Постанова № 41867527, 11.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 р. Справа № 804/19110/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича при секретаріЛісна А.М. за участю: представника позивача представника відповідача представника третьої особи Пащук В.В., Салуха Г.Л. не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними дій та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174456;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174456.

Ухвалою суду від 04.12.2014 року відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Ухвалою суду від 04.12.2014 року об'єднано у одне провадження справи №№ 804/19110/14, 804/19265, 804/19272/14 та 804/19259/14 з присвоєнням номеру 804/19110/14.

З урахуванням ухвали про об'єднання справ предметом позову є наступні вимоги:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174456;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови від 07.11.2014 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 374,64 грн. у виконавчому провадженні № 44005556;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови від 06.11.2014 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174584;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови від 06.11.2014 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн. у виконавчому провадженні № 43538814;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174456 ;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. від 07.11.2014 про стягнення виконавчого збору у розмірі 374,64 грн. у виконавчому провадженні № 44005556;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. від 06.11.2014 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 43174584;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. від 06.11.2014 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн. у виконавчому провадженні № 43538814.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору не врахував ту обставину, що позивач під час виплати доходу на користь фізичної особи є податковим агентом останньої згідно Податкового кодексу України та повинен нараховувати утримувати та сплачувати за рахунок сплачених коштів за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб. Таким чином, сума у платіжному дорученні позивача не відповідає сумі, яка вказана у рішеннях суду, оскільки позивач утримав та сплатив з неї податки згідно ПК України. Позивач також вказує на той факт, що виконання рішень судів ним було здійснено добровільно у строк наданий державним виконавцем для добровільного виконання судового рішення; грошові кошти перераховувались з рахунку позивача на рахунок фізичної особи; у платіжних дорученням чітко вказано, що сума перераховується на користь фізичної особи на виконання рішення суду. Також позивач звернув увагу суду на те, що оскаржувані рішення відповідача не є обґрунтованими в частині необхідності стягнення виконавчого збору з позивача з урахуванням вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», а саме: державний виконавець не вказав чому ним не застосовуються у спірних правовідносинах норми Податкового кодексу України, чому норми Закону України «Про виконавче провадження» мають пріоритет порівняно з Податковим кодексом України. Одночасно позивач наголосив на тому, що під час нарахування, утримання та сплати податків з сум, які сплачені на користь фізичної особи діяв на підставі податкової консультації податкового органу.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач не надав суду письмових заперечень на позовну заяву.

Через відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість у інших судових процесах представника останнього.

Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, оскільки відповідач не надав суду доказів існування інших судових процесів; крім того, суд врахував скорочені строки розгляду і вирішення справи встановлені статтею 181 КАС України.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

Щодо підсудності справи Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Предметом спору є визнання протиправними дій та скасування постанов про стягнення виконавчого збору.

У відповідності до п.6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Згідно п.7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.

За вказаних обставин з урахуванням статей 18 та 19 КАС України справа підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

На виконанні у відповідача перебувають виконавчі провадження ВП № 43174456, 44005556, 43174584 та 43538814.

У даних виконавчих провадженнях позивач є боржником, а стягувачами є фізичні особи ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11; виконавчі документи - рішення місцевих загальних судів постановлені у цивільних справах про стягнення моральної (немайнової) та майнової шкоди у відповідних розмірах.

Судом встановлено, відповідачем у виконавчих провадженнях ВП № 43174456, 44005556, 43174584 та 43538814 винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень від 07.05.2014 року, від 07.05.2014 року, від 04.06.2014 року та від 16.07.2014 року.

У вказаних постановах державним виконавцем встановлено позивачу строк для добровільного виконання виконавчих документів до 13.05.2014 року, до 13.05.2014 року, до 10.06.2014 року та до 22.07.2014 року.

Суд зазначає, що позивач у наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання виконавчих документів сплатив суми заборгованості стягувачам, що підтверджується копіями платіжних доручень від 13.05.2014 року № 1352 та № 1353; від 18.07.2014 року № 2160, № 2161 та від 22.07.2014 року № 2184; від 13.05.2014 року № 1367 та № 1368; від 10.06.2014 року № 1701 та 1700, копії яких знаходяться у матеріалах справи. У вказаних платіжних дорученнях чітко вказано рішення суду та отримувача грошових коштів - фізичну особу.

Однак судом на підставі вказаних платіжних доручень встановлено, що позивач із суми, яка підлягала сплаті стягувачам, утримав податок на доходи фізичних осіб згідно норм Податкового кодексу України; у зв'язку з чим суми грошових коштів отримані стягувачем були меншими ніж вказані у виконавчих листах саме на суму податку на доходу фізичних осіб.

06.11.2014 року та 07.11.2014 року відповідачем винесено постанови про стягнення з боржника у виконавчому провадженні виконавчого збору, якими стягнуто виконавчий збір у розмірі 1675,64 грн., 374,64 грн., 1675,64 грн. та 10 000,00 грн. за не виконання виконавчого документу у строк встановлений для його добровільного виконання.

Як вбачається предметом спору є фактично відносини щодо того, чи повинен позивач, як податковий агент, сплачувати під час виконання судових рішень про стягнення шкоди (моральної та матеріальної шкоди) за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб; а також те, чи буде отримання грошових коштів фізичними особами за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб повним виконанням виконавчого документу у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Судом встановлено, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить норм, які б виключали застосування норм Податкового кодексу України до відносин стосовно стягнення заборгованості за виконавчим документом, який видано судом.

Норми Податкового кодексу України також не містять норм щодо звільнення від оподаткування всіх грошових коштів, які отримані згідно рішень судів, а також не містить особливостей оподаткування грошових коштів отриманих за рішення суду.

У відповідності до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, рішення суду є однією із підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків.

За вказаних обставин виконання рішення суду повинно здійснюватись з урахуванням як норм Закону України «Про виконавче провадження» так і норм Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України.

Податковий кодекс України є спеціальним законом відносно Закону України «Про виконавче провадження» стосовно оподаткування доходів отриманих фізичними особам, в т.ч. і на виконання рішень судів.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України(п.п. 14.1.180 п.14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до п.п. а) п.171.2 ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом а) та б) пункту 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно п.п. 168.1.1 та п.п.168.1.2 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Таким чином, податковий агент утримує та перераховує податок лише у разі, коли проводить нарахування доходів; при нарахуванні доходів у податкового агента виникає заборгованість перед одержувачем доходів; нараховані доходи є джерелом для утримання податку з такого доходу; при виплаті такого доходу у податкового агента виникає зобов'язання щодо перерахунку до бюджету утриманого за рахунок доходу податку. Тобто, податок утримується від суми такого доходу та за рахунок такого доходу при його нарахуванні.

Оскільки позивач є юридичною особою, то останній при виплаті доходу на користь фізичної особи є податковим агентом останньої та повинен нараховувати, утримувати та сплачувати за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб.

Норми Податкового кодексу України не передбачають будь-якого іншого порядку оподаткування доходів, які сплачується юридичною особою на користь фізичної особи в залежності від порядку її виплати, а саме: або добровільно, або примусово за рішенням суду.

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано про те, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.

Таким чином, дохід у вигляді відшкодування немайнової (моральної) шкоди включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Поняття збитків міститься у статті 23 Цивільного кодексу України, до яких згідно ч.2 вказаної статті відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно частин 2 та 4 статті 24 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Суд зазначає, що виключення пункту «а» п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України стосується саме відшкодування заподіяної матеріальної шкоди; шкоди життю та здоров'ю, та не стосуються немайнової (моральної) шкоди.

Як вбачається з тексту рішень місцевих загальних судів, які виконуються відповідачем (виконавчі провадження ВП № 43174456, № 43538814 та № 43174584), з позивача стягнуто саме немайнову (моральну) шкоду, яка спричинена психологічними та моральними стражданнями фізичної особи. Суд не присуджував фізичній особі грошових коштів на відшкодування шкоди саме здоров'ю, життю фізичної особи або матеріальної шкоди.

У одному рішенні суду (виконавче провадження ВП № 44005556), вказано про стягнення з позивача на користь фізичної особи саме матеріальну шкоду у розмірі 23 470,50 грн.

Враховуючи те, що рішеннями місцевого загального суду (виконавчі провадження ВП № 43174456, № 43538814 та № 43174584) стягнуто з позивача на користь фізичних осіб саме моральну (немайнову) шкоду, то позивач як податковий агент під час добровільного виконання виконавчого документу (перерахування грошових коштів з рахунку позивача на рахунок фізичної особи) повинен був нарахувати, утримати та сплатити за фізичних осіб податок на доходи фізичних осіб, що позивачем у було зроблено.

Оскільки рішенням місцевого загально суду (виконавче провадження ВП № 44005556) стягнуто з позивача на користь фізичної особи матеріальну шкоду, то позивач не повинен був нараховувати, утримувати та сплачувати за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб.

Враховуючи те, що позивач під час виконання виконавчих документів у виконавчих провадженнях ВП № 43174456, № 43538814 та № 43174584 виплатив грошові кошти у рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди на користь фізичних осіб за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб згідно норм Податкового кодексу України, то останній вважається таким, що виконав у повному обсязі виконавчий документ.

Судом встановлено, що позивач під час виконання виконавчого документу у виконавчому провадженні ВП № 44005556 в строк наданий державним виконавцем для добровільного виконання виконавчого документу виконав останній, що підтверджується копіями платіжних доручень від 18.07.2014 року № 2160, № 2161 та від 22.07.2014 року № 2184, які знаходяться у матеріалах справи.

За вказаних обставин відповідач протиправно нарахував позивачу виконавчий збір у виконавчих провадженнях ВП № 43174456, № 43538814, № 43174584 та № 44005556.

Одночасно суд зазначає, що рішення відповідача про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях ВП № 43174456, № 43538814, № 43174584 та № 44005556 не є обґрунтованими, тобто прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки відповідачем у оскаржуваних рішенням жодним чином не надано обґрунтування тому, чому відповідач вирішив стягнути з позивача виконавчий збір з огляду на норми Податкового кодексу України та Закон України «Про виконавче провадження» та не наведено розрахунку суми виконавчого збору.

За вказаних обставин відповідачем порушено п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Окрім того, позивач під час виконання виконавчих документів керувався роз'ясненням третьої особи, що викладено у листі від 03.10.2014 року № 26134/10/28-01-48-30 та роз'ясненням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20.03.2014 року № 1630/10/04-36-17-01-16, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

У відповідності до п.53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

За вказаних обставин суд вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню постанови старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору від 07.11.2014 року ВП № 44005556 та від 06.11.2014 року ВП №№ 43538814, 43174456 та 43174584.

Щодо інших заявлених позовних вимог, то суд зазначає наступне.

Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій державного виконавця, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Також вказаним вище законом України передбачено, що державний виконавець вчиняє дій з приводу примусового виконання виконавчого документу та виносить постанови про стягнення виконавчого збору.

Згідно чинного законодавства вчинення державним виконавцем дій по винесенню постанов про стягнення з боржника виконавчого збору прямо передбачено у повноваженнях державного виконавця. Тобто, вказані дії державного виконавця є частиною процесу реалізації державним виконавцем своїх повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для позивача, а саме: постанов про стягнення виконавчого збору у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, виключно результат реалізації повноваження державного виконавця (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по винесенню постанов) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання державним виконавцем вимог актів законодавства щодо порядку здійснення виконавчого провадження входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог позивача, оскільки оскаржувані дії державного виконавця не є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні п1.ч.2 ст. 17 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору від 07.11.2014 року ВП № 44005556 та від 06.11.2014 року ВП №№ 43538814, 43174456 та 43174584.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» судовий збір у розмірі 548,10 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 11 грудня 2014 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 11.12.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді С.В. Златін C.В. Златін Р.Ю. Ричка