Рішення № 41890141, 26.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22803/14 26.11.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4», м.Київ, ЄДРПОУ 32070536

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ, ЄДРПОУ 00131305

про розірвання договору на постачання теплової енергії

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Калашнюк О.С. - по дов.

від відповідача: Марковська В.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 12.11.2014р. та 26.11.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ про розірвання з 26.04.2014р. договору №521687 від 16.10.2001р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що через внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» для позивача в силу приписів наведеного нормативно-правового акту стало неможливим виконання прийнятих на себе за договором №521687 від 16.10.2001р. зобов'язань.

Відповідач у відзиві №93/12/5351 від 10.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що позивачем у передбаченому чинним законодавством та договором №521687 від 16.10.2001р. порядку повідомлення про припинення договору не направлялось.

У поясненнях 93/12/5581 від 20.11.2014р. відповідачем також зазначено, що оскільки договір №521687 від 16.10.2001р. укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго», то відсутні підстави для розірвання вказаного правочину на підставі заяви особи, яка фактично не є його стороною.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було укладено договір №521687 від 16.10.2001р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, який у прохальній частині позову заявник і просить розірвати з 26.04.2014р.

Однак, виходячи зі змісту доданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» до позовної заяви документів, договір з визначеним позивачем номером (№521687) на постачання теплової енергії у гарячій воді 16.10.2001р. було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» та Акціонерною енергопостачальною компанію «Київенерго».

Ухвалою від 21.10.2014р. господарського суду міста Києва сторін було зобов'язано надати в засідання суду оригінал договору №521687 від 16.10.2001р.

На виконання вимог, викладених в судовому акті, 14.11.2014р. позивачем та відповідачем представлено до матеріалів справи оригінали спірного правочину, з яких вбачаться, що договір №521687 на постачання теплової енергії у гарячій воді Акціонерною енергопостачальною компанію «Київенерго» 16.10.2001р. було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада», проте не з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4», яке виступає позивачем у справі.

Тобто, фактично твердження позивача про укладення спірного правочину саме з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» є помилковими та не відповідають суб'єктному складу сторін, який визначений у преамбулі договору №521687 від 16.10.2001р.

Одночасно, зі спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада» є самостійними юридичними особами, з різними ідентифікаційними кодами відповідно 32070536 та 30300272. При цьому, у вказаних витягах відсутні відомості стосовно припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» як юридичної особи та правонаступництва її прав та обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4».

Крім того, суд зазначає, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на момент укладання спірного правочину Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» як юридичної особи ще не існувало, а державну реєстрацію господарського товариства було проведено лише 11.09.2002р.

Наразі, судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (приймаючи до уваги, що правовідносини за спірним договором продовжували існувати після набрання вказаним актом законної сили) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.651 вказаного нормативно-правового акту зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

За приписами ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Тобто, приймаючи до уваги наведені норми цивільного і господарського законодавства, з вимогою про розірвання договору до суду може звертатись саме одна з його сторін.

Проте, як вказувалось вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» не є стороною за договором №521687 від 16.10.2001р.

Наразі, господарський суд вважає необґрунтованим пояснення позивача, надані у судовому засіданні 26.11.2014р., про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» відповідно до установчого договору про створення та діяльність позивача, а отже є стороною спірного договору та має відповідний обсяг прав для звернення до суду з позовом про розірвання договору №521687 від 16.10.2001р. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю, яке діє на підставі статуту.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Статтею 23 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Згідно зі ст.62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

За таких обставин, вирішення питання стосовно передання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» прав та обов'язків за договором №521687 від 16.10.2001р. іншій особі належить до компетенції самого господарського товариства в особі уповноважених органів з урахуванням положень законодавства стосовно заміни сторони у зобов'язанні.

Одночасно, необхідним є волевиявлення також іншої юридичної особи, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4», набути статус сторони за спірним правочином, що має бути виражене у вигляді відповідного документу уповноваженого органу цього господарського товариства.

Проте, позивачем при зверненні до суду та під час судового розгляду до матеріалів справи не представлено будь-яких двосторонніх документів за підписами уповноважених осіб суб'єктів господарювання стосовно передання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» і відповідно прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» прав та обов'язків за договором №521687 від 16.10.2001р.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих у розумінні ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів укладання з Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як з енергопостачальною організацією та контрагентом за спірним правочином, будь-яких додаткових угод до договору №521687 від 16.10.2001р. стосовно заміни сторони абонента.

В судовому засіданні за наслідками огляду оригіналів спірного договору судом встановлено відсутність укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» додаткової угоди визначеного змісту. Вказане повністю відповідає наданим відповідачем поясненням, які з боку позивача не заперечені.

При цьому, суд наголошує, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Стосовно тверджень позивача про перехід прав та обов'язків за спірним правочином до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» на підставі п.1 установчого договору про створення та діяльність позивача судом враховано наступне.

Дійсно, як встановлено судом, п.1 правовстановлюючого документу позивача, підписаного учасниками господарського товариства Мхітарян Нвєр Мнацакановичем та Закритим акціонерним товариством «Позняки-жил-буд», містить положення про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» є правонаступником прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» в частині договірних відносин по обслуговуванню будинку №30б по вул.Лесі Українки у м.Києві.

Одночасно, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У ст.10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено наступні права учасника товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

За таких обставин, внаслідок створення юридичної особи та передання певного майна до її статутного фонду, учасники не набувають права на вирішення усіх питань діяльності новоствореного господарського товариства (яке відповідно до ст.23 Закону України «Про господарські товариства» мають створені органи суб'єкта господарювання: загальні збори, директор тощо), а стають власниками корпоративних прав, перелік яких встановлюється законодавством та правоустановчими документами.

Тобто, до повноважень учасників господарського товариства не належить вирішення питань стосовно передання однією юридичною особою прав та обов'язків за правочином іншому господарському товариству, оскільки, як вказувалось вище, таку компетенцію мають уповноважені органи суб'єкта господарювання.

За змістом установчого договору про створення та діяльність позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада» не є засновником та учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4», внаслідок чого умови установчого договору про правонаступництво між зазначеними юридичними особами не дають підстави дійти висновку про набуття позивачем прав та обов'язків сторони за договором №521687 від 16.10.2001р.

Крім того, установчий договір передбачає перехід прав та обов'язків в частині договірних відносин по обслуговуванню будинку, тоді як предметом оспорюваного правочину є саме послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді, які за своєю правовою природою є відмінними.

Представлений до матеріалів справи лист №524 від 17.10.2002р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», як доказ наявності волевиявлення обох контрагентів за договором №521687 від 16.10.2001р. щодо заміни сторони у зобов'язанні, суд до уваги не приймає з наступних підстав.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За висновками суду, лист №524 від 17.10.2002р. не відповідає положенням господарського процесуального законодавства стосовно належності та допустимості доказів відносно правонаступництва зобов'язань однією юридичною особою іншою, оскільки фактично є одностороннім документом інформативного характеру.

Суд зазначає, що зазначений лист не містить відомостей щодо передання всіх прав та обов'язків від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (як факту, що вже відбувся), а лише містить прохання, адресоване посадовій особі відповідача, надати вказівку відповідним службам звіти за використані теплоносії приймати, в тому числі, від позивача.

При цьому, лист №524 від 17.10.2002р. має посилання на договір №521687 від 10.10.2001р., хоча спірним є правочин, укладений 16.10.2001р.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ про розірвання з 26.04.2014р. договору №521687 від 16.10.2001р. на постачання теплової енергії у гарячій воді підлягають залишенню без задоволення.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні 26.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 01.12.2014р.

Суддя Любченко М.О.