Постанова № 41890314, 10.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 року Справа № 922/629/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Тарасова І.В.

при секретарі Євтушенку В.В.

за учасю представників сторін:

позивача -не з'явився;

відповідача -Жукової Н.Д., довіреність від 29.09.2014 р. без номера;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3485 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року у справі № 922/629/14

за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до Приватного Акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт", м. Харків

про стягнення 5 262,40 грн.

ВСТАНОВИЛА:

24.02.2014 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" 269587,93 грн. основного боргу, 18024,20 грн. - 3 % річних, 36890,87 грн. пені, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням останнім своїх зобов'язань за договором про надання маркетингових і консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.2012 р. щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

26.03.2014 р. ПАТ "Науково - дослідний інститут "Техностандарт" звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору про надання маркетингових і консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.2012 р., у зв'язку з тим, що цей договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 травня 2014 р. у справі № 922/629/14 первісний позов задоволено частково: стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 269587,93 грн., 9461,43 грн. - 3 % річних, 19816,56 грн. пені. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01 липня 2014 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом залишено без задоволення та рішення господарського суду Харківської області від 13.05.2014 р. у справі № 922/629/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 серпня 2014 року касаційну скаргу відповідача за первісним позовом задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01 липня 2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

25 вересня 2014 року представник позивача за первісним позовом надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 352934,22 грн. заборгованості, 3944,10 грн. 3% річних та 7058,70 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2014 року господарським судом Харківської області прийнято вищезазначену заяву до розгляду як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

30 вересня 2014 року представник позивача за зустрічним позовом надав суду заяву, в якій відмовився від зустрічного позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2014 року відмову прийнято судом і провадження у справі № 922/629/13 за зустрічною позовною заявою припинено.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року у справі № 922/629/14 (суддя Смірнова О.В.) в задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Науково - дослідний інститут "Техностандарт" про стягнення 263120,07 грн. відмовлено.

Позивач-фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із рішенням господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року у справі № 922/629/14 не погодилась та подала на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача 352934,22 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції під час аналізу змісту договору про надання маркетингових і консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.2012 р. внаслідок неповного та необ'єктивного розгляду справи, в порушення статті 43 ГПК України дійшов неправильного висновку, що предметом цього договору є виключно надання маркетингових та консультаційних послуг.

При цьому позивач зазначає, що, виходячи зі змісту наведеного договору, він є змішаним договором, який містить умови надання не тільки маркетингових та консультаційних послуг, але й посередницьких послуг у придбанні відповідачем певної продукції.

Також позивач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не врахував факт затвердження сторонами акту приймання-передачі послуг від 13.01.2012 р. та факт часткового розрахунку відповідачем по договору та не застосував до цих обставин вимоги статті 204 Цивільного кодексу України щодо правомірності правочину, а також положень пункту 8 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач зазначає, що зі змісту акту приймання-передачі послуг від 13.01.2012 р. вбачається, що він підтверджує факти; надання позивачем та прийняття відповідачем послуг за договором, у томі числі посередницьких послуг; існування договору купівлі-продажу продукції, укладеного відповідачем з третьою особою внаслідок наданих позивачем послуг; настання у відповідача обов'язку з оплати наданих позивачем послуг.

Також позивач зазначає, що вказаний акт відповідає вимогам п. 8 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для первинних документів, на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік господарських операцій.

Окрім цього позивач вказує на неврахування господарським судом першої інстанції сталих правовідносин сторін за аналогічними договорами, на виконання яких складались аналогічні акти приймання-передачі наданих послуг, які оплачувались відповідачем.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, надіслав клопотання (вх. № 11745 від 04.12.2014 р.) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням його представника.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, оскільки позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь в судовому засіданні іншого представника згідно з частиною п'ятою статті 28 Господарського тпроцесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, вислухавши пояснення представника відповідача перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

10.01.2012р. між ПАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір про надання маркетингових та консультаційних послуг № 386/11, за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався здійснити маркетингові роботи та надати інформаційні послуги згідно із умовами договору, а саме: провести маркетингові дослідження за напрямами, що цікавлять позивача, здійснювати пошук продавців заготовок колінчатого валу з неповною механічною обробкою Д.01.00.001, проводити перемови з продавцями.

Вказаний договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг, визначення якого міститься у статті 903 Цивільного кодексу України, а саме: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 2.1. договору, відповідач направляє на адресу позивача за первісним позовом заявку на проведення маркетингових робіт або надання інформаційних послуг з питань надання маркетингового аналізу та надання інформації з питань, що стосуються його господарської або комерційної діяльності. Заявка може бути спрямована як у письмовому, так і в електронному або усному вигляді. Прийом - передача заявок може бути підтверджений письмово за вимогою кожної зі сторін, або відображений в актах про надання послуг і робіт.

Відповідно дло пункту 2.2. договору після отримання заявки позивач за первісним позовом за свій рахунок і на свій ризик здійснює роботи (дії) з пошуку інформації, затребуваної відповідачем за первісним позовом, виробляє маркетинг з метою перевірки та актуальності інформації, організовує попередні переговори та консультації.

Відповідно до п. 2.3. договору, у разі зацікавленості відповідача за первісним позовом в наданні інформації, відібраної в результаті проведених позивачем за первісним позовом маркетингових робіт, останній передає відповідачу за первісним позовом цю інформацію. Сторони підтверджують передачу такої інформації, шляхом складання акта про надані маркетингові та інформаційні послуги, в якому зазначаються відомості про місцезнаходження продукції та контактну інформацію про третіх осіб, в яких зацікавлений відповідач за первісним позовом.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що після отримання від позивача за первісним позовом інформації про місцезнаходження та контактних даних про третіх осіб, відповідач за первісним позовом самостійно проводить переговори, огляд продукції і здійснює інші дії у взаєминах з такими особами в достатньому обсязі для прийняття рішень про здійснення угоди .

Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що у разі фактичного здійснення господарської операції з контрагентами, інформація про яких була отримана за участі виконавця, у замовника виникають зобов'язання з виплати винагороди на користь виконавця. Розмір винагороди і терміни виплати визначаються цим договором, якщо між сторонами не підписані додаткові угоди, що мають пріоритетне значення.

Розділом 3 договору визначено умови та порядок розрахунків між сторонами, зокрема, згідно п. 3.1 якщо інше не передбачено додатковими угодами між сторонами цього договору, зобов'язання замовника з виплати виконавцю винагороди виникають при фактичному здійсненні фінансово-господарських операцій у відносинах з третіми особами, інформація про яких була отримана за участі виконавця.

Відповідно до п. 3.2 договору строк виплати винагороди настає одночасно зі здійсненням першої події при проведенні фінансово - господарської операції, чим обумовлено право виконавця на винагороду, а у замовника зобов'язання по її виплаті. Пунктом 3.3 договору, замовник зобов'язувався виплатити винагороду виконавцю не пізніше 270 банківських днів з дня виникнення такого зобов'язання з правом дострокового погашення.

З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2012 року сторони склали акт приймання-передачі маркетингових та консультаційних послуг по зазначеному договору, в якому зазначено, що маркетингові та консультаційні послуги відповідають вимогам договору № 386/11 від 10.01.12 р. та виконані в строк. Також в акті зазначено про укладення договору купівлі-продажу колінчатих валів та про те, що винагорода позивача за первісним позовом складає 18282,50 Євро в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день фактичного перерахування.

Також з матеріалів справи вбачається, що 18.02.2014 р. відповідач за первісним позовом перерахував на рахунок позивача за первісним позовом грошові кошти в сумі 2640,35 грн., що еквівалентно 222,93 Євро, у якості оплати за маркетингові послуги за договором № 386/11 від 10.01.12 р., що підтверджується копією банківської виписки ( т. 1 а.с. 30).

Позивач в обґрунтування позову посилається зокрема на те, що виконання ним зобов'язань з надання послуг по договору підтверджується наведеним актом та фактом здійснення відповідачем часткової оплати по договору, а тому, на його думку, відповідно до пункту 3.3. договору 26.01.2013 р. настав обов'язок відповідача з їх оплати на суму 223960,62 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

В постанові Вищиого господарського суду України від 18 серпня 2014 року прийнятої за результатами касаційного перегляду даної справи зазначено, що під час попереднього розгляду справи при ухваленні рішень, судами обох інстанцій не було враховано умови договору про надання маркетингових та консультативних послуг №386/11 від 10.01.2012, зокрема пункти 2.5, 3.1, 3.2 за змістом яких обов'язок замовника по виплаті винагороди виконавцю підлягав виконанню на підставі оформленого належним чином акту приймання-передачі виконаних робіт, у якому згідно з пунктом 2.3 договору мали бути зазначені відомості про місцезнаходження продукції та контактна інформація про винайдених виконавцем потенційних продавців, за умови не тільки фактичного виконання маркетингових послуг, але і досягнення економіко-правового ефекту для замовника.

Також в цій постанові суд касаційної інстанції вказав, що судами залишено без належної правової оцінки доводи відповідача щодо фактичного невиконання підприємцем визначених договором послуг та невідповідності акту від 13.01.2012 приймання-передачі послуг вимогам п. 2.3 даного договору, у якому відсутні відомості про потенційного продавця продукції, його контактної інформації та місцезнаходження товару, необхідних замовнику. Не з'ясовувалися належним чином обставини щодо укладання договору купівлі - продажу заготовок колінчатих валів, з урахуванням заперечень відповідача та наданих Акту позапланової виїзної перевірки ПАТ "НДІ "Техностандарт" від 07.05.2013 р. №1596/22.4-07/32674865, листа ТОВ "Енексім" від 08.05.2014.

Тобто, застосовуючи статті 901, 903 Цивільного кодексу України суди не врахували, що зміст предмета послуги за договором між сторонами складається як із власне професійних юридичних дій виконавця, визначених п. 1.3 Договору, так і з позитивного для замовника ефекту від таких дій (здійснення фінансово-господарської операції замовником із виявленим продавцем на підставі укладеного договору).

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже суд касаційної інстанції надав юридичну оцінку змісту пунктів 2,5,3.1, 3,2 договору, визначивши, що умовами настання обов'язку з виплати винагороди виконавцю є, по перше, наявність оформленого належним чином акту приймання-передачі виконаних робіт, у якому згідно з пунктом 2.3 договору мали бути зазначені відомості про місцезнаходження продукції та контактна інформація про винайдених виконавцем потенційних продавців та, по-друге, досягнення економіко-правового ефекту для замовника.

Зі змісту цих пунктів вбачається, що економіко-правивим ефектом від наданих виконавцем маркетингових та консультаційних послуг передбачено фактичне здійснення замовником господарських операцій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону факт здійснення таких операцій фіксується первиними документами.

Надаючи оцінку обставинам справи з врахуванням правової оцінки Вищого господарського суду України пунктів 2,5, 3.1, 3,2 договору, колегія суддів зазначає, що у зв'язку із відсутністю укладеного сторонами акту, який би відповідав вимогам пункту 2.3. договору та доказів економіко-правового ефекту для замовника (відповідача) від надання позивачем маркетингових послуг у вигляді здійснення замовником фінансово-господарських операцій з контрагентами, інформація про яких була отримана за участю виконавця, позивачем не доведено наявність юридичних фактів, з якими договір пов'язує настання обов'язку по оплаті винагороди виконавцю.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, наданий до позовної заяви акт від 13.01.2012 р. приймання-передачі маркетингових та консультаційних послуг за договором № 386/11 від 10.01.2012 р. не відповідає вимогам пункту 2.3. договору, оскільки не містить відомості про місцезнаходження продукції та контактна інформація про винайдених виконавцем потенційних продавців.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що складання зазначеного акту від 13.01.2012 р. є правочином, який підтверджує факт виконання спірного договору, оскільки складання цього акту, який не відповідає п. 2.3. договору не спрямовано на встановлення, зміну чи припинення правовідносин за спірним договором а є фіксацією певних подій.

Також господарський суд першої інстанції врахував заперечення відповідача, в яких останній зазначив, що після підписання акту відповідачем було виявлено, що маркетингові дослідження по регіонам України, Європи, зокрема, Германії фактично не були проведені, результати таких досліджень позивач так і не надав, та з суб"єктом підприємницької діяльності, контактні дані, які були надані представником позивача, не було укладено договору через відсутність у вказаного суб"єкта заготовок колінчатого валу з неповною механічною обробкою Д.01.00.001.

В довідці вих. № 133-100/03-Н від 26.03.2014 р.Президент Прат «НДІ «Техностандарт» зазначив, що на підставі аналізу господарських документів та діяльності Прат»НДІ «Техностандарт» за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. не було укладено жодних господарських договорів із контрагентами, інформація щодо яких була отримана від ФОП ОСОБА_2(т. 1 а.с. 55)

З акту позапланової виїзної перевірки ПАТ "НДІ "Техностандарт" від 07.05.2013 р. №1596/22.4-07/32674865, за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. не вбачається відомостей щодо укладення жодних господарських договорів із контрагентами, інформація щодо яких була отримана від ФО-П ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 95-102).

Крім того, в листі ТОВ "Енексім" від 08.05.2014. № 44-7 зазначено, що між відповідачем та ТОВ "Енексім" існують договірні правовідносини відносно заготовок колінчатого валу з неповною механічною обробкою Д.01.00.001, проте ТОВ "Енексім" не має та ніколи не мало жодних правовідносин із ФО-П ОСОБА_2(т. 1 а.с. 125).

Доданий до позовної заяви лист вказаного товариства від 25.02.2014 р. (а.с. 29) не є допустимим доказом у даній справі, оскільки не стосується спірних правовідносин через те, що містить посилання на виконання угоди № V08/1608 від 09.08.2008 р. та договору № V09/132 від 15.12.2010 р. , тоді як предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості по договору про надання маркетингових і консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.2012 р. , який було укладено пізніше вказаних договорів, а отже ці договори не можуть підтверджувати виконання спірного договору.

Не є підтвердженням виконання спірного договору обставина щодо здійснення відповідачем часткової оплати, оскільки як було наведено вище, надання послуг за договором повинно підтверджуватись оформленим належним чином актом приймання-передачі виконаних робіт, у якому згідно з пунктом 2.3 договору мали бути зазначені відомості про місцезнаходження продукції та контактна інформація про винайдених виконавцем потенційних продавців, а здійснення господарських операцій замовника із третіми особами відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» може підтверджуватись первинними документами, які у справі відсутні.

Зважаючи на наведені обставини, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право на винагороду та обов"язок з її оплати безпосередньо пов"язані, зокрема, з фактом укладення відповідачем договору із постачальником та поставки відповідного обладнання, натомість доказів укладення такого договору та реальної поставки товару матеріали справи не містять.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставного неврахування господарським судом першої інстанції сталих правовідносин сторін за аналогічними договорами, оскільки питання виконання інших договорів не стосуються предмету спору у даній справі.

Отже, господарський суд першої інстанції на виконання вказівок постанови касаційної інстанції від 18 серпня 2014 року, всебічно та повно встановивши обставини, що мають значення для справи і надавши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року у справі № 922/629/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 10.12.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І.В.