Ухвала суду № 41876657, 11.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8686/14 Справа № 422/9859/12 Головуючий у 1 й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Красвітна Т.П. Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ

11 листопада 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -

суддів:

при секретарі

Красвітної Т.П.

Михайловської С.Ю., Пономарь З.М.

Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 28 грудня 2006 року між позивачем та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір №DNP0GK00000094, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 30000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2026 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ «Приватбанк» і ОСОБА_8 28 грудня 2006 року уклали договір іпотеки №DNP0GK00000094. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_8 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 300 кв.м., яке складається з А-1 житлового будинку загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею 21,6 кв.м., Б - сарай, В - вбиральня, Г - літня кухня, Д - сарай, Е - навіс, 1-7, 1 - споруди, переліченими у пункті 7 договору іпотеки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Позивач свої зобов'язання виконав, кредит надав, але відповідач ОСОБА_8 належним чином свої зобов'язання не виконав, допустивши прострочення повернення кредиту, внаслідок чого за ним станом на 03 жовтня 2012 року утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 53869,47 доларів США, що в еквіваленті складає 430417,07 грн. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNP0GK00000094 від 28 грудня 2006 року у сумі 53869,47 доларів США, що в еквіваленті складає 430417,07 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: домоволодіння АДРЕСА_1, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_8 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які проживають у зазначеному домоволодінні зі зняттям з реєстраційного обліку у Головному управлінні державної міграційної служби у Дніпропетровській області, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного домоволодіння, та стягнути в рівних частках з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі 3219,00 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволені частково; вирішено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором №DNP0GK00000094 від 28 грудня 2006 року у сумі 53869,47 доларів США, що еквівалентно по офіційному курсу НБУ станом на 03 жовтня 2012 року - 430417,07 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 50,3 кв.м., житловою площею 21,6 кв.м., сарай літ. Б, вбиральня літ. В, літня кухня літ. Г, сарай літ. Д, навіс літ. Е, споруди 1-7, 1, яке розташоване на земельній ділянці площею 300 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNP0GK00000094 від 28 грудня 2006 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок №50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача ОСОБА_8 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отримання кадастрового номеру земельної ділянки загальною площею 300 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; вирішено питання щодо розподілу судових витрат; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники процесу повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, що стверджується відповідними поштовими повідомленнями про вручення повісток. Так, ОСОБА_8 та представник ОСОБА_9 отримали повістки 15.10.2014 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 28 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (а.с.39-44), та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір №DNP0GK00000094, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 30000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2026 року (а.с.25-28).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ЗАТ «Приватбанк» і ОСОБА_8 28 грудня 2006 року уклали договір іпотеки №DNP0GK00000094. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_8 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме - домоволодіння АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 300 кв.м., яке складається з А-1 житлового будинку загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею 21,6 кв.м., Б - сарай, В - вбиральня, Г - літня кухня, Д - сарай, Е - навіс, 1-7, 1 - споруди, переліченими у пункті 7 договору іпотеки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-34).

Відповідно до п.п. 16.7.1 п. 16.7 договору іпотеки іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пп. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.

Місцевим судом також встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого 28 грудня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №5591 (а.с.35-36).

Відповідно до довідки голови квартального комітету № 17 від 03.06.2013 року, по АДРЕСА_1 ОСОБА_8 не проживає, а мешкає, без реєстрації, ОСОБА_6 (а.с.107).

В порушення умов договору, ОСОБА_8 свої зобов'язання належним чином не виконує, допускає прострочення повернення кредиту та процентів, внаслідок чого, станом на 03 жовтня 2012 року, утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 53869,47 доларів США, що в еквіваленті складає 430417,07 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 29025,66 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 13439,83 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 2468,02 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 8395,96 доларів США (а.с.7-15).

Про наявність та розмір заборгованості за в казаним вище кредитним договором відповідач повідомлявся повідомленням за № 30.1.0.0/2-DFO від 28 серпня 2012 року, що також підтверджується реєстром про направлення рекомендованих поштових відправлень від 28 серпня 2012 року (а.с.16-24).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки. За неможливість виконання грошового зобов'язання боржник не звільняється від відповідальності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», з відповідними змінами та доповненнями, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володіння і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення свої вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов»язання та\або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов»язань, вимога про виконання порушеного зобов»язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимоги іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 38 Закона України «Про іпотеку» за рішенням суду іпотекодержатель має право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» - одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; враховуючи встановлення факту направлення банком письмової вимоги відповідачу ОСОБА_8 про сплату боргу за кредитним договором №DNP0GK00000094 з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несплати заборгованості; зважаючи на те, що заборгованість за кредитним договором не погашена, а її розмір є значним, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, місцевий суд правильно звернув увагу на те, що умовами договору іпотеки, укладеного між банком та відповідачем, передбачено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком предмету іпотеки будь-якій особі (п. 27 договору).

Судом встановлено відсутність одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення суми заборгованості за кредитним договором, що визнано сторонами і стверджується представленими у справі письмовими доказами.

Посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - є безпідставним, зважаючи на наступне.

7 червня 2014 року, після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегія суддів наголошує, що сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг застосувати зазначений Закон, оскільки його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Крім того, ухвалення місцевим судом у даній справі заочного рішення, без присутності відповідачів у судовому засіданні, не вплинуло на правильність висновків районного суду.

Колегія звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів непогодження з рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року в частині відмови позивачу у виселенні відповідачів, отже дане рішення у зазначеній частині не оскаржено.

Більше того, судовим рішенням від 07 жовтня 2013 року права апелянта ОСОБА_6 не порушені, оскільки у задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_6 районним судом відмовлено; стороною зазначених вище кредитного договору та договору іпотеки вказана відповідачка не являється; доказів наявності у ОСОБА_6 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 суду не надано.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Розглядаючи дану справу у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на положення ст. 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.П.Красвітна

Судді С.Ю.Михайловська

З.М.Пономарь