Ухвала суду № 41868616, 04.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1148/14 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Безименної Н.В., Мамчура Я.С.

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі за адміністративним Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулись до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просили суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2014 року № 0000552202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 9 грудня 2013 року по 14 грудня 2013 року посадовими особами Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ПП «Сапфір і К» за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року, ТОВ «Агро Самара» за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року та ТОВ «Черняхів Агро Трейд» за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» складено акт перевірки від 20 січня 2014 року № 40/22-011/00951770.

У ході перевірки встановлено факт порушення ПАТ "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.13 статті 137, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 749014,21 грн.

Виявлені порушення пов'язані з безпідставним, формуванням ПАТ "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" показників валових витрат за господарськими операціями з ПП "Сапфір і К", ТОВ "Черняхів Агро Трейд".

На підставі висновків Акту перевірки Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2014 року № 0000552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" з податку на прибуток на суму 1 123 521,31 грн., в тому числі за основним платежем на суму 749 014,21 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 374 507,10 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Що стосується взаємовідносин з ПП «Сапфір і К», судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ПП «Сапфір і К» було укладено договори поставки: від 20 листопада 2012 року № 3538/м, відповідно до якого ПП «Сапфір і К» зобов'язується передати у власність позивача макуху соняшникову, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар; від 9 листопада 2012 року № 569/т, відповідно до якого ПП «Сапфір і К» зобов'язується передати у власність позивача макуху соняшникову, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар; від 28 жовтня 2012 року № 593/т, відповідно до якого ПП «Сапфір і К» зобов'язується передати у власність позивача висівки пшеничні, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар; від 1 листопада 2012 року № 3472/м, відповідно до якого ПП «Сапфір і К» зобов'язується передати у власність позивача висівки пшеничні, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар.

Виконання вказаного договору підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками по банківським рахункам, оборотно-сальдовими відомостями, картками рахунків, журналами реєстрації зважування на автомобільних вагах, журналами приходу товару.

Отже, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ПП «Сапфір і К» товарно-матеріальних цінностей.

Крім того відповідач не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ПП «Сапфір і К» товарно-матеріальних цінностей, також на час укладання та виконання зазначеного правочину, ПП «Сапфір і К» було зареєстровано як юридичну особу та було платником єдиного податку на прибуток.

Що стосується взаємовідносин з ТОВ «Черняхів Агро Трейд», судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Черняхів Агро Трейд» укладено договір поставки від 11 січня 2012 року № 2025/М відповідно до якого ТОВ «Черняхів Агро Трейд» зобов'язується передати у власність позивача соняшник, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар.

Виконання вказаного договору підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками по банківським рахункам, оборотно-сальдовими відомостями, картками рахунків, журналами реєстрації зважування на автомобільних вагах, журналами приходу товару.

Отже, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ «Черняхів Агро Трейд» товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, відповідач не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ «Черняхів Агро Трейд» товарно-матеріальних цінностей.

На час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ «Черняхів Агро Трейд» було зареєстровано як юридичну особу та було платником єдиного податку на прибуток.

Отже, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Черняхів Агро Трейд» підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Черняхів Агро Трейд» позивач визначив витрати.

Також, в матеріалах справи міститься копія книги приходу товару, в якій зафіксовано надходження вищезазначеної продукції від контрагентів на склади позивача, акти списання, листки зважування проставленої продукції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 11.12.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді Н.В. Безименна

Я.С. Мамчур

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Безименна Н.В.

Мамчур Я.С