Рішення № 41889408, 02.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20140/14 02.12.14 р.

За позовом Обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм"

до Публічного акціонерного товариства "Терра Банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Зайцева Ірина Миколаївна

про визнання недійсним договору

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Мартиненко Н.Л. за довіреністю № 289 від 24.11.2014 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Обласне комунальне підприємство «Буковина-Фарм» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" про визнання недійсним договору.

Ухвалою від 26.09.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.10.2014 р.

У судовому засіданні 22.10.2014 р. представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.10.2014 р. подав клопотання про відкладення розгляду справи та про продовження строку вирішення спору у справі.

Ухвалою від 22.10.2014 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 22.10.2014 р. оголошено перерву до 12.11.2014 р.

12.11.32014 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та додаткові документи по справі.

Ухвалою від 12.11.2014 р. залучено до участі у справі Зайцеву Ірину Миколаївну у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 26.11.2014 р.

26.11.2014 р. від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 26.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 02.12.2014 р.

02.12.2014 р. від третьої особи надійшли заперечення на позовну заяву.

У судове засідання 02.12.2014 р. представники позивача та третьої особи не завились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.10.2012 р. між Зайцевою Іриною Миколаївною (надалі - третя особа, Позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (надалі - відповідач, Банк) укладено кредитний договір про встановлення овердрафту № КК-14/4П (надалі - Кредитний договір), за яким Банк надає Позичальнику кредит на умовах овердрафту в сумі, що не перевищує визначеного цим Договором ліміту овердрафту.

Цього ж дня між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (Кредитор), Зайцевою Іриною Миколаївною (Позичальник) та Обласним комунальним підприємством «Буковина-Фарм» (надалі - позивач, Поручитель) укладено договір поруки № КК-14/4П (надалі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки, Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором № КК-14/4П від 05.10.2012 р., а також договорами про внесення змін та доповнень до нього, що укладені та можуть бути укладені у майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування Кредитом, збільшення строку повернення Кредиту, збільшення розміру (суми) Кредиту.

Як на підставу для визнання оспорюваного договору поруки недійсним позивач посилається на те, що зі сторони позивача Договір поруки було підписано Заступником директора Север'яновою Л.М., яка не мала необхідного обсягу повноважень для вчинення дій щодо укладення від імені ОКП «Буковина-Фарм».

Так, позивач стверджує, що В.о. директора Зайцева І.М. видала Заступнику директора Север'яновою Л.М. довіреність № б/н від 05.10.2014 р., якою уповноважила вказану особу на вчинення дій, спрямованих на внесення змін до установчих документів ОКП «Буковина-Фарм», а не на укладання будь-яких договорів.

Крім того, позивач посилається на те, що Зайцева І.М. була призначена на посаду виконуючого обов'язки директора ОКП «Буковина-Фарм», та, станом на дату укладання спірного Договору, не набула повноважень «повноцінного директора» підприємства, відтак, не могла видавати довіреності на укладання Договору.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зібраними у матеріалах справи доказами підтверджується, що Зайцева І.М. на момент укладення спірного Договору поруки являлась керівником підприємства, призначеним власником. При цьому, положення статуту РКП «Буковина-Фарм» не містять жодних зауважень щодо меж здійснення повноважень керівником підприємства щодо видачі довіреностей.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що позовні вимоги, зокрема, ґрунтуються на твердженнях про відсутність наданих Заступнику директора Север'яновій Л.М. повноважень на укладання господарських договорів довіреністю № б/н від 05.10.2012 р., проте, з Договору поруки вбачається, що вказана особа при укладенні Договору діяла на підставі довіреності № б/н, виданої 04.10.2012 р.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України збір покладається на позивача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Обласного комунального підприємства «Буковина-Фарм» до Публічного акціонерного товариства "Терра Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Зайцева Ірина Миколаївна, про визнання недійсним договору відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 10.12.2014 р.

Суддя Н.І. Зеленіна