Постанова № 41889957, 10.12.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2014 року Справа № 904/5463/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєд І.М., Сизько І.А.

при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Гейко В.І. представник, довіреність №б/н від 20.01.13;

від позивача: Довгаль О.С. директор, паспорт АЕ №910401 від 24.11.97;

від відповідача: Носик Б.М. представник, довіреність №241/1001 від 14.07.14;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2014 року у справі № 904/5463/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІНЗА", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ

про визнання договору частково недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Гінза", в якій просить визнати недійсним п.п.3 п. 6.1.3. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії № 061009 від 15.11.2013 року зі змінами, внесеними додаткової угодою №2/612 від 31.01.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Гінза" зазначає, що існуюча редакція п.п.3) п.3.1.3. договору №061009 суперечить ч.2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику", якою встановлено право постачальників обмежувати споживачів в електроспоживанні (до припинення електропостачання) лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії. З цих підстав позивач просить визнати п.п.3 п. 6.1.3. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії №061009 від 15.11.2013 року зі змінами, недійсним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2014 року (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним п.п.3 п. 6.1.3. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії №061009 від 15.11.2013 року (зі змінами, внесеними додаткової угодою №2/612 від 31.01.2014р.), укладений між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гінза", стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гінза" витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1 218,00грн.

Рішення мотивоване тим, що редакція наведеного пункту договору суперечить положенням ч. 2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику", оскільки право постачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні можливо лише за умови неповної оплати саме спожитої електроенергії.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається, на те що частина 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» встановлює лише одну підставу для припинення електропостачання, що не означає, що взагалі існує лише одна підстава для відключення, а припинення електропостачання в інших випадках забороняється, як помилково вирішив суд першої інстанції. Зазначена стаття, при цьому, не містить ніяких обмежень щодо припинення енергопостачання за іншими підставами.

Постановою ВГСУ від 08.09.2009 р. по справі №4/390/08 та постановою ВСУ від 18.10.2013 року, на які послався суд, розглядались правовідносини щодо визначення умов договорів в 2008 році, відповідно, судами застосовувалось законодавство, яке діяло в зазначений період. Проте, з 07.05.2010 року набули чинності зміни до пунктів 6.11 та 7.5. ПКЕЕ, якими передбачено як виставлення споживачу рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, так і припинення електропостачання в разі несплати цих рахунків. Однак, під час розгляду справи суд не врахував цей факт.

Крім того, судом не враховано того факту, що п.п. 3) п. 3.1.3. до Договору про постачання електричної енергії №061009 від 15.11.2013 р. не містить ніяких вказівок на те, що відключення на підставі цього пункту здійснюється саме в разі несплати рахунків на попередню оплату. Зазначений пункт передбачає припинення електропостачання в разі несплати рахунків, відповідно до умов Договору.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІНЗА" в запереченні на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що посилання відповідача на те, що Договір не суперечить спеціальному законодавчому акту у сфері електропостачання, а саме Закону України «Про електроенергетику» є надуманими і безпідставними. Також є необґрунтованим твердження відповідача, що судом не враховано доповнення до п. 7.5. ПКЕЕ, які набули чинності 07.05.2010 року та якими передбачено як виставляння споживачу рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, так припинення електропостачання в разі несплати цих рахунків.

В судовому засіданні 10.12.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

15.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Гінза" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №061009 (а.с. 9-14).

Відповідно до п.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 3 000 кВт, величини якої на площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" між постачальником та споживачем, та "Загальна схема електропостачання", який є невід'ємною частиною даного договору або інша межа обумовлена окремим додатком до договору.

Під час виконання договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 9.8 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов (пункту 9.8.1 договору).

31.01.2014 року між сторонами було підписано Додаткову угоду №2/612 до договору про постачання електричної енергії №061009 від 15.11.2013р., якою внесено зміни до додатку №3 "Порядок розрахунків" до договору (а.с. 36-38).

Умовами договору передбачено порядок обмеження та припинення електропостачання без попередження споживача (підп.6.1.1. п.6) та з повідомленням споживача (підп.6.1.2, 6.1.3. п.6 договору).

Згідно підпункту 3 пункту 6.1.3 договору постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ (а.с. 12).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, згідно ч.ч.1,2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч.2 цієї статті).

Пунктом 5.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 р. № 910, зареєстровано в Міністерстві юстиції України) передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Згідно п.6.1.3. Типового договору на електропостачання електропостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням споживача на пізніше ніж за три робочих дні у разі, зокрема, несплати споживачем відповідних платежів у терміни, встановлені додатком "Порядок розрахунків".

Пунктом 3 абзацу першого пункту 7.5 Правил встановлено обов'язок постачальника електричної енергії, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії, зокрема, у разу несплати рахунків відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена Правилами.

При укладанні договору № 061009 сторони домовились про включення до договору п.п.3) п.3.1.3., згідно якого постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ, тобто будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією.

Відповідно до абзацу третього п. 6.1.1. ПКЕЕ рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

З урахуванням Додаткової угоди №2/612 від 31.01.2014 року чинним Договором про постачання електричної енергії № 161009 від 15.11.2013 року передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату.

Так, пунктом 2 цієї Додаткової угоди передбачено, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на поточний розрахунковий період, визначеного згідно з додатком до Договору "Обсяги постачання електричної енергії Споживачу" за нижчезазначеною схемою платежів і розрахунків на підставі отриманих у постачальника рахунків:

- авансовий платіж до 25 числа місяця, що передує розрахунковому періоду у розмірі 50% вартості договірної величини споживання електричної енергії, розрахованої за тарифами розрахункового періоду, у якому виставлено рахунок;

- плановий платіж до 10 числа розрахункового періоду у розмірі 50% вартості договірної величини споживання електричної енергії, розрахованої за тарифами розрахункового періоду, у якому виставлений рахунок.

Оскільки спірним підпунктом 3 п.3.1.3. Договору закріплено право постачальника обмежувати або припиняти електропостачання споживача у разі несплати будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією, то обґрунтовано вбачається, що існуюча чинна редакція Договору передбачає право відповідача обмежувати або припиняти електропостачання у разі несплати споживачем, в тому числі, й рахунку за ще неспожиту електроенергію.

Вищезазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що підпункт 3 п. 3.1.3. до Договору про постачання електричної енергії №061009 від 15.11.2013 р. не містить ніяких вказівок на можливість відключення на підставі цього пункту в разі несплати рахунків на попередню оплату.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України визначає Закон України "Про електроенергетику".

Цей Закон є спеціальним законодавчим актом у сфері електропостачання.

Частиною другою статті 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що енергопостачальними мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що право енергопостачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні передбачено лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії.

Разом з тим, частиною восьмою статті 26 цього ж Закону встановлено обов'язок споживача обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або повністю припинити електроспоживання у разі неповної оплати саме спожитої електроенергії. Цей обов'язок кореспондується із правом енергопостачальника, закріпленим в частині другій статті 24 Закону України "Про електроенергетику".

Також, за змістом частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором електропостачання споживач зобов'язаний оплатити саме прийняту, тобто спожиту електроенергію.

Отже, Закон України «Про електроенергетику» надає право припиняти електропостачання тільки за умови неповної оплати лише вже спожитої електричної енергії, а ПКЕЕ - і попередньої оплати або авансових платежів.

Тобто, вбачається, що одні й ті ж правовідносини щодо права припинення електропостачання одночасно регулюються декількома нормативно-правовими актами. З одного боку - законом України «Про електроенергетику», з іншого - Правилами користування електрично енергією (ПКЕЕ), затвердженими постановою Національної комісії з питаї регулювання електроенергетики України. Тобто вбачається наявність колізії норм права - неузгодженість поміж нормативно-правовими актами, їх протиріччя по одному й тому ж предмету регулювання, а саме - вони по різному регулюють порядок припинені електропостачання.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акту, який повинен бути застосований до конкретного випадку. У разі існування розбіжностей поміж актами, прийнятими різними органами, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суд України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента Україні постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономні Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акт органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення» якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу.

Закони України мають вищу юридичну силу по відношенню до Постанов НКРЕ, затверджених постановою Національне комісії з питань регулювання електроенергетики України і, відповідно, повинні бути застосовані в процесі регулювання спірних відносин.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме Закон України «Про електроенергетику», а Правила користування електричною енергією - лише в тій частині, яка не суперечить Закону.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що частина 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» встановлює лише одну з підстав для припинення електропостачання, і що існують інші умови для припинення електропостачання. Однак, ця підстава, чітко визначена Законом (за умови неповної оплати споживачем вже спожитої електричної енергії) не може уточнюватися, розширятися, звужуватися іншими нижчими за юридичною силою нормативно-правовими актами.

З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію.

Таким чином, включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить наведеним вище положенням чинного законодавства.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 08.10.2013 року.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що при винесенні колегією суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати у господарських справах Верховного суду України постанови від 18.10.2013 року, застосовувалась редакція ПКЕЕ станом на 2008 рік, без урахування змін, внесених постановою НКРЕ від 04.02.2010 року № 105, у зв'язку з чим правову позицію викладену у вищезазначеній постанові ВСУ, неможливо застосовувати при вирішенні даної справи, оскільки до підпункту 6.1.3. Типового договору, пункту 3 абзацу першого пункту 7.5 Правил, на які йдеться посилання у постанові ВСУ від 18.10.2013 року, будь-яких змін постановою НКРЕ від 04.02.2010 року № 105 внесено не було, та їх редакція незмінна з 22.11.2006 року.

Посилання апелянта на доповнення п. 7.5. ПКЕЕ одинадцятим абзацом, які набули чинності 07.05.2010 року є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 11 п. 7.5 ПКЕЕ у разі якщо договором про постачання електричної енергії передбачена попередня оплата або авансові платежі, припинення повністю або частково постачання електричної енергії за несплату передбачених договором рахунків на попередню оплату або авансових платежів не може застосовуватись раніше початку розрахункового або планового періоду, на який має здійснюватись відповідна оплата.

Але навіть і така редакція абзацу 11 п. 7.5 ПКЕЕ надає право відповідачу припиняти постачання за ще неспожиту електричну енергію, а саме на початку розрахункового або планового періоду. Тобто тоді, коли розрахунковий період ще не закінчився, та коли електрична енергія ще не спожита у повному обсязі.

В той же час, як вже зазначено вище, дані підстави припинення або обмеження електропостачання суперечать ч. 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику».

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2014 року у справі № 904/5463/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 15.12.2014 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя І.А. Сизько