Постанова № 41870069, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/16287/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська брама»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 15.10.2014

у справі № 910/16287/14 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська брама», м. Київ,

про стягнення 367 502,25 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Кравчик С.М. - представник (довіреність №91/2013/12/25-2 від 25.12.2013);

від відповідача: Єлагіна Н.В. - представник (довіреність б/н від 30.10.2014); Кириллов М.С. - представник (довіреність б/н від 28.04.2014);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська брама» (надалі - КП «Печерська брама») про стягнення 323 992,26 грн заборгованості за використану теплову енергію в період з 01.09.2011 по 01.06.2014 на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004, а також 27 712,51 грн інфляційних втрат та 15 797,48 грн 3% річних, а всього 367 502,25 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої останній просив суд припинити провадження в частині суми основного боргу в розмірі 7 091,53 грн на підставі п. 1-1. ст. 80 ГПК України у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості та стягнути з відповідача основний борг за спожиту теплову енергію у розмірі 316 900,73 грн, інфляційну складову у розмірі 27 712,51 грн та 3% річних у розмірі 15 797,48 грн.

З огляду на зміст вказаної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана заява по суті не є заявою про зменшення позовних вимог, а тому подальший розгляд справи здійснювався згідно вимог заявлених у позові.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі №910/16287/14 у частині стягнення основного боргу в розмірі 5 178,25 грн провадження припинено. В іншій частині позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Печерська брама» на користь ПАТ «Київенерго» 311 722,48 грн основного боргу, 15 797,48 грн 3% річних, 27 712,51 грн інфляційних втрат та 2 208,21 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, КП «Печерська брама» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі № 910/16287/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2014.

В судовому засіданні 08.12.2014 представник відповідача подав суду клопотання про призначення судової економічної експертизи, мотивуючи останнє необхідністю у спеціальних знаннях для встановлення обґрунтованості нарахування позивачем розрахунковим способом заборгованості за теплову енергію по кожному будинку, що обслуговується за договором №520561 від 01.10.2004.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив, наголошуючи на тому, що за договором №520561 від 01.10.2004 обслуговується лише один будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Лабораторний, 26, та який оснащено лічильником теплової енергії, а тому вартість спожитої теплової енергії встановлюється шляхом множення показників лічильника на відповідний тариф, а не розрахунковим методом (способом).

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення судової економічної експертизи, колегія суддів, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на те, що відповідачем не наведено обставин, які входять до предмету доказування та потребують спеціальних знань, враховуючи, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про призначення експертизи у справі як необґрунтоване та безпідставне.

В судовому засіданні 08.12.2014 представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

08.12.2014 в судовому засіданні колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої виступає Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (в тексті договору - постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська брама» (в тексті договору - споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 (надалі - договір).

Відповідно до підпункту 2.2.1. договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.

Підпунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку №2.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що такий набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 договору).

Пунктом 2 додатку № 2 до договору визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3,4).

Згідно п. 3 додатку №2 до договору у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з пунктом 1.3. додатку 1.

Відповідно до пунктів 4 та 5 додатку №2 до договору дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-5, вул. Товарна, 1 - не пізніше 28 числа поточного місяця.

У випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) - від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень (п. 7 додатку №2 до договору).

Пунктом 8 додатку № 2 до договору визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до п. 9 додатку №2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі теплозбуту оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і один примірник якого повертає постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п. 10 додатку №2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004, тоді як КП «Печерська брама» свої зобов'язання належним чином не виконало, внаслідок чого у період з 01.09.2011 по 01.06.2014 у відповідача утворилась заборгованість за надані позивачем послуги у розмірі 323 992,26 грн, що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії та обліковими картками (табуляграмами) за спірний період (а.с. 25-62).

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Київенерго», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань та наявності заборгованості у сумі 311 722,48 грн за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004, та відсутності доказів на підтвердження надання позивачем послуг неналежної якості.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач вказував на те, що укладеним між сторонами договором не передбачено обов'язку відповідача по сплаті заборгованості за кінцевих споживачів - мешканців будинків, при цьому, КП «Печерська брама» виконує лише посередницькі, представницькі функції у відносинах між кінцевими споживачами та виробниками і виконавцями комунальних послуг. Крім того, відповідач наголошував на тому, що заборгованість, заявлена до стягнення, підлягає перерахуванню позивачем, оскільки, надані позивачем послуги були неналежної якості.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вірно визначено місцевим господарським судом, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору енергопостачання, за умовами якого, відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивачем розрахунок було проведено відповідно до умов договору, на підставі даних облікових карток (табуляграм), якими підтверджується факт поставки теплової енергії позивачем та прийняття її відповідачем протягом спірного періоду з 01.09.2011 по 01.06.2014 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснив.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004 за період з 01.09.2011 по 01.06.2014 складала 323 992,26 грн.

Водночас, матеріали справи свідчать про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором №520561 від 01.10.2004 становить 311 722,48 грн, що підтверджується наданою позивачем довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію від відповідача (а.с. 100).

З вказаної довідки також вбачається, що заборгованість у розмірі 7 091,53 грн була сплачена відповідачем до звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі, а сума заборгованості у розмірі 5 178,25 грн - після порушення провадження у справі.

Таким чином, станом на час винесення оскаржуваного рішення заборгованість КП «Печерська брама» перед ПАТ «Київенерго» становила 311 722,48 грн (323 992,26 грн - 7 091,53 грн - 5 178,25 грн).

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність доказів здійснення відповідачем оплати заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004 за період з 01.09.2011 по 01.06.2014 у повному обсязі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 311 722,48 грн.

При цьому, як роз'яснено у п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5 178,25 грн на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України та відмову в задоволенні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 7 091,53 грн, сплачених відповідачем до звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі.

Водночас, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, враховуючи дійсні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, оскільки для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування та вирішення спору у даній справі.

Разом з тим, колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються посилання відповідача на неякісне надання позивачем послуг за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004, з огляду на їх недоведеність у відповідності до ст. ст. 32-34 ГПК України. Зокрема, як вірно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували наявність у відповідача протягом спірного періоду заперечень чи зауважень щодо наданих позивачем послуг.

При цьому, надані відповідачем облікові картки за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004 та перерахунок заборгованості не приймаються судом до уваги, оскільки дані документи не підтверджують доводи відповідача про надання позивачем неякісних послуг.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в договорі не передбачено обов'язку відповідача по сплаті заборгованості за кінцевих споживачів - мешканців будинків, та ще й у повному обсязі, з огляду на те, що дані доводи спростовуються пунктом 2.3.1 договору та пунктом 10 додатку №2 до договору, якими передбачено, що відповідач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору; забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 15 797,48 грн та інфляційних втрат у сумі 27 712,51 грн, нарахованих на суму боргу за період з вересня 2011 року по травень 2014 року.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 15 797,48 грн та інфляційних втрат у сумі 27 712,51 грн.

Згідно ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №520561 від 01.10.2004 у розмірі 355 232,47 грн, з яких 311 722,48 грн основного боргу, 15 797,48 грн 3% річних, 27 712,51 грн інфляційних втрат, припинення провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 178,25 грн та відмови в іншій частині позову.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі №910/16287/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга КП «Печерська брама» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська брама» на рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі №910/16287/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі №910/16287/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/16287/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий