Ухвала суду № 41869355, 11.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4752/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД-ПАК" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК», звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 грудня 2013 року №0004082210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 71583,00 грн. за основним платежем і на 4095,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 5 грудня 2013 року №0004082210.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 30 жовтня 2013 року по 01 листопада 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року (т.1 а.с.10-27), за результатами якої складено акт № 239/22-1/36369651 від 08 листопада 2013 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, товариством порушено, зокрема, вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у зв'язку із констатацією нікчемності договорів укладених позивачем із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», через що стверджено заниження податку на прибуток на 71583,00 грн.

На підставі Акта перевірки 05 грудня 2013 року відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0004082210, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 71583,00 грн. за основним платежем і на 4095,00 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.28).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача, відображення у податковому та бухгалтерському обліку підтверджується документально; подані товариством «ТД-ПАК» докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» є юридичною особою, зареєстроване 24 березня 2009 року, тобто є суб'єктом господарської діяльності (т.1 а.с.194-195).

Основним видом діяльності підприємства є неспеціалізована оптова торгівля.

У ході судового розгляду встановлено, що 01 лютого 2011 року між ТОВ «ТД-ПАК» та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» укладено генеральний договір добровільного страхування майна №0201/05-320 (т.1 а.с.55-60), за умовами якого страховик (ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд») зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати страхувальнику (ТОВ «ТД-ПАК») завдані внаслідок цієї події збитки (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: товари (флакон, ампула, пробка гумова, ковпачок та інше) на складі, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Русанівка, вул. Молодіжна, 7. Вигодонабувачем за цим договором є страхувальник.

Страховими випадками за таким договором є збитки страхувальника в результаті пошкодження або загибелі майна внаслідок двох груп ризиків: 1) пожежі; стихійного лиха; 2) вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин; аварії водопровідної, каналізаційної чи опалювальної системи, а також системи пожежогасіння, за винятком пошкодження водою з автоматичних спринклерних систем пожежогасіння; протиправних дій третіх осіб; пошкодження або знищення майна внаслідок падіння льоду, дерев, стовпів, іншого майна, метеоритів, астероїдів, інших небесних тіл, космічних апаратів та їх частин, пілотованих апаратів і вантажів, що ними перевозяться. Страховий тариф складає 2,5 % від страхової суми, яка визначена додатковою угодою, по кожній із груп ризиків. В останній день поточного місяця за обсягами прийнятого на страхування майна в поточному місяці страховиком складається акт виконаних робіт.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем подано належним чином засвідчені копії таких документів:

- додаткові угоди, в яких передбачено перелік ризиків, страхова сума, страховий платіж, загальний страховий платіж, строк страхування (т.1 а.с.62, 64, 66, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, т.2 а.с.51);

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод, складені в останній день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с.63, 65, 67, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, т.2 а.с.52, 53);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за відповідні послуги (т.2 а.с.24-37).

Крім того, 01 березня 2011 року між позивачем та ПрАт «СК «Прогрес-Фонд» укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів №0301/01-309 (т.1 а.с.89-91) предметом якого були майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажами, що перевозяться наземним, водним та повітряним транспортом. Вигодонабувач за цим договором - страхувальник (ТОВ «ТД-ПАК»). Договір укладений на умові: «З відповідальністю за всі ризики», при цьому підлягають відшкодуванню: збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини застрахованого вантажу, що сталися з будь-якої причини, крім випадків, передбачених в пункті 5.1 цього договору; збитки, втрати і внески по загальній аварії, встановлені у відповідності з договором перевезення та/чи діючим законодавством України, що викликані необхідністю запобігти загибелі вантажу з будь-якої причини, крім випадків, що виключають відповідальність страховика; всі необхідні та доцільно зроблені витрати по рятуванню вантажу, а також по зменшенню збитку та визначенню його розмірів, якщо збиток відшкодовується згідно умов страхування.

Строк дії генерального договору добровільного страхування вантажів №0301/01-309 від 1 березня 2011, з урахуванням умов додаткової угоди №1 від 31 грудня 2011 року (т.1 а.с.92), - з 1 березня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За умовами такого договору відповідальність страховика починається з моменту, коли вантаж прийнятий до перевезення в пункті, зазначеному в реєстрі перевезень (додаток №1). Страховий тариф складає 4% від страхової суми, вказаної в реєстрі перевезень. В останній день поточного місяця за реально здійсненим страхуванням вантажів в поточному місяці страховиком складається акт наданих послуг.

З метою підтвердження виконання вказаного договору позивачем подано належним чином засвідчені копії таких документів:

- акти виконаних робіт, складені в останній день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с.94, 96, 98, 99, 101, 103, 105, 106, 108, 110, 111, 113, т.2 а.с.54);

- реєстри перевезень (т.1 а.с.93, 95, 97, 100, 102, 104, 107, 109, 112);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за вказані послуги (т.2 а.с.38-46).

На засвідчення відображення таких операцій у бухгалтерському обліку товариства «ТД-ПАК» надано картку рахунку 631 за січень 2011 року - грудень 2012 року по контрагенту ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (т.1 а.с.198-214).

Також подано копії митних декларацій як доказ наявності у позивача майна, яке було застраховане (т.1 а.с.215-250, т.2 а.с.1-11).

Судом з'ясовано, що ТОВ «ТД-ПАК» перед підписанням згаданих договорів, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності страхової компанії «Прогрес-Фонд», зокрема отримало копію свідоцтва про реєстрацію юридичною особою, копію свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із статуту, копію протоколу загальних зборів акціонерів та анкети ідентифікації юридичної особи-резидента (т.1 а.с.114-135).

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в акті перевірки позивача. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна позивача.

Страхування майна може бути як обов'язковим (страхування предмета іпотеки, страхування майна, переданого у концесію, тощо), так і добровільним (страхування КАСКО, виробничих приміщень, обладнання, готової продукції, споруд, будівель тощо).

Так, за приписами статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна позивача та перевезень вантажів.

Суд першої інстанції правомірно зауважує, що відповідачем не заперечується та обставина, що вищевказане майно використовується позивачем у межах власної господарської діяльності.

Так, у ході судового розгляду справи встановлено, що спірні правочини було укладено із ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», зокрема, з метою страхування транспортування продукції (вантажу), за для забезпечення майнових інтересів страхувальника, який є власником цього вантажу, що можуть бути порушені внаслідок ушкодження або знищення вантажу. Окрім того, позивачем наголошено, що страхування майна спрямоване на запобігання шкоди від настання різних негативних подій і сприяє відновленню виробничого процесу.

З огляду на вищевказане суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що визначення страхування, як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. Така подія може настати, а може не настати, а суть страхування полягає в тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику, отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Тобто з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхового платежу) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, адже протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Судом досліджено і Акт від 21 вересня 2012 року №12/13-8 планової інспекції Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань додержання вимог чинного законодавства у сфері фінансових послуг та дотримання вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» та інших нормативно-правових актів з питань фінансового моніторингу за період з 6 серпня 2011 року по 6 серпня 2012 року, за висновками якого встановлено порушення лише пункту 91 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо відсутності в договорі про надання фінансових послуг підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надана клієнту. Інших порушень не виявлено (т.1 а.с.153-176).

Крім того, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у зв'язку із витребуванням судом відповідної інформації, надано письмове пояснення, в якому вказано, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» внесене до Державного реєстру Держфінпослуг (свідоцтво серії АО1 №725559) та зареєстровано за адресою: вул. Гоголівська, буд. 8, місто Київ, 01054. Також зазначено, що товариству Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 28 липня 2009 року видано безстрокову ліцензію серії АВ №469822 на право провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна. При цьому повідомлено, що розпорядженням Нацкомфінпослуг від 27 лютого 2014 року №567 тимчасово зупинено дію ліцензій ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на право здійснення страхової діяльності та надано копію такого розпорядження і копії ліцензій (т.1 а.с.179-188). Тобто зупинення дії ліцензії мало місце 27 лютого 2014 року, а тому ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» у період співпраці із позивачем по досліджуваним податковим органом операціям мало діючі ліцензії на право здійснення страхової діяльності.

Також Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг подано примірники попередніх ліцензій на право здійснювати страхову діяльність ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (т.1 а.с.185-188), з яких видно, що контрагент позивача був повноважений на проведення відповідної діяльності у період з 29 липня 1999 року і по 27 лютого 2014 року.

Доказів анулювання або скасування вищевказаних ліценцій відповідачем суду не надано.

Таким чином, вказана юридична особа мала право на укладення договорів страхування.

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання умов договорів позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», що в повній мірі підтверджують товарність та реальність спірних угод.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна та вантажів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Так, ухвалою київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року зобов'язано відповідача надати суду докази у підтвердження тих обставин, що ПрАТ "Страхова компанія " укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій з страховими компаніями, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків. А також надати суду докази у підтвердження тих обставин, що діяльність ПрАТ "Страхова компанія "Прогрес-фонд" не відповідає меті та напрямкам діяльності Страхової компанії, яка створена з метою найбільш повного задоволення страховими послугами юридичних та фізичних осіб, підвищення соціального захисту населення, формування ринку страхових послуг, прискорення розвитку ринкових відносин та інноваційних процесів в економіці регіону та України в цілому.

Однак, відповідачем, в порушення ст.72 КАС України не надано витребуваних судом документів.

Разом з тим, позивачем надано додаткові документи в підтвердження товарності укладених угод, зокрема позивачем додатково надано завірені копії реального існування застрахованих товарів, їх перевезення та зберігання, також надано коносаменти, за якими даний товар було отримано, та на які є посилання в реєстрах застрахованого майна до вищезазначених догорів страхування. Також додатково надано оборотно-сальдову відомості із зазначенням, вартості, номенклатури, кількості та ін. важливої інформації відносно такого товару.

Судом першої інстанції досліджено всі первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності та товарності укладених договорів, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених вище документів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. у вказаних документах зафіксовано факти здійснення господарських операцій

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених позивачем у зв'язку із з отриманням послуг від контрагентів, до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами доведена позивачем, у зв'язку з чим у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів, то відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Так, до висновку про безтоварність господарських операцій, відповідач дійшов на підставі висновків акту податкового органу про результати перевірки ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, які у свою чергу зводиться виключно до розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншими податковими органами, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТДВ «СК «Прогрес-Фонд» з іншими підприємствами.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Крім того, при розгляді справи судом першої інстанції було перевірено чи мали операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

Відповідачем, в порушення ст.71 КАС України, доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судом апеляційної інстанції в порядку ст.71 КАС України біло витребувано у позивача додаткові документи на підтвердження товарності спірних угод. На виконання ухвали суду позивачем надано видаткові накладні з довіреностями на отримання цінностей, довідки по вартості застрахованого майна, реєстри перевезень майна, платіжні доручення, вантажно-митні декларації, оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 «Товари на складі». Вказані документи в повній мірі доводять товарність спірних угод з контрагентом ПрАТ «СК «Прогрес-фонд».

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з контрагентами відповідачем не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними мали реальний товарний характер.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагента.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд першої інстанції правомірно звертає увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальності за неправомірні дії контрагента.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

А посилання представника відповідача на акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, так як жодним чином не спростовують товарність та реальність укладених угод.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 12 грудня 2014 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.