Рішення № 41893864, 15.12.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8271/14 Справа № 201/9524/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Галічий В. М. Доповідач - Каратаєва Л.О.Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Прозорової М.Л., Чубукова О.П.

при секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області та Дніпропетровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

02 вересня 2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності.

Визнано за ОСОБА_4 право власності без додаткових актів введення в експлуатацію на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що складається з п'ятиповерхового житлового будинку з цокольним поверхом - літ. А-6, загальною площею 1048,3 кв.м., житловою площею 768,1 кв.м. (з урахуванням самовільно перепланування), прибудови літ.А1-1, прибудови літ.а-1, козирок, приямку - літ.а, гаражу - літ.В, погребу - літ. В, сараю - літ. Д, споруди 1-6, І (огорожа, тротуар, доріжки, майданчики, хвіртки), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, перший заступник прокурора м. Дніпропетровська подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 є власником квартири № 1, 3, 4, 5 у будинку АДРЕСА_1, відповідно до договорів купівлі-продажу від 23.03.2006 р., що нотаріально посвідчені приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 за реєстровим №3331, 3330, 3332, 3333 (а.с.9-12).

Крім того, позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2008 р. (а.с.13), яке є чинним.

Як вбачається з технічної документації спірних квартир, за час володіння ними позивач здійснила самочинне будівництво та переобладнання придбаного нерухомого майна, у зв'язку з чим було змінено його площу та переобладнано у садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складається з п'ятиповерхового житлового будинку з цокольним поверхом - літ.А-6, загальною площею 1048,3 кв.м., житловою площею 768,1 кв.м. ( з урахуванням самовільно побудованих поверхів ІІІ, ІV,V та загального внутрішнього перепланування), прибудови - літ.А1-1, прибудови літ. А-1, козирок, приямку - літ.а, гаражу - літ. В, погребу - літ. Під В, сараю - літ.Д, споруди 1-6,І (огорожа, тротуари, доріжки, майданчики, хвіртки) (а.с.14-25).

Відповідно до висновку за результатами технічного стану будівельних конструкцій житлового будинку по АДРЕСА_1, складеного ТОВ «Проектний інститут «Дніпропроектстальконструкція», сертифікат АР №007799 від 01.06.2013 р., п'ятиповерховий будинок за зазначеною адресою може експлуатуватися без обмежень (а.с.33-52).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на положення ст..ст. ч.2 ст.383, ч.5 ст.376 ЦК України та зазначив, що у спірних правовідносинах порушень прав інших осіб не вбачається та сторони на їх наявність не посилалися, позивач є власником спірних квартир та співвласником допоміжних приміщень будинку, а отже вправі володіти та користуватися ними, під час здійснення переобладнання спеціальні нормативні вимоги були дотримані. Крім того, за змістом ст..ст.375,376 ЦК України попереднє введення самовільно побудованого (перебудованого) майна до експлуатації, на відміну від порядку, визначеного ст..331 ЦК України, не є необхідною передумовою для визнання права власності на нього у судовому поряду.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможна, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч. 1, ч. 5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Посилаючись на вказані норми матеріального права, суд першої інстанції не врахував їх вимог та не звернув увагу на відсутність у позивачки жодних доказів правомірного використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та на відсутність документів на право власності або володіння земельною ділянкою, наявність належного дозволу чи належно затвердженого проекту перебудови, не з'ясував, чи проведено самочинне будівництво позивачами з дотриманням екологічних норм; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок, чи створюється пожежна небезпека для сусіднього будинку, а також не встановлено чи дійсно визнання прав власності на це спірне нерухоме майно не порушує права інших осіб. Крім того, не визначено чи є позивачки власником всієї споруди чи окремих її частин.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

До повноважень Інспекцій, відповідно до Положення про інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19 листопада 2007 року N 317, належить, зокрема, проведення у встановленому порядку перевірок: 1) відповідності виконання будівельних робіт, будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням; 2) своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт та іншої виконавчої документації; 3) наявності у виконавця будівельних робіт у передбачених законодавством випадках сертифікатів на будівельні матеріали, вироби і конструкції; 4) додержання встановленого порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

З огляду на викладене, судом першої інстанції не вирішено питання, щодо залучення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до участі у справі.

Крім того, положення ст. 376 ЦК України, на відміну від ст. 375 ЦК України, ведуть мову лише про будівництво, а не про "перебудову", судовий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, як це випливає із ст. 376 ЦК України, не поширюється на випадки" перебудови", що пояснюється тим, що ці об'єкти вже є власністю будь-кого, а тому їх "перебудова" (переобладнання, перепланування) не може бути підставою для повторного визнання права власності. Але у даному випадку необхідно визнавати права власності на ту частину приміщення, яка була самочинно прибудована (другий поверх будинку, балкони, відокремлені споруди та інше).

Також судом першої інстанції не визначено правове становище самого спірного будинку та земельної ділянки, на якій розташовані та самовільно побудовані споруди.

Матеріали справи містять ксерокопію листа без номера та дати, відповідно до якого дочірнє підприємство спеціалізований будівельно-монтажний поїзд по водопостачанню № 13 ВАТ транспортного будівництва Трест Південьтранстехмонтаж, як балансоутримувач будинку АДРЕСА_1 передав зі свого балансу ОСОБА_6 вказаний будинок з усіма його при належностями, інфраструктурою, при будинковою територією, інженерними комунікаціями, сходовими клітинами, зовнішніми стінами, горищем і та ін. з метою подальшого утримання та експлуатації за рахунок ОСОБА_6

Проте, такий лист не можна вважати правовстановлюючим документом щодо нерухомості та земельної ділянки.

Отже є необґрунтованими та передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність у спірних правовідносинах порушень прав інших осіб та співвласність позивачки щодо допоміжних приміщень будинку.

До відповідних компетентних органів щодо визначення правового становища спірного об'єкту нерухомості та земельної ділянки позивачка не зверталась, що свідчить про відсутність спору щодо невизнання або порушення прав позивачки, а тому звернення до суду із зазначеним вище позовом є передчасним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та необхідність скасування рішення суду першої інстанції з підстав передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК та порушень ст..ст. 213, 214 ЦПК та відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Дніпропетровська задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2013 року скасувати.

У задоволені позовних вимог позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності відмовити.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді