Рішення № 41889508, 11.12.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа № 911/4498/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»

про стягнення 14 266, 13 грн.

Представники:

від позивача: не з’явилися

від відповідача: не з’явилися

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 14 266, 13 грн. заборгованості за договором поставки № 742 від 17.02.2012, з яких: 13 089, 21 грн. – основного боргу, 914, 55 грн. – пені, 109, 76 грн. – 3 % річних та 152, 61 грн. – інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.10.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 13.11.2014.

До господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання вих. № 0511/14-1 від 07.11.2014 (вх. № 25087/14 від 11.11.2014) про приєднання до матеріалів справи витребуваних судом документів та клопотання б/н від 04.11.2014 (вх. № 25310/14 від 13.11.2014) про розгляд справи без участі його представника за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.11.2014 розгляд справи відкладено на 11.12.2014 у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представників сторін та неналежним виконанням ними вимог суду.

04.12 2014 та 08.12.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли клопотання вих. № 0212/14-1 від 02.12.2014 (вх. № 27226/14 від 04.12.2014 та вх. № 27460/14 від 08.12.2014) із письмовими поясненнями щодо виконання вимог суду та клопотання б/н від 02.12.2014 (вх. № 27225/14 від 04.12.2014 та вх. № 27459/14 від 08.12.2014) про розгляд справи без присутності позивача за наявними в ній матеріалами.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д (вх. № 27548/14 від 08.12.2014), у якому останній заперечує проти задоволення позову.

11.12.2014 до господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення по справі вих. № 332 від 10.12.2014 (вх. № 27861/14 від 11.12.2014), акт звірки взаєморозрахунків (вх. № 27860/14 від 11.12.2014) та заперечення на відзив відповідача вих. № 333 від 11.12.2014 (вх. № 27862/14 від 11.12.2014).

Представники сторін, належним чином повідомлені про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання 11.12.2014 не з’явилися, відповідач причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 11.12.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

17.02.2012 між сторонами укладено договір поставки № 742, за умовами якого позивач зобов’язався постачати і передавати у власність відповідача, а відповідач – приймати і оплачувати товари згідно з замовленнями відповідача та товаросупровідною документацією, які складають невід’ємну частину цього договору, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.7 договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від позивача до відповідача з моменту, коли товари поставлено відповідачу вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані відповідачем.

Згідно з п. 2.9 договору позивач буде вважатися таким, який виконав зобов’язання поставки товару, якщо він поставив товари в магазин, зазначений у замовлені відповідача, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України, умовам замовлення відповідача та цьому договору.

Пунктом 2.11 договору передбачено, що якщо позивач доставляє товари у меншій кількості, ніж зазначено у замовлені, відповідач має право прийняти товар і зробити відповідне коригування у накладній, у випадку наявності різниці між кількістю, зазначеною у накладній та фактичною кількістю товару, яка також підписується представником позивача.

Відповідно до п. 2.13 договору товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному магазині, куди товари поставляються, на підставі товаросупровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів. Відсутність, неповнота або неналежне оформлення вантажних та товаросупровідних документів є достатньою підставою для відмови і отриманні товарів.

Згідно з п. 3.1 договору позивач поставляє, а відповідач оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженої сторонами.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що відповідач здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок позивача, зазначений у ст. 9 цього договору, протягом терміну платежу зазначеного у п. 1.1 додатку № 3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше 50, 00 грн., та що позивач надасть належним чином оформленні рахунки та накладні на адресу відповідача, яка вказана у ст. 9. Якщо позивач не надасть рахунки та накладні вчасно, відповідач має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів. Відповідач зобов’язаний попередити позивача про недоліки у одержаних рахунках-фактурах та/чи накладних. Платіжне зобов’язання вважається виконаним відповідачем після списання коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до п. 3.8 договору за несвоєчасну оплату продукції відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з п. 8.1 договору цей договір укладений строком до 31 грудня 2012 року. Строк дії цього договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж на 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.

Пунктом 1.1 додатку № 3 «Спеціальні умови» передбачено, що відповідач оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах відповідача протягом 10 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що позивач надасть належним чином оформлені рахунки та накладні на адресу відповідача, яка вказана у ст. 9, протягом не більше ніж 7 днів з дня поставки. Якщо у позивача є борги по документам, відповідач має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.

На виконання умов договору поставки № 742 від 17.02.2012 позивач по видаткових накладних № 207 від 30.05.2013 на суму 2 517, 12 грн., № 162 від 17.07.2013 на суму 448, 98 грн., № 181 від 29.07.2013 на суму 1 171, 44 грн., № 182 від 19.07.2013 на суму 53, 28 грн., № 218 від 23.07.2013 на суму 1 407, 12 грн., № 219 від 23.07.2013 на суму 133, 20 грн., № 237 від 24.07.2013 на суму 1 275, 12 грн., № 177 від 21.11.2013 на суму 2 042, 58 грн., № 68 від 09.12.2013 на суму 3 079, 44 грн., № 69 від 09.12.2013 на суму 133, 20 грн., № 181 від 21.01.2014 на суму 1 966, 52 грн., № 182 від 21.01.2014 на суму 66, 60 грн., № 208 від 23.01.2014 на суму 778, 21 грн., № 209 від 23.01.2014 на суму 39, 96 грн., поставив відповідачу товар на загальну суму 15 112, 77 грн., а відповідач вказаний товар отримав. Копії та оригінали зазначених документів залучені до матеріалів справи.

Проте, в порушення своїх договірних зобов’язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними накладними розрахувався частково, а саме у розмірі 567, 96 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою, а також частково повернув отриманий товар на суму 1 455, 60 грн., у зв’язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 13 089, 21 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 03.07.2014 було направлено відповідачу претензію вих. № 258 від 02.07.2014 з вимогою протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар за договором поставки № 742 від 17.02.2012 або у вказаний строк повернути нереалізований товар на існуючу суму боргу. В підтвердження отримання зазначеної претензії відповідачем, позивач надав до суду рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення 07.07.2014 та 08.07.2014, копії яких залучено до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов’язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що рахунки за поставлений товар згідно оскаржуваного позивачем періоду відповідачу до оплати не надано, а тому відповідно до п. 3.3 договору та статей 612, 613 Цивільного кодексу України, останній не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання.

Щодо вищезазначеного суд зазначає наступне.

Рахунок-фактура – є документом (не первинним), який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, що може перешкодити оплаті товару та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність чи відсутність рахунку-фактури або доказів його виставлення не звільняє відповідача від обов’язку сплатити заборгованість за отриманий товар.

Крім того, у п. 3.3 договору умовою оплати поставленої продукції окрім рахунків також є наявність накладних (первинний документ), підпис яких зі сторони відповідача та скріплення їх печатками/штампами свідчить про перехід до нього права власності на товар (п. 2.7 договору), а отже про виникнення обов’язку щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що строк виконання зобов’язання вважається встановленим якщо чітко визначено строк (термін) виконання зобов’язання або є вказівка на подію, яка неминуче має настати і з якою пов’язане настання такого зобов’язання.

Подія є явищем об’єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть тощо), а під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як вбачається з п. 3.3 договору та п. 1.1 додатку № 3 настання строку виконання зобов’язання щодо оплати відповідачем поставленого товару сторони поставили в залежність від факту реалізації товару, що є дією особи, а не подією, яка неминуче має настати, а відтак суд вважає, що сторони чітко не встановили момент, з якого повинен відраховуватися строк виконання зобов’язання щодо повної оплати товару відповідачем.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до норм чинного законодавства договір поставки є оплатним і обов’язок відповідача оплатити придбаний за договором товар не залежить від факту його реалізації.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, підписання відповідачем та скріплення печатками/штампами видаткових накладних свідчить про прийняття останнім цього товару та, відповідно, наявності у нього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач заявлених до нього вимог не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують належне виконання ним зобов’язань за договором поставки № 742 від 17.02.2012 суду не надав.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 по 01.07.2014, у якому зазначено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Новація» за договором поставки № 742 від 17.02.2012 складає 14 544, 81 грн. Зазначений акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що поставка товару була здійснена на виконання умов договору поставки № 742 від 17.02.2012, строк оплати товару настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 13 089, 21 грн. основного боргу за договором поставки № 742 від 17.02.2012 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 3.8 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка за розрахунком позивача, що здійснений на суму реалізованого відповідачем товару відповідно до наданого останнім звіту, складає 914, 55 грн. за період з 06.07.2014 до 18.09.2014.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем і встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем невірно визначено кількість днів прострочення за заявлений ним період.

Таким чином, за розрахунком суду, зробленим за зазначений позивачем період на суму реалізованого відповідачем товару, пеня підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 630, 34 грн.

Разом з тим, враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення розрахунку за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов’язання, яка ним визначається із суми реалізованого відповідачем товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 06.07.2014 по 16.10.2014 складають – 109, 76 грн., а інфляційні втрати з простроченої суми за період з липня 2014 року по вересень 2014 року (включно) – 152, 61 грн.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем і встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем невірно визначено кількість днів прострочення за заявлений ним період.

Таким чином, за розрахунком суду, зробленим за зазначений позивачем період на суму реалізованого відповідачем товару, сума 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 107, 67 грн.

Також, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем і встановлено, що він є арифметично невірним.

За розрахунком суду, сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлена позивачем, а тому зважаючи на те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 152, 61 грн.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 742 від 17.02.2012 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 13 979, 83 грн., з яких: 13 089, 21 грн. – основного боргу, 630, 34 грн. – пені, 107, 67 грн. – 3 % річних та 152, 61 грн. – інфляційних втрат.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новація» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» (09000, Київська область, Сквирський район, місто Сквира, вулиця Леніна, будинок 22, ідентифікаційний код - 35231874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новація» (49008, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Театральна, будинок 3 А, квартира 51, ідентифікаційний код - 31959223) 13 089 (тринадцять тисяч вісімдесят дев’ять) грн. 21 коп. – основного боргу, 630 (шістсот тридцять) грн. 34 коп. – пені, 107 (сто сім) грн. 67 коп. – 3 % річних, 152 (сто п’ятдесят дві) грн. 61 коп. – інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Т.В. Лутак