Постанова № 41871195, 08.12.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2014 року Справа № 904/3649/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванов О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєд І.М., Герасименко І.М.

при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Литвинов С.І. представник, довіреність №б/н від 16.06.14;

від відповідача: Горбаненко С.В. представник, довіреність №б/н від 29.07.14;

Розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "КОЛОСИСТЕ" Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА"" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014 року у справі № 904/3649/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЗЕРНОПРОМ АГРО"

до Дочірнього підприємства "КОЛОСИСТЕ" Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА""

про стягнення 1 837 491 грн. 15 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрзернопром Агро", в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства „Колосисте" Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроплпза" (далі по тексту ДП «Колосисте») заборгованість у сумі 1 505 097 грн. 73 коп., інфляційні втрати 173 525 грн. 42 коп., 3% річних 158 868 грн. 91 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 1 від 12.06.2008 року про користування сільськогосподарською технікою; Договору № ФП 21/30-12-10 від 30.10.06.2010 року про отримання поворотної фінансової допомоги; Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014 року (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства „Колосисте" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзернопром Агро" заборгованість у сумі 1 505 097 грн. 73 коп., інфляційні втрати 125 002 грн. 54 коп., 3% річних 153 480 грн. 91 коп., судовий збір 35671 грн. 62 коп., в решті відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач своєчасно не здійснив розрахунки за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ12-2095/1 від 23.12.2012 року.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду Дочірнє підприємство "КОЛОСИСТЕ" Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА"" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

При цьому, скаржник посилається на те, що рішення було прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

А саме, вважає, що при розгляді справи судом не було досліджено та не перевірено повноважень особи - керівника ДП "КОЛОСИСТЕ" товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА" щодо прав підписання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року. Підпис під даним договором не належить посадовій особі - директору ДП "КОЛОСИСТЕ".

Оригінали всіх наданих позивачем документів судом не оглядались.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 12.11.2014 року скаржник зазначив, що не визнає факту зарахування зустрічних однорідних вимог у в'язку із недійсністю договору №БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року, а тому відсутністю будь - яких зобов'язань по вказаному правочину.

Також зазначив, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості, а саме Договору № 1 від 12.06.2008 року про користування сільськогосподарською технікою та Договору № ФП 21/30-12-10 від 30.10.06.2010 року про отримання поворотної фінансової допомоги, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийняв рішення за їх відсутності.

Вважає, що судом порушено правила поєднання позовних вимог, оскільки підставами виникнення заборгованості є різні господарські договори.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 08.12.2014 року скаржник зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року. В якості обґрунтування наявності заборгованості вказував на припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог. В підтвердження цього надав копію заяви про припинення частини зобов'язання зарахуванням від 31.03.2014 року. Однак у тексті вказаної заяви значиться про залишок заборгованості по іншому договору - договору № ФП 21/30-12-1- від 30.10.06.2010 року, а не по Договору № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Повноваження директора ДП «КОЛОСИСТЕ» встановлені п. 7.4. Статуту та не містять в собі будь-яких обмежень щодо компетенції директора на підписання угод від імені підприємства. Справжність підпису директора ДП «КОЛОСИСТЕ» Теслюка В.О. засвідчена у спосіб, передбачений ст. 207 ЦК України, а саме скріпленням печатки підприємства.

У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що в заяві про припинення частини зобов'язання зарахуванням від 31.03.2014 року помилково зазначено договір № ФП 21/30-12-1- від 30.10.06.2010 року. Замість цього необхідно читати - Договір № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року.

В судовому засіданні 08.12.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРЗЕРНОПРОМ АГРО" (Продавець) та Дочірнім підприємством "КОЛОСИСТЕ" товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА" (Покупець) було підписано договір купівлі - продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23 серпня 2012 року (а.с. 9-11).

Згідно предмету Договору продавець зобов'язується продати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити на умовах договору цінні папери - прості векселі (векселедавець - ЗАТ „Переробник") загальною вартістю 3 440 468 грн. 40 коп.

Розділом 2 Договору передбачено, що розрахунки за цінні папери здійснюються безпосередньо між продавцем та покупцем, в безготівковій формі на банківські рахунки за реквізитами, зазначеними в даному договорі, протягом 30 банківських днів з моменту підписання Договору. Можлива інша форма розрахунків, незаборонена чинним законодавством.

Протягом 3 банківських днів з моменту підписання договору купівлі - продажу продавець зобов'язується передати у власність покупця цінні папери за ціною, встановленою відповідно до п. 2.1 даного Договору.

Розділом 7 Договору передбачено, що усі зміни, доповнення та додатки до Договору здійснюються у письмовій формі і підписуються відповідним чином уповноваженими представниками сторін з доданням їх печаток.

23 серпня 2012 року між сторонами було складено Акт приймання - передачі до Договору № БВ12-2095/1 від 23 серпня 2012 року. Згідно вказаного Акту продавець передав, а покупець прийняв цінні папери - прості векселі (векселедавець - ЗАТ „Переробник") загальною вартістю 3 440 468 грн. 40 коп. (а.с. 12).

Крім того, на підставі Договору № 1 від 12.06.2008 року відповідач заборгував позивачу 54 785,90 грн., за користування сільськогосподарською технікою. Строк виконання цього зобов'язання настав 05.01.2013 року.

На підставі Договору № ФП 21/30-12-10 від 30.10.06.2010 року відповідач заборгував позивачу 67 600,00 грн. за отриману поворотну фінансову допомогу. Строк виконання цього зобов'язання настав 31.12.2011 року.

Таким чином загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем за трьома договорами становила 3 562 864,30 грн.

Оригінали всіх наданих позивачем документів колегією суддів оглянуто у судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги про те, що господарським судом у судовому засіданні не були оглянуті оригінали вищезазначених документів, є безпідставними, оскільки представник відповідача не був присутнім у жодному з трьох засідань господарського суду.

Відповідно до заяви про припинення частини зобов'язання зарахуванням від 31.03.2014 року станом на 31 березня 2014 року загальна заборгованість Позивача перед Відповідачем за наступними договорами: Договір № 04/23-Т від 23.10.2012р. про користування сільськогосподарською технікою; Договір № 17ПМ від 15.04.2010р. про поставку насіння сільськогосподарських культур; Договір № 116 ОСТ від 01.06.2012р. про оренду сільськогосподарської техніки; Договір № 17/25-Е від 25.02.2013 року становила 2 057 756,57 грн.

Враховуючи те, що на вказану дату заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 3 562 864,30 грн., керуючись ст. 601 ЦК України, 31 березня 2014 року Позивачем на адресу Відповідача було надіслано заяву про припинення частини зобов'язання зарахуванням, відповідно до якої заборгованість Відповідача перед Позивачем залишилась в розмірі 1 505 097,73 грн. (а.с. 13-15).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору купівлі-продажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України).

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору купівлі-продажу цінних паперів, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом попередньої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору купівлі - продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23 серпня 2012 року позивач відповідно до Акту приймання - передачі від 23 серпня 2012 року передав, а відповідач прийняв цінні папери - прості векселі (векселедавець - ЗАТ „Переробник") загальною вартістю 3 440 468 грн. 40 коп., що підтверджується вищезазначеним актом, який підписаний директором відповідача і наявний в матеріалах справи (а.с. 12).

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання цінних паперів за представленим Актом приймання - передачі.

Враховуючи умови договору, положення ч.1 ст. 692 ЦК України строк оплати товару, переданого позивачем відповідачу, є таким, що настав.

Відповідач не надав доказів, які б спростовували твердження позивача про виконання ним своїх обов'язків за вищенаведеним договором купівлі - продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23 серпня 2012 року.

В порушення прийнятих на себе зобов'язань Відповідач переданий на його адресу товар у встановлений договором строк не оплатив, у зв'язку з чим згідно наданого позивачем розрахунку за відповідачем станом на 31.03.2014 року рахувалася заборгованість за отримані цінні папери в сумі 3 440 468,40 грн. (а.с. 3-4).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що господарським судом не було досліджено та не перевірено повноважень особи - керівника ДП "КОЛОСИСТЕ" щодо прав підписання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року, підпис під даним договором не належить посадовій особі - директору ДП "КОЛОСИСТЕ", у зв'язку з чим відповідач вважає даний договір недійсним, виходячи з наступного.

Так, пунктом 7.4. Статуту ДП "КОЛОСИСТЕ" визначені повноваження директора підприємства, які не містять в собі будь-яких обмежень щодо компетенції директора на підписання угод від імені ДП "КОЛОСИСТЕ".

Відповідачем не надано до суду будь-яких рішень власника підприємства станом на 23.08.2012 року про укладення угод від імені підприємства на суму, що протокольно визначена засновником підприємства, а саме рішень про обмеження повноважень директора ДП "КОЛОСИСТЕ" щодо суми укладених ним договорів (а.с. 79).

Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину ( п.3.4.), тому в даному випадку не має правового значення, ким був підписаний спірний договір, оскільки він був у подальшому схвалений юридичною особою.

Матеріалами справи встановлений та не заперечений представником відповідача у судовому засіданні факт отримання відповідачем цінних паперів від позивача, що згідно вимог ст.241 ЦК України підтверджує схвалення позивачем Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року своїми конклюдентними діями та прийняття його до виконання.

У зв'язку з чим, безпідставними є доводи скаржника стосовно відсутності у директора ДП «КОЛОСИСТЕ» повноважень на підписання спірного договору, як на умову недійсності договору, з огляду на те, що відповідач вчинив дії направлені на виконання умов договору купівлі-продажу, а саме прийняв переданий йому товар.

Додатковим та самостійним доказом наявності волевиявлення відповідача при підписанні та схваленні спірного договору є наявність печатки відповідача на оспорюваному договорі та Акті приймання - передачі цінних паперів від 23 серпня 2012 року.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, печатка згідно з п.2 ч.2 ст.207 ЦК України є обов'язковим реквізитом договору та підтверджує повноваження особи на укладення угоди, і така печатка позивача проставлена на спірному договорі.

Відповідач не надавав господарському суду доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про викрадення або втрату печатки до дати укладання з позивачем спірного договору, що повністю виключає можливість того, що печатка на спірному договору поставлена невідомою особою.

Більш того, відповідач не заперечував, що на всіх цих документах проставлена печатка саме ДП «КОЛОСИСТЕ».

Отже, справжність підпису директора ДП «КОЛОСИСТЕ» Теслюка В.О. засвідчена у спосіб, передбачений ст. 207 ЦК України, а саме скріпленням печатки підприємства.

Крім того, відповідач не заявляв у судовому засіданні клопотання про призначення відповідної судової почеркознавчої експертизи, а також не звертався до суду з позовом про визнання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року недійсним.

У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що за наявності печатки відповідача на спірному договорі відповідач не може посилатися на незаконність дій щодо підписання і схвалення цього договору, а також на те, що спірний договір не відповідає його внутрішній волі.

Позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу: 123 856,86 грн. інфляційних втрат; 153 548,58 грн. 3% річних на суму основного зобов'язання 3 440 468,40 грн. за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року за загальний період з 05.10.2012 року по 31.03.2014 року.

На час прийняття рішення у справі відповідачем доказів погашення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних перед позивачем не надано.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних на суму основного зобов'язання 3 440 468,40 грн., прийшла до висновку, що господарський суд неправильно задовольнив дані вимоги у розмірі - 153 480,91 грн., а позивач неправильно розрахував 3% річних у розмірі 153 548,58 нрн., оскільки загальний період прострочення починається з 08.10.2012 року, а не з 05.10.2012 року, так як при розрахунку дати спливу 30 банківських днів не враховано, що 24.08.2012 року - святковий день, а закінчується 30.03.2014 року, а не 31.03.2014 року, оскільки день фактичної сплати відповідачем (зарахування позивачем) суми боргу не включається в період прострочення.

У зв'язку з чим, з Відповідача на користь позивача, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, підлягає стягненню 152 417,46 грн. - 3% річних на суму основного зобов'язання 3 440 468,40 грн. за загальний період з 08.10.2012 року по 30.03.2014 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, прийшла до висновку, що господарський суд правильно задовольнив дані вимоги у розмірі - 123 856,86 грн. інфляційних втрат на суму основного зобов'язання 3 440 468,40 грн. за загальний період з 08.10.2012 року по 30.03.2014 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

Згідно із ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При цьому, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з ч.ч.4, 5 ст.203 ГК України. ст.602 ІІК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а також опису вкладення у поштове повідомлення відповідач 04.04.2014 року отримав заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 14, 15).

На час розгляду справи відповідач не надав доказів звернення до суду з позовною заявою про примусове виконання зобов'язання позивачем в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом, що підтверджує згоду відповідача з заявою позивача про залік однорідних зустрічних вимог.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що господарським судом порушено правила поєднання позовних вимог, так як підставами виникнення заборгованості є різні господарські договори, виходячи з наступного.

Так, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше з розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть піддягати зарахуванню, мають бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей і зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами Позивача, що відповідно до заяви про припинення частини зобов'язання зарахуванням від 31.03.2014 року станом на 31 березня 2014 року загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року залишилась в розмірі 1 505 097,73 грн. (а.с. 13-15).

Колегія суддів погоджується з поясненнями представника позивача про те, що в заяві про припинення частини зобов'язання зарахуванням від 31.03.2014 року замість Договору № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року помилково зазначено договір № ФП 21/30-12-10 від 30.10.06.2010 року і розцінює це як описку, оскільки зі змісту вищезазначеної заяви випливає, що після зарахування зустрічних однорідних зобов'язань заборгованість Відповідача перед Позивачем залишиться саме за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року.

Позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу: 49 668,14 грн. інфляційних втрат; 5 319,42 грн. 3% річних на суму основного зобов'язання 1 505 107,73 грн. за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року, яка залишилася після припинення частини зобов'язання зарахуванням, за загальний період з 01.04.2014 року по 13.05.2014 року.

Господарський суд позовні вимоги в цій частині не задовольнив, причини прийнятого рішення у мотивувальній частині рішення не навів.

Колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, прийшла до висновку, що позивач правильно нарахував дані вимоги у розмірі - 49 668,14 грн. інфляційних втрат; 5 319,42 грн. 3% річних на суму основного зобов'язання 1 505 107,73 грн. за Договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ12-2095/1 від 23.08.2012 року, яка залишилася після припинення частини зобов'язання зарахуванням, за загальний період з 01.04.2014 року по 13.05.2014 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема приписи ст. 625 ЦК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає частковому скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з чим з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 36 727,19 гривень - витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, а з Позивача на користь Відповідача необхідно стягнути 22,62 гривень - за подачу апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "КОЛОСИСТЕ" Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПЛАЗА"" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014 року у справі № 904/3649/14 - скасувати частково.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзернопром Агро", м Київ - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства „Колосисте" Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроплпза" (53245, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Веселе, вул. Центральна, буд. 21, ідентифікаційний код 3238792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзернопром Агро" (04655, м. Київ, проспект Московський, буд. 34-В, ідентифікаційний код 35016999) заборгованість у сумі 1 505 097 грн. 73 коп., інфляційні втрати у сумі 173 525 грн., 3% річних у сумі 157 736,88 грн., судовий збір у сумі 36 727,19 гривень.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзернопром Агро" на користь Дочірнього підприємства „Колосисте" Товариства з обмеженою відповідальністю „Агроплпза" 22,62 гривень - судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 12.12.2014 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Герасименко

Суддя І.М. Подобєд