Рішення № 41890815, 10.12.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1848/12-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

при секретарі Ковальській Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 травня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Приватбанк " звернулось до суду з названим позовом. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідно до кредитного договору № ZRL0GK00000002 від 05.04.2006 року, відповідач отримав кредит в розмірі 342 230,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.04.2026 року. В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором того ж дня було укладено договір іпотеки нерухомого майна, згідно з яким відповідач надав у заставу квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між іпотекодавцем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов»язання за договором не виконує, а тому ПАТ КБ „ Приватбанк" просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZRL0GK00000002 від 05.04.2006 року в сумі 726 757,59 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідача, який зареєстрований і проживає в даній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути з відповідача судові витрати.

23 листопада 2011 року по справі було ухвалено заочне рішення, яке за заявою відповідача 8 лютого 2012 року було скасовано. Повторним заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 травня 2013 року позов ПАТ КБ „Приватбанк" задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZRL0GK00000002 від 05.04.2006 року в сумі 726 757,59 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки (на підставі договору іпотеки від 5 квітня 2006 року) квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 44,7 кв.м. шляхом її продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ „Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу зазначеного будинку. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове, про відмову в позові. Вказує, що ухвалюючи рішення, суд стягнув з нього грошові кошти за рахунок майна з підвищеного розміру процентної ставки з 01.02.2009 року до 22,73 % річних, хоча в рішенні зазначено, що кредит було отримано під 12% річних. Також вказує, що розрахунок пені здійснений з порушенням строків позовної давності. Зазначає, що в рішенні суду не зазначено пункт та умови договору щодо настання підстав для звернення стягнення на майно. Вважає даний позов та висновок суду про звернення стягнення на майно передчасним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що в зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки та відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» виселити відповідача з квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 05.04.2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» / тепер ПАТ КБ «Приватбанк»/ та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRL0GK00000002, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 342 230,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.04.2026 року /а.с. 14-17/.

В забезпечення виконання зобов»язань за вказаним кредитним договором відповідач надав у іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв.м., що належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між іпотекодавцем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 5 квітня 2006 року та внесеним у реєстр за №4723 /а.с.10-13/. Вартість предмету іпотеки становить 290 375грн./п.12 договору іпотеки/.

Із договору іпотеки від 5 квітня 2006 року вбачається, що відповідач отримав кредит в розмірі 342 230,00 грн., в тому числі 290 000грн. на придбання квартири АДРЕСА_1 та 52 230грн. - на сплату страхових платежів /п.2 договору іпотеки/.

У зв"язку з порушенням зобов"язань за кредитним договором позивач визначив відповідачу станом на 13.09.2010 року заборгованість у розмірі 726 757,59 грн., яка складається з наступного: 283 015,14грн. - заборгованість за кредитом; 112 084,98 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 274 332,30 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 57 325,17 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором /а.с.8-9/.

Відповідно до ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

За змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та вимог ст. 589 ЦК України у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідне застереження міститься також і в п. 1. п.18.8 договору іпотеки.

Зважаючи на той факт, що на час звернення до суду з даним позовом боржник порушив умови кредитного договору, має невиконані перед позивачем зобов'язання за цим договором, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність усіх передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Посилання в апеляційній скарзі на передчасність висновків суду про звернення стягнення на майно за відсутності доказів відповідача про направлення письмової вимоги про усунення порушення спростовуються наступним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» /зі змінами/ у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відтак, додержання виписаної процедури попередження є обов'язковим для випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, який є лише одним із трьох основних, передбачених ч. 3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку", способів звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред'явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення на заставлене нерухоме майно. Підтвердженням цієї тези є ч. 2 ст. 35 Закону України „Про іпотеку", якою передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Аналогічні положення законодавства враховуються під час вирішення питань про виселення із житлових приміщень, що знаходяться в іпотеці, у частині необхідності направлення іпотекодержателем письмової вимоги про добровільне звільнення житла як обов'язкової умови задоволення позову.

Відповідно до чинної ч. 2 ст. 40 Закону України „Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічне положення містить чинна ч. 3 ст. 109 ЖК.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців із переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону „Про іпотеку".

Відтак, вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалене рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та виселення підлягає виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом Постанови Верховного суду України від 16.01.2012 року прийнятою за наслідками розгляду заяви про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї норми матеріального права, при вирішенні питання про право користування особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, судом одночасно може вирішуватися питання про зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до вимог ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про зняття відповідача з реєстраційного обліку у спірній квартирі.

Водночас, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині стягнення суми пені в порушення строків позовної давності.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд першої інстанції не врахував наведених положень закону та стягнув пеню без урахування строку позовної давності, а тому сума пені підлягає зменшенню з 56 880, 44грн. до 49 848,83грн. Сума пені за рік обрахована на підставі наданих позивачем розрахунків /а.с.8-9, 101/. Слід зауважити, що спочатку, після отримання кредиту, відповідач виконував взяті на себе зобов"язання, а тому близько року пеня не нараховувалась зовсім, в подальшому нараховувалась на незначні суми, а після припинення сплати кредиту її розмір значно зріс. Наведене підтверджується розрахунком банку /а.с.8-9/.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу також на те, що сума, визначена до стягнення судом першої інстанції, не відповідає розрахункам заборгованості за кредитом ОСОБА_1 станом на 13.09.2010 року, наданим банком /а.с.8-9, 100-101/. Так, згідно цих розрахунків заборгованість кредитом складає 283 015,14грн. - заборгованість за кредитом; 112 084,98 грн. - заборгованість за відсотками; 25 837,30 грн. - заборгованість з комісії; 56 880,44грн. - заборгованість з пені, а всього 477 817,86грн.

З огляду на наведене та ураховуючи зменшення суми пені, із ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ „Приватбанк" усього 470 786,25грн. , в тому числі: 283 015,14грн. - заборгованість за кредитом; 112 084,98 грн. - заборгованість за відсотками; 25 837,30 грн. - заборгованість з комісії; 49 848,83грн. - заборгованість з пені.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає в цій частині зміні, а загальна сума заборгованості за кредитом - зменшенню з 726 757,59грн. до 470 786,25грн.

Відповідно до роз"яснень, які містяться і в п.42 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації ( при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб"єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Оскільки судом першої інстанції не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його реалізації, то рішення суду в цій частині також підлягає зміні.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що позивачем стягнуто заборгованість по кредиту з урахуванням підвищеної процентної ставки - 22,73% річних, хоча кредитні кошти отримано під 12% річних спростовуються рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17.10.2012 року, яким визнано правомірним підвищення до 22,73% річних процентної ставки банку в односторонньому порядку згідно повідомлення про це від 31.12.2008 року /а.с.64-66/.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 травня 2013 року змінити.

У другому абзаці резолютивної частини рішення словосполучення „у розмірі 726 757 (сімсот двадцять шість тисяч сімсот п"ятдесят сім) грн.59 коп." замінити словосполученням „ у розмірі 470 786,25 (чотириста сімдесят тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 25 коп."

У цьому ж абзаці резолютивної частини рішення після слів „а також наданням КБ „Приватбанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу" доповнити словами „з початковою ціною предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб"єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час продажу іпотечного майна".

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді