Рішення № 41888537, 27.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23020/14 27.11.14

за позовом: Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034022

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром», м.Київ, ЄДРПОУ 31862978

про стягнення 6 553,54 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Прокурор: Пантюхов О.В. - по посв.

від позивача: Кривошея Д.А. - по дов.

від відповідача: Кириленко Н.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром», м.Київ про стягнення пені в розмірі 6553,34 грн.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» умов договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. в частині поставки товару у визначені правочином строки.

Відповідач у відзиві №291 від 07.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що товар було поставлено з порушенням визначеного договором строку оскільки покупцем не було організовано приймального контролю якості продукції всупереч неодноразовим зверненням постачальника з повідомленням про готовність продукції.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення прокурора та сторін, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Рішення від 08.04.1999р. Конституційного Суду України у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За приписами ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство оборони України, яке затверджено Указом №406/2011 від 06.04.2011р. Президента України, Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності. Міноборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Міністерство оборони України виступає замовником і формує відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил України потреб, вимог та пріоритетів основні показники державного оборонного замовлення щодо розроблення, виробництва, модернізації, постачання (закупівлі), ремонту, знищення та утилізації озброєння, військової техніки, військового майна, виконання робіт і надання послуг (п.4 Указу №406/2011 від 06.04.2011р. Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України»).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави та направлено на їх захист.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 08.10.2013р. між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (постачальник) було укладено договір №286/3/13/46 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався у 2013р. поставити замовнику взуття різне, крім спортивного, захисного та ортопедичного (черевики хромові з високими берцями литтєвого методу кріплення (спец ростовка), а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень правочину.

Відповідно до п.3.1 укладеного між сторонами правочину ціна договору становить 764 000 грн. 22.10.2013р. сторонами було складено та підписано додаткову угоду №1, якою погоджено зменшення ціни договору до 762 048 грн. Сторонами також погоджено, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником на головним бухгалтером постачальника. До рахунку також додаються видаткова накладна та повідомлення-підтвердження.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №286/3/13/46 від 08.10.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України вбачається, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Номенклатура товару, передбаченого до поставки, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання правочину визначаються специфікацією. Специфікацією передбачено, що за спірним правочином поставляються черевики хромові з високими берцями литтєвого методу кріплення (спец ростовка) у кількості 2450 грн. загальною вартістю 762 048 грн. у строк до 09.10.2013р. (включно) (п.1.2 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 22.10.2013р.).

Сторонами також було затверджено ростовку до договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р.

За умовами розділу 5 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010р., встановлених норм відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, встановлених діючими стандартами. Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка буде невід'ємною частиною правочину, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Поставку товару одержувачам замовника постачальник зобов'язаний провести з обов'язковим виконанням передбачених вимог щодо асортименту, кількості, сортності виробів, черговості поставок у кожній окремо відвантаженій партії. Поставка здійснюється транспортом постачальника, витрати щодо перевезення товару від місця приймання одержувачем замовника несе постачальник.

Датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника в акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

У додатку «Рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією» контрагентами було погоджено, що товар поставляється за наступними адресами: 03126, м.Київ, вул.Качалова, 3 у кількості 1200 шт.; 61034, м.Харків-34, вул.Переможців, 6а у кількості 460 шт.; 65041, м.Одеса, вул.Хуторська, 99 у кількості 460 шт.; 29010, м.Хмельницький, вул.Чорновола, 39 у кількості 330 шт.

Таким чином, з системного аналізу умов укладеного правочину вбачається, що відповідач прийняв на себе зобов'язання в строк до 09.10.2013р. включно поставити на визначені склади замовника товар у відповідності до затвердженої рознарядки.

На підтвердження факту поставки товару прокурором представлено до матеріалів справи акти приймального контрою (якості) та видаткові накладні.

При цьому, за наведених актів вбачається, що наведені документи заповнювались поетапно, оскільки в актах міститься декілька календарних дат, зокрема, дата пред'явлення відповідачем товару до приймального контрою, дата дозволу на прийом партії товару та безпосередньо дата завезення виробів на відповідний склад замовника.

У судовому засіданні 27.11.2014р. на запитання суду стосовно послідовності, в якій заповнювались графи в актах приймального контролю якості, сторонами зазначено, що відповідно до узгодженої сторонами процедури заповнення актів спочатку представниками постачальника заповнювалась графа «Оголошення», потім сторонами заповнювалась повністю перша сторінка акта, зворотня частина акту, що складається з граф «Повідомлення» та «Посвідчення», заповнювалась після доставки товару до складу відповідно до затвердженої рознарядки.

Отже, враховуючи визначений сторонами порядок приймання товару, судом встановлено, що відповідачем поставлялась продукція наступним чином: 15.10.2013р. на склад у м.Одеса продукцію у кількості 460 шт., про що сторонами складено та підписано акт №01; 15.10.2013р. на склад у м.Хмельницький товар у кількості 330, що підтверджується актом №02; 16.10.2013р. поставлено товар у кількості 460 шт. на склад у м.Харків за актом №03; 18.10.2013р. поставлено на склад у м.Києві продукцію у кількості 520 шт., що засвідчується актом №04; 25.10.2013р. поставлено на склад у м.Києві товару у кількості 680 шт. за актом №05.

При цьому, як зазначалось вище, заявником також було надано до матеріалів справи видаткові накладні №Т-ROM02015 від 14.10.2013р., №Т-ROM02049 від 15.10.2014р., №Т-ROM02082 від 18.10.2014р., №Т-ROM02150 від 22.10.2013р. та №Т-ROM02154 від 25.10.2013р.

У судовому засіданні 26.11.2014р. на запитання суду стосовно невідповідності календарних дат, в які було складено видаткові накладні, та дат, в які згідно актів пред'явлено товар на приймальний контроль й завезено до складу (військової частини), сторонами зазначено, що видаткові накладні могли складатись як до, так і після безпосереднього завезення виробів до військових центрів з урахуванням узгодження між контрагентами всіх умов поставки. За твердженнями позивача та відповідача, за умовами спірного правочину дати складання видаткових накладних не є датами доставки постачальником продукції до визначених місць призначення, а лише впливають на строк оплати товару, що визначений договором.

З урахуванням наданих учасниками судового процесу пояснень та документів, суд зазначає, що з огляду на визначення сторонами у п.5.3 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. датою поставки товару дати, вказаної одержувачем замовника в акті приймального контролю якості, враховуючи наявність в представлених до матеріалів справи актах приймального контролю якості граф «Посвідчення», в яких сторонами вказано конкретні дати завезення виробів на склад (у військову частину), судом датами поставки товару приймаються саме відповідне число, місяць, рік, проставлені у графах «Посвідчення» кожного акту приймального контролю якості.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» було виконано свої зобов'язання за договором №286/3/13/46 від 08.10.2013р. в частині поставки Міністерству оборони України продукції, проте з порушенням обумовленого правочином строку поставку.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

Відповідно до 7.3.4 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 від ціни договору.

Господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки.

За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г.

Наразі, прокурором та позивачем з урахуванням дати фактичної поставки кожної окремої партії продукції, було нараховано неустойку за порушення строків поставки товару на загальну суму 6553,54 грн.

Після проведення господарським судом перевірки розрахунку пені, наведеного прокурором, судом встановлено, що представлений до матеріалів справи розрахунок є арифметично вірним.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що постачальником було своєчасно пред'явлено на контроль якості товар замовнику, однак, фактично строки поставки було порушено через неналежну організацію замовником приймального контролю. При цьому, судом враховано наступне.

Як встановлено судом, на підтвердження своїх доводів Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» представлено до матеріалів справи оголошення №01 від 09.10.2014р., №02 від 09.10.2013р., №03 від 09.10.2013р., №04 від 09.10.2013р. та листи №0221 від 08.10.2013р., №0222 від 09.10.2013р., №0229 від 14.10.2013р.

За приписами ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановлено судом, 09.10.2013р. відповідачем вперше було пред'явлено на приймальний контроль якості продукцію, про що свідчать представлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» до матеріалів справи оголошення №01, №02, №03, №04.

Проте, за поясненнями позивача, передані за вказаними оголошеннями вироби не були прийняті, оскільки останні не відповідали умовам стосовно ростовки взуття. Вказані обставини також підтверджуються надписами, зробленими на перелічених вище оголошеннях про повернення товару постачальнику на підсортування в зв'язку з невідповідністю взуття ростовці, що затверджена сторонами.

При цьому, виходячи з того, що відповідачем в оголошеннях №01, №02, №03, №04 від 09.10.2013р. не було заповнено належним чином графу «ростовка в %», а перевірка якості, комплектності та асортименту товару умовами договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. покладено саме на представників Міністерства оборони України, стосовно неправомірних дій яких у матеріалах справи відсутні належні до допустимі докази, у суду не виникає сумнівів у достовірності викладених з боку замовника в оголошеннях від 09.10.2013р. обставин.

Одночасно, суд зазначає, що умови стосовно поставки взуття узгодженої ростовки є суттєвими, виходячи з того, що в п.1.1 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. (предмет договору) та специфікації сторони передбачили передання виробів зі спецростовкою.

В наступному, відповідачем було пред'явлено до приймання за якістю першу партію товару 14.10.2013р., а наступні партії в більш пізні дати (тобто, з порушенням строку поставки), що безпосередньо підтверджується змістом складених відповідачем оголошень №01-04 (як складових частин актів приймального контролю якості), на яких міститься печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром».

Посилання відповідача, як на доказ відсутності вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» у порушенні строків поставки товару, на листи №0221 від 08.10.2013р., №0222 від 09.10.2013р., №0229 від 14.10.2013р. суд до уваги не приймає. Господарський суд зазначає, що наведені листи не свідчать про те, ще постачальником саме у встановлений договором строк (до 09.10.2013р. включно) було доставлено продукцію на відповідні склади Міністерства оборони України, які визначені у рознарядці, як того вимагають приписи ст.664 Цивільного кодексу України. При цьому, за висновками суду, обраний заявником порядок сповіщення замовника про порушення строків поставки із застосуванням поштового зв'язку є не ефективним з урахуванням затверджених на підставі Наказу №958 від 28.11.2013р. Міністерства інфраструктури України нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень. Наразі, з огляду на направлення відповідачем на адресу позивача листа №0221 від 08.10.2013р. лише 08.10.2013р. о 17 год. 41 хвил., з урахуванням часу поштового обігу, Міністерство оборони України мало отримати цей лист вже після закінчення встановленого строку поставки товару, тобто, після 09.10.2013р. Крім того, відповідачем у листі №0221 від 08.10.2013р. помилково датою підписання договору визначено 07.10.2013р.

Твердження відповідача про занадто короткі строки поставки товару, що фактично спричинило порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, суд вважає безпідставними виходячи з того, що під час укладання спірного правочину відповідач був обізнаний про стислі строки поставки товару й, незважаючи на це, прийняв на себе відповідні зобов'язання та узгодив умови договору відносно відповідальності за їх порушення.

Доказів, що підтверджували б погодження між сторонами іншого строку поставки у порядку, передбаченому чинним законодавством України, матеріали справи не містять, як і не містять звернень відповідача з проектом відповідної додаткової угоди до Міністерства оборони України.

Одночасно, положення спірного правочину також не обмежують права відповідача поставити товар на відповідний склад без попередньої перевірки замовником його якості, яку останній в силу п.2.5 договору №286/3/13/46 від 08.10.2013р. має право самостійно здійснити на всіх стадіях розроблення, випробування та поставки виробів.

Представлена відповідачем на підтвердження готовності товару до поставки у визначений договором строк балансова довідка №175 від 08.10.2013р. не свідчить про належне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, оскільки фактично є складеним в односторонньому порядку документом. Наразі, доказів направлення її замовнику постачальником до матеріалів справи не надано, а з умов договору не можливо встановити, що на час його підписання товар був готовий до передання.

Інших доказів своєчасного пред'явлення до приймання на складі замовника відповідно до рознарядки саме того товару, характеристики якого були погоджені умовами спірного правочину та додатками до нього, а також поставки вказаного товару до складів (військових частин) в строк до 09.10.2013р. матеріали справи не містять.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що порушення позивачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором №286/3/13/46 від 08.10.2013р., яке було встановлено у рішенні від 18.03.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/853/14, не свідчить про прострочення кредитора, оскільки за умовами спірного правочину дата поставки продукції не пов'язана з моментом внесення плати.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги висновки суду щодо порушення постачальником умов договору в частині поставки товару у визначений строк, враховуючи безпідставність тверджень відповідача стосовно відсутності вини постачальника у недотриманні строку поставки та здійснення прокурором вірного розрахунку розміру заявленої до стягнення неустойки, господарський суд дійшов висновку, що позов заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» про стягнення пені в розмірі 6553,34 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром», м.Київ про стягнення пені в розмірі 6553,34 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Саксаганського, буд.77, ЄДРПОУ 31862978) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Солом'янський район, просп.Повітрофлотський, буд.6, ЄДРПОУ 00034022) пеню в розмірі 6553,34 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Саксаганського, буд.77, ЄДРПОУ 31862978) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 27.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 02.12.2014р.

Суддя М.О.Любченко