №957/2659/22-02/38123047 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Грант Тайм" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Юрай" за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року" та від 16.04.2014 року №1057/2659/22-02/38123047 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Грант Тайм" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 року по 28.02.2014 року".

Відповідач зазначає, що вказаними актами перевірок встановлено нереальність здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Грант Тайм" з контрагентами.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2014 року №0006572201/2839, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 237450 грн., з яких: 158300 грн. - за основним платежем; 79150 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIVз наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні. Відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення даного спору, дослідженню підлягає перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей з його контрагентами.

Так, з матеріалів справи убачається, що що ТДВ "Рокитнянський спецкар'єр" мало взаємовідносини з ТОВ "Грант Тайм". Зокрема, між ТОВ "Грант Тайм" (Виконавець) та ТДВ "Рокитнянський спецкар'єр" (Замовник) було укладено договір про надання послуг по капітальному ремонту екскаватора від 04.03.2013 року №КП0403/2013, згідно умов якого Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату послуги по капітальному ремонту екскаватору, а саме капітальний ремонт екскаватора ЕКГ 5А (інвентарний номер 104/81), що складається із ряду робіт, які перелічені в цьому договорі (а.с.58-70). Крім того, згідно умов вказаного договору виконавець самостійно організовує весь процес по проведенню технічного обслуговування екскаватора згідно з даним Договором та має право залучати до виконання послуг по даному договору третю сторону (п.2.1). документом, що підтверджує факт виконання Виконавцем умов даного Договору, є Акт прийому-передачі виконаних послуг, а у випадку їх доопрацювання - відповідний акт прийому-передачі.

В підтвердження вказаних господарських відносин в матеріалах справи містяться наступні первинні документи: Акт здачі-прийняття виконаних послуг від 31.03.2013 року №1, згідно якого прийнято роботи за списком, що відповідає Договору від 04.03.2013 року №КП0403/2013 (а.с.71-72); податкова накладна від 31.03.2013 року №1190 на загальну суму ПДВ 949 800,00 грн. (а.с.73); наказ ТДВ "Рокитнянський спецкар'єр" від 14.03.2013 року №21/2а "Про проведення капітального ремонту", згідно з якого головному механіку ОСОБА_3 наказано з 14.03.2013 року вивести з експлуатації екскаватор ЕКГ-5А ін. №104/81, проконтролювати проведення капітального ремонту екскаватора ЕКГ-5А та по закінченню капітального ремонту (при підписанні акта виконаних робіт) ввести в експлуатацію вказаний екскаватор (а.с.75); Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.03.2013 року (а.с.76-77); Актом приймання здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 31.03.2013 року (а.с.78-79); виписка по рахунку ТДВ «Рокитнянський спецкар'єр» за 28.11.2013 року (а.с.74).

Таким чином, суму податку на додану вартість, підтверджену зазначеною податковою накладною, позивач включив до складу податкового кредиту у відповідний період, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідний період.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів колегія суддів дійшла висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88, а наявна в матеріалах справи податкова накладна, що була виписана контрагентом на ім'я позивача за результатами придбання товарів, послуг за своїм змістом цілком відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Грант Тайм» свідчить господарська діяльність позивача - добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні в матеріалах справи договір, акт здачі-прийняття виконаних послуг, податкова накладна, акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акт приймання здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, виписка по рахунку, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції наданими за результатами розгляду посилань відповідача, як на підставу правомірності збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, на акти ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 №957/2659/22-02/38123047 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Грант Тайм" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Юрай" за період з 01.01.2014 по 31.01.2014" та від 16.04.2014 №1057/2659/22-02/38123047 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Грант Тайм" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 по 28.02.2014".

Так, з Акту перевірки позивача вбачається з, під час перевірки ТОВ "Грант Тайм" встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено, що ТОВ "Грант Тайм" не знаходиться за юридичною адресою та не має адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань, а тому на думку податкового органу перевірками контрагента позивача не підтверджено господарські операції, здійснені "Грант Тайм", по ланцюгу постачання з його контрагентами.

Крім того, з Акту перевірки позивача вбачається, що згідно пояснень директора ТОВ "Грант Тайм" ОСОБА_4, останній стверджує, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду без наміру фактичного здійснення підприємницької діяльності та немає жодного відношення до діяльності вказаного підприємства.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим ТОВ "Грант Тайм" не могло фактично здійснювати господарські операції.

На думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Проте, як вірно зауважено судом першої інстанції, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Грант Тайм"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що викладені відомості в актах про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Грант Тайм" не стосуються діяльності позивача, натомість предметом перевірки були господарські відносин ТОВ "Грант Тайм" із його контрагентами. Проте, як вірно зауважив суд першої інстанції, будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Також судова колегія погоджується із судом першої інстанції про те, що посилання відповідача на пояснення директора ТОВ "Грант Тайм" ОСОБА_4 як на підставу відсутності господарських відносин між позивачем та його контрагентом не є належним доказом у даній справі, оскільки єдиним документом на підтвердження встановлених обставин у кримінальній справі є вирок суду, постановлений за результатами розгляду відповідної справи, який набрав законної сили.

Крім того, протокол допиту в якості свідка громадянина ОСОБА_4, на який міститься посилання в Акті перевірки, в матеріалах справи відсутній. Не надано вказаний протокол і суду апеляційної інстанції.

Щодо ТОВ «Грант Тайм» відповідачем не наведено жодних аргументів щодо віднесення зазначеного товариства до підприємств з ознаками «фіктивності».

Також під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платникоми податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії первинних документів, в тому числі податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податків - контрагентів (постачальників), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Такі висновки узгоджуються із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10.

Крім того, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішенні цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Крім того, в ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - постачальниками, а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженими на те особами.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, в силу положень ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на винесення вироків посадовим особам контрагентів позивача за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Крім того, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагентів, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкової накладної, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Отже суд першої інстанції правильно встановив, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Є. Пилипенко

Судді: Я.Б. Глущенко

Н.В. Безименна

.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Безименна Н.В.