Рішення № 41876538, 10.12.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/10170/14 Справа № 204/1662/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нізік О. В. Доповідач - Демченко Е.Л.Категорія 44

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Лаченкової О.В.

при секретарі - Денисенко А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про виселення, мотивуючи тим, що 02 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2007-108-М, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 54.000 доларів США строком до 25 вересня 2022 року.

Зазначав, що у забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №2007-108-М. Згідно якого відповідач надав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2007-108-М від 02 жовтня 2007 року в розмірі 55.275 доларів США 43 цента звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на те, що 25 грудня 2012 року на адресу відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» була направлена письмова вимога про виселення, однак станом на 04 березня 2013 року ним не виконана, просить суд виселити ОСОБА_2 та інших зареєстрованих осіб з житлового будинку АДРЕСА_2 із зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 із житлового будинку зі зняттям з реєстраційного обліку. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 02 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2007-108-М, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 54.000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% на рік на суму залишку заборгованості, строком до 25 вересня 2022 року (а.с.7-17).

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору №2007-108-М між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 02 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки №2007-108-М, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належний йому на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2007 року житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.19-24).

У відповідності з ч.ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року, яке набрало чинності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2007-108-М від 02 жовтня 2007 року в розмірі 55.275 доларів США 43 цента звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2, який належить на праві власності ОСОБА_2

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що вимогу про виселення з житлового будинку АДРЕСА_2 банк направив на адресу АДРЕСА_1, за якою відповідач не зареєстрований і не проживає (а.с.31).

Згідно до вимог ч.1 ст.40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч.ч.2,3 ст.40 Закону України "Про іпотеку" законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст.109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч.1 ст.35 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до п.43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року №5, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд має враховувати, що згідно з ч.4 ст.9, ст.109 ЖК України, ст.ст.39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З матеріалів справи вбачається, що у порядку ст.40 Закону України «Про іпотеку» ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу ОСОБА_2 про виселення від 12 листопада 2012 року за №30.1.0.0/2-КОО направив 25 грудня 2012 року на адресу - АДРЕСА_1, в той час коли ОСОБА_2 з 05 червня 2008 року зареєстрований та проживає з родиною у будинку АДРЕСА_2, з якого позивач просить виселити відповідача (а.с.31).

Вимогу про виселення ОСОБА_2 не отримував.

Крім того, з матеріалів справи видно, що відповідно до довідки голови квартального комітету №58 про склад сім'ї та місце реєстрації від 31 травня 2013 року окрім відповідача ОСОБА_2 за даною адресою зареєстровані та проживають ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вимогу про виселення іншим мешканцям спірного житлового будинку ПАБ КБ «ПриватБанк» не направляв.

Також районний суд знімаючи з реєстраційного обліку ОСОБА_2 не зазначив кого саме він зобов'язаує зняти відповідача з реєстрації.

Враховуючи викладене, колегія суддів, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), приходить до висновку, що у порушення вимог ст.ст.35,39,40 Закону України «Про іпотеку» банк не надав безспірних, належних та допустимих доказів повідомлення відповідача про необхідність виселення. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч.3 ст.109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Посилання апеляційної скарги щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то вони є безпідставними і до уваги не приймаються.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як встановлено судом, рішення про звернення стягнення на указаний предмет іпотеки було ухвалено апеляційним судом Дніпропетровської області 17 вересня 2012 року, набрало законної сили і не виконане. Тобто примусово звернуто стягнення на предмет іпотеки до набрання чинності Законом України, який застосували суди.

Крім того, предметом даного позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з житлового будинку як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору.

За таких обставин, колегія суддів на підставі ст.309 ЦПК України рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2014 року скасовує та ухвалює нове рішення, про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення відмовити.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р

Лаченкова О.В.