Постанова № 41895345, 15.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа №922/3596/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - Ващенко Т.Д. за дов №38-4055/391 від 27.10.2010 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3872 Х/3-12)

на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.14 року у справі № 922/3596/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків

про стягнення коштів у розмірі 95 986 414,44 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2014 року по справі №922/3596/14 (суддя Н.В.Калініченко) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 58 984 115,77 грн. основного боргу, 2 909 297,78 грн. пені, 10853744,91 грн. інфляційних втрат, 4739658,33 грн. 3% річних та 73080,00 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині зменшення розміру пені на 18 482 597,65 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, а також посилається на те, що судом при винесенні рішення не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача, а також той факт, що зменшення судом розміру пені на 86,4% від нарахованої суми причиняє позивачу додаткові збитки.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог позивача. При цьому, відповідач зазначає, що сума заборгованості за договором №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 року була повністю погашена ще на час прийняття рішення за рахунок субвенцій з державного бюджету на покриття різниці в тарифах на теплову енергію на підставі договору про організацію взаєморозрахунків №426/30 від 26.09.2014 року.

Позивач в судове засідання 10.12.2014 не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 10.12.2014 року за відсутністю представника позивача.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 року та додаткової угоди №1 до нього, позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем, а відповідач (покупець) зобов'язувався прийняти, використати виключно для виробництва теплової енергії яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) та оплачувати газ на умовах даного договору.

Відповідно до підпункту 2.1 зазначеного договору, позивач передає відповідачеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 682 950 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Згідно з пп. 3.3. п. 3 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Підпунктом 6.1. пункту 6 даного договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору та додаткової угоди №1 до нього позивач поставив на протязі січня 2013 року листопада 2013 року природний газ на загальну суму 663 670 358,89 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 31 січня 2013 року на суму 44 248,34 грн., від 31 січня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 134 974 807,11 грн.; від 31 січня 2013 року на суму 32 431,50 грн., від 28 лютого 2013 року на суму 24 626,05 грн.; від 28 лютого 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 110 597 793,74 грн.; від 28 лютого 2013 року на суму 42 975,81 грн.; від 31 березня 2013 року на суму 33 308,68 грн.; від 31 березня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 123 196 052,53 грн.; від 31 березня 2013 року на суму 24 569,76 грн.; від 30 квітня 2013 року на суму 2 024,03 грн.; від 30 квітня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передач природного газу від 22 січня 2014 року на суму 49 586 177,79 грн.; від 30 квітня 2013 року на суму 23 352,21 грн.; від 31 травня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 16 143 032,99 грн.; від 30 червня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 9 032 355,40 грн.; від 31 липня 2013 року з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 22 січня 2014 року на суму 16 594 776,38 грн.; від 31 серпня 2013 року на суму 12 712 352,96 грн.; від 30 вересня 2013 року на суму 21 495 599,00 грн.; від 31 жовтня 2013 року на суму 6 849,74 грн.; від 31 жовтня 2013 року на суму 565,57 грн.; від 31 жовтня 2013 року на суму 81 471 191,32 грн.; від 24 січня 2014 року на суму 87 601 863,34 грн.; від 24 січня 2014 року на суму 17 502,70 грн.; від 24 січня 2014 року на суму 11 901,94 грн. (а. с. 30-59).

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначив, що свої зобов'язання за договором № 13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 він виконав належним чином та поставив відповідачу природний газ за укладеним договором на загальну суму 663 670358,89 грн., проте, відповідач за поставлений у січні-листопаді 2013 року природний газ своєчасно та в повному обсязі не розрахувався. В зв'язку з чим, станом на 14.07.2014 року у нього виникла заборгованість у розмірі 58 984 115,77 грн., на яку у відповідності до умов п. 7.2 договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 21391895,43 грн. за період з 14.02.2013 р. по 13.06.2014 р., сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 10853744,91 грн. та 3% річних у розмірі 4739658,33 грн. за період з 14.02.2013 по 14.07.2014 р.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу та виникла у відповідача заборгованість підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу у зв'язку з чим, суд першої інстанції визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 58 984 115,77 грн. основного боргу, 10853744,91 грн. інфляційних втрат та 4739658,33 грн. 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення 21 391 895, 43 грн. пені, суд першої інстанції, встановивши факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, керуючись ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір пені на 86,4% від заявленої позивачем суми, до 2 909 297,78 грн.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте судом першої інстанції рішення цим вимогам у повному обсязі не відповідає, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи та не спростовується відповідачем, на виконання умов укладеного між сторонами договору № 13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 позивач поставив протягом січня - листопада 2013 року, а відповідач прийняв за вказаний період природний газ на загальну суму 663 670 358,89 грн.

Факт поставки природного газу та його приймання відповідачем підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що за поставлений протягом січня-лютого 2013 року природний газ за договором №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 відповідач розрахувався частково та сплатив на користь позивача суму боргу в розмірі 604 686 243,12 грн., проте, залишок боргу в сумі 58 984 115,77 грн. станом на 14.07.2014 залишився відповідачем несплачений. Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 21391895,43 грн. за період з 14.02.2013 р. по 13.06.2014 р., інфляційні втрати за весь час прострочення в розмірі 10853744,91 грн. та 3% річних у розмірі 4739658,33 грн. за період з 14.02.2013 по 14.07.2014 р.

Відповідач факт отримання у період січень-листопад 2013 року природний газ за укладеним договором №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 не заперечував, проте виникнення заборгованості пояснював відсутністю можливості затвердження органами місцевого самоврядування економічно обґрунтованих тарифів на послуги у сфері теплопостачання, що надаються населенню, відсутністю механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах та перебування підприємства у вкрай скрутному фінансовому становищі протягом тривалого періоду.

Також в судовому засіданні 10.12.2014 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів про сплату суми основного боргу за договором №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 року. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначив, що 26.09.2014 року між КП "Харківські теплові мережі" та НАК "Нафтогаз України" було укладено договір про організацію взаєморозрахунків №426/30 від 26.09.2014 року, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 ст. 14 та пункту 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою КМ України від 29.01.2014 №30.

Відповідач також зазначив, що не мав можливості надати суду першої інстанції вказані докази, оскільки кошти для погашення заборгованості перед позивачем надходять з Державної казначейської служби України і остаточно зараховуються на розрахунковий рахунок позивача, відкритий також у Державній казначейській службі України м. Києва. Тому, відповідач не мав можливості своєчасно надати суду першої інстанції докази сплати заборгованості, зокрема, платіжне доручення №26 від 13.10.2014 року.

Враховуючи об'єктивні причини, що унеможливили надання відповідачем вказаних доказів до суду першої інстанції, колегія суддів приймає їх до уваги.

Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам колегія суддів зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012, нарахованих господарських санкцій та застосування до боржника наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ст. 625 ЦК України.

Приписами статей 526 ЦК України та 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідженням матеріалів справи було встановлено, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції між учасниками розрахунків, в тому числі за участю КП "Харківські теплові мережі" (сторона четверта) та НАК "Нафтогаз України" (сторона остання) було укладено договір про організацію взаєморозрахунків №426/30 від 26.09.2014 року, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 ст. 14 та пункту 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою КМ України від 29.01.2014 №30.

Так, згідно з пунктом 7 договору про організацію взаєморозрахунків, КП "Харківські теплові мережі" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 187 393 549, 34 грн., у тому числі ПДВ 31232258,22 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2013 році згідно з договором від 28.12.2012 №13/2990-ТЕ-32.

Відповідно до вимог п. 9 договору, сторони у графі платіжного доручення "Призначення платежу" додатково зазначають "пункт 24 ст. 14 та пункт 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" , а також дату і номер договору.

За змістом п.п. 2, 3 пункту 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Пунктом 13 договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання усіма сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Також у п. 15 договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

На виконання умов п. 7 договору про організацію взаєморозрахунків відповідачем було перераховано на рахунок НАК "Нафтогаз України" заборгованість за спожитий природний газ у 2013 році згідно з договором від 28.12.2012 №13/2990-ТЕ-32, що підтверджується копією платіжного доручення №26 від 13.10.2014 року.

Таким чином, станом на момент розгляду справи та до винесення судом першої інстанції рішення по справі, відповідач в повному обсязі погасив заборгованість за укладеним сторонами договором купівлі-продажу природного газу №13/2990-ТЕ-32 від 28.12.2012 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Встановивши факт відсутності у КП "Харківські теплові мережі" зобов'язань за договором від 28.12.2012 №13/2990-ТЕ-32, керуючись принципом справедливості та розумності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача правових підстав вимагати від відповідача сплати суми заборгованості за природний газ, поставлений протягом січня-листопада 2013 року, зважаючи, що на момент розгляду справи судом першої інстанції вона вже була погашена відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з КП "Харківські теплові мережі" суми основного боргу в розмірі 58 984 115,77 грн. та припинення провадження по справі в цій частині за відсутності предмету спору.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про застосування до відповідача наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та стягнення неустойки у вигляді сплати пені за порушення строків розрахунків за договором від 28.12.2012 №13/2990-ТЕ-32 купівлі продажу природного газу.

Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом приписів статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів вважає, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків №426/30 від 26.09.2014 року, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений позивачем у період, на який були нараховані суми 3% річних, інфляційних та пені по договору від 28.12.2012 №13/2990-ТЕ-32.

Отже, для стягнення неустойки у вигляді пені та застосування судом наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата за поставлений газ була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.

При цьому, як вбачається з укладеного між сторонами договору про організацію взаєморозрахунків, строк виконання зобов'язання за цим договором пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету. При цьому, прострочення оплати на умовах укладеного договору про організацію взаєморозрахунків відповідачем не допущено, а розрахунки за поставлений природний газ відбулися у порядку та строки, передбачені вказаним договором.

До того ж, укладеним договором про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені та застосування до нього наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Таким чином, вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду в частині задоволення позову про стягнення 2 909 297,78 грн. пені, 10853744,91 грн. інфляційних втрат та 4739658,33 грн. 3% річних підлягають скасуванню.

Наведене вище свідчить про часткове скасування рішення суду першої інстанції як такого, що прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що підставою для звернення позивача з позовом стала неправомірна поведінка відповідача щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, а підстави для відмови у задоволенні позову (сплата відповідачем суми основного зобов'язання за договором) виникли під час розгляду справи в суді першої інстанції та враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне покласти судовий збір за подання позову на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.14 року у справі № 922/3596/14 в частині задоволення позову про стягнення 58 984 115,77 грн. основного боргу, 2 909 297,78 грн. пені, 10853744,91 грн. інфляційних втрат, 4739658,33 грн. 3% річних скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Провадження в частині стягнення 58 984 115,77 грн. основного боргу припинити.

В частині стягнення 2 909 297,78 грн. пені, 10853744,91 грн. інфляційних втрат, 4739658,33 грн. 3% річних в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 15.12.2014 року.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.