Ухвала суду № 41897139, 10.12.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/3143/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

10.12.2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Голованя А.М.

суддів - Карпенка О.Л.,

Фомічова С.Є.

за участю секретаря - Дімановій Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2014 року і

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення її позову до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 677 234,02 грн.

Не погоджуючись з ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу у якій просить скасувати цю ухвалу. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

В судове засіданні сторони, які були оповіщеними належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать письмові повідомлення про вручення судової повістки не з'явилися.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 677 234,02 грн. Позов обґрунтовано тим, що 15 квітня 2014 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передала відповідачу 52 275 доларів США на строк до 01 жовтня 2014 року. Проте відповідач не повернув гроші до зазначеної дати, а тому відповідно до офіційного курсу валют встановленого НБ України, повинен повернути їй в еквіваленті 677 234,02 грн. На підтвердження позову позивач надала суду копію відповідної письмової розписки.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала доказів належності відповідачу рухомого та нерухомого майна, та що вона вже зверталася із аналогічною заявою і судом було відмовлено у її задоволенні.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України).

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 3 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виник спір, який підлягає розгляду судом, а звернення позивача з позовом не було формальним, заявлені ним вимоги про стягнення боргу носять майновий характер.

Крім того, зважаючи, що право на отримання інформації про реєстрацію належного відповідачу майна згідно закону має власник або відповідний компетентний державний орган, тому позивач не міг указати в заяві перелік майна на яке просить накласти арешт з метою забезпечення позову.

Постановлення ухвали, яка набрала законної сили, про відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову не є, згідно чинного ЦПК України, перешкодою для подання позивачем нової заяви з тих самих підстав.

Отже, висновок суду про неможливість забезпечення заявленого позову шляхом накладання арешту на належне відповідачу на праві власності майно суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про накладення в межах позовних вимог арешту на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 151, 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2014 року скасувати і постановити нову ухвалу.

Накласти, в межах 677 234,02 грн., арешт на рухоме і нерухоме майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки податків НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: