Ухвала суду № 41869425, 04.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року м. Львів Справа № 9104/153172/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника відповідача - Ліуша Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року по справі № 2а-751/12/0770 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс» (далі - ТзОВ «Комфорт-Сервіс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - Ужгородська МДПІ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 31 грудня 2010 року № 541/23-1/31972312 та № 542/23-1/31972312.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 31 грудня 2010 року № 541/23-1/31972312 та № 542/23-1/31972312.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Ужгородська МДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 23 грудня 2010 року № 10/23-60/31972312, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування цих податкових повідомлень-рішень є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 23 грудня 2010 року № 10/23-60/31972312, складеного за результатами виїзної позапланової документальної перевірки ТзОВ «Комфорт-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» (далі - ТзОВ «С.Дж.Р.Груп»), Ужгородською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 541/23-1/31972312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 24159.00 грн., з яких на 16106.00 грн. за основним платежем та на 8053.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 542/23-1/31972312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 24648.00 грн., з яких на 16432.00 грн. за основним платежем та на 8216.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 16106.00 грн., а також пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 16432.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентом ТзОВ «С.Дж.Р.Груп». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відсутність товарно-транспортних накладних на поставку товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», а також на відомості, які містяться в акті перевірки податковим органом вказаної юридичної особи, відповідно до якого у нього відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської діяльності та про здійснення ним діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Комфорт-Сервіс» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Ужгородською МДПІ не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість, як видно з матеріалів справи, на підставі усної домовленості між позивачем та ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», останнім за встановлену плату поставлялись позивачу товари, а саме: стержень різьбовий ЦБ, болт М8, вентилятор ТД, вентилятор даховий SYSTEMAIR DVV 800 D6/100+PTC, гайка М8, кондиціонер LG, кронштейн монтажний, стрічка ізоляційна фольгова.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом надано суду копії податкової та видаткової накладних, рахунку-фактури, оригінали яких вилучені згідно з протоколом виїмки старшого оперуповноваженого ВПСУСП УПМ ДПА у Закарпатській області майора податкової міліції Гавриш І.С. від 14 жовтня 2010 року.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також, слід зазначити, що придбані товари були частково оплачені позивачем згідно з платіжним дорученням від 15 травня 2009 року № 335 у розмірі 50000.00 грн.

Висновок відповідача про недоведеність позивачем факту транспортування придбаних будівельних матеріалів з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, у відповідача відсутні докази участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Посилання відповідача на постанову Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2011 року по справі № 1-п-32/11 про звільнення ОСОБА_3 (директора ТзОВ «С.Дж.Р.Груп»), обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» статті 1 Закону України від 08 серпня 2011 року «Про амністію у 2011 році» як на доказ безтоварності господарських операцій ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» з позивачем не заслуговує на увагу, оскільки вказана постанова містить висновки щодо правових наслідків дій чи бездіяльності фізичної особи - директора ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» не пов'язаних з фінансово-господарськими відносинами з позивачем, а відтак, не може бути врахована при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки останнього.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «С.Дж.Р.Груп», а отже, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Ужгородської МДПІ.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року по справі № 2а-751/12/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 08 грудня 2014 року.