Рішення № 41863520, 13.10.2014, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/4433/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2014

Хмельницький міськрайонний суд

в складі : головуючого судді - Салоїд Н.М.,

при секретареві - Колісник Л.В., Гуменному В.В., Лоб І.А.,

за участю представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

та представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький в залі суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_5

про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів

в с т а н о в и в :

У березні місяці 2014 року позивач звернулася із позовом до суду, який мотивує тим, що вона з 1989 року спільно проживала однією сім'єю із відповідачем ОСОБА_5 спочатку у належній їй квартирі АДРЕСА_1.

Вони вирішили будуватись і у 1992 році відповідачу було виділено земельну ділянку розміром 0,25 га для будівництва жилого будинку у АДРЕСА_2.

24 березня 1999 року вони з відповідачем уклали шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Копистинської сільської ради Хмельницького району.

У 2003 році означений будинок було газифіковано.

Рішенням сесії Копистинської сільської Ради за №55 від 28.10.2004 року будинок АДРЕСА_2 прийнято у експлуатацію.

05 грудня 20013 року шлюб між ними розірвано.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди) відповідно до статті 331 ЦК України виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності на нього виникає з моменту його державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Просить визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів використаних для будівництва жилого будинку АДРЕСА_2

В судовому засіданні позивач та її представники заявлений позов підтримали, просили його задовольнити. Суду пояснили про те, що з грудня місяця 1990 року подружжя ОСОБА_5 почали проживати спільно у належній їй квартирі АДРЕСА_3 підпілля. Квартира є однокімнатною, і в 1992 року спільно вирішили будувати жилий будинок.

Для цієї мети рішенням сесії Копистинської сільської ради 29 квітня 1992 року відповідачеві виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво в розмірі 0,25 га.

Їй було відомо, що він не розірвав попереднього шлюбу, однак ніяких відносин із колишньою дружиною він не мав, позаяк вони із вказаної дати спільно вели господарство, мали спільний сімейний бюджет, у вказане будівництво спільно вкладали свою працю та кошти.

Вона нарівні з ОСОБА_5, спільно обробляли земельну ділянку, садили город, спільно вкладали працю та кошти у будівництво. Спочатку в 1993 році побудували хлів, в 1994 льох з літньою кухнею. Відповідно працювали наймані працівники, котрим вона варила їсти, разом з ними приймала участь у будівництві господарства.

В 1997 році вони збудували коробку будинку, дах, без вікон, двері були лише вхідні.

Ні сини ОСОБА_5, ні тим більше його дружина, участі у будівництві не брала, будинок був побудований за її спільні та ОСОБА_5 кошти. Вона, як і відповідач спільно працювали на ПДСП-12, вона виписувала цеглу на будинок, оплачувала інші будівельні матеріали. Вважає, що має право на половину будівельних матеріалів, котрі вкладені у будинок, однак від проведення експертизи на предмет їх кількості та вартості позивач та її представники відмовились, та суд відповідно роз»яснив їй наслідки частини 4 статті 10 ЦПК України. Відмовилась і уточнити вимоги стосовно вимог про визнання права спільної власності.

В судовому засіданні представник відповідача заявлених вимог не визнав та просить у задоволенні позову відмовити. Вважає, що позивач не перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, оскільки ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, який розірвав лише 16.09.1997 року, тому встановити факт спільного проживання не представляється можливим.

У 1992 році йому надана земельна ділянка під індивідуальне будівництво розміром 0.25 га по АДРЕСА_2.

Починаючи з 1997 року по 1995 рік будинок був збудований, у його будівництві приймали участь він та сини відповідача, а колишня дружина обробляла город. Заявлене клопотання про допит синів відповідача зняв.

Визнати право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів не представляється можливим, оскільки факту спільного проживання однією сім»єю не можна встановити, оскільки відповідач перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.

Заслухавши доводи позивача та її представників та заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом достовірно установлено, що з грудня 1990 року позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали однією сім»єю, мали спільний сімейний бюджет, своєю працею та коштами будували будинок по АДРЕСА_2, що підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів.

24 березня 1999 року сторони по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який за рішенням Хмельницького міськрайонного суду розірвано 05 грудня 2013 року.

Однак відповідач ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 з 09 листопада 1978 року, який за рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06 грудня 1996 року розірвано.

Спростовуючи доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_5 будував спірне будинковолодіння із колишньою дружиною ОСОБА_6 суд у цьому рішенні зазначив, що позивач ОСОБА_5 позов підтримав та просив шлюб розірвати з тих підстав, що спільне життя з відповідачкою не склалося, і з 1990 року вони спільно не проживають та не підтримують ніяких відносин. В даний час ним утворена інша сім»я, і він бажає зареєструвати шлюб з жінкою з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідач за цим позовом, ОСОБА_6 позов визнала та не заперечує, що позивач ОСОБА_5 створив нову сім»ю. Суд у своєму рішенні встановив, що сторони з 1990 року разом не проживають спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини припинені, бо відповідач створив нову сім»ю.

Представник відповідача посилається на те, що оскільки свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_5 отримав лише 12 листопада 1997 року, тому створене майно не може бути предметом поділу між сторонами, котрі в шлюбі не перебували, а будинок був побудований вже у 1997 році, встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки неможливо, позаяк існує не розірваний шлюб, та цим не створено наслідків режиму спільної власності.

29 квітня 1992 року рішенням 10 сесії Копистинської сільської ради Хмельницького району за №2-А задоволено заяву ОСОБА_5 та виділено йому земельну ділянку під індивідуальне будівництво. Як слідує із цього рішення земельні ділянки, крім відповідача виділялись ряду інших громадян. Зокрема такі ділянки були виділені його товаришу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та іншим, допитаним по справі свідкам.

Рішенням виконавчого комітету Копистинської сільської ради Хмельницького району від 25.08.1993 року ОСОБА_5 дозволено будівництво жилого будинку по АДРЕСА_2.

Допитані судом в якості свідків вказані громадяни підтвердили достовірний факт з часу надання земельної ділянки ОСОБА_5 прийняття своєю працею та коштами в будівництві господарства позивач ОСОБА_4

Так, зокрема ОСОБА_7 суду показав, що ОСОБА_5 з 1992 року коли отримали земельну ділянку спільно проживала із ОСОБА_5 Спочатку ними був побудований хлів, криниця, літня кухня із льохом. ОСОБА_4 обробляла город, доглядала підсобне господарство, і нарівні із ОСОБА_5 приймала участь у будівництві. Вона замішувала розчин, носила його, подавала цеглу мулярам, готувала їжу найманим робітникам, хто працював на будівництві. У хліві вони спільно проживали до 1995 року, який будували стіновими блоками та за 1 місяць збудували його. В 1993 році збудували льох, і в 1995 році почали копати траншеї лише на хату. Він в с. Копистин проживав на той час постійно, поряд і теж проводив будівництво. Ніколи ОСОБА_6 у цьому господарстві не було, менший син відповідача приїжджав, однак в силу свого віку на той час нічого не робив. Світло провели у 1997 році. Вони проживали як одна сім»я, постійно працювали на будівництві удвох, це знає вся вулиця.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що проживає поряд із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на АДРЕСА_2.

Свідок ОСОБА_9 суду підтвердила факт спільного проживання та спорудження будинку подружжям, як вона вважала ОСОБА_5, з 1992 році. Відповідач є її сусідом. Будівництво будинку було завершено і справляли новосілля у трьох будинках - у неї, ОСОБА_5 та ОСОБА_12. Першим вони збудували хлів, де й жили, і продовжували будуватись далі. ОСОБА_4 поралась на городі, мішала бетон, копала траншеї. ЇЇ брат був постійно на будівництві, придбавали будівельні матеріали разом.

Свідок ОСОБА_11 підтвердила суду, що вона постійно жила на АДРЕСА_2, будувалась, як і ОСОБА_4 та ОСОБА_5, постійно допомагав брат ОСОБА_4 на цьому будівництві. Справляли новосілля та весілля ОСОБА_4 доньці у цьому будинку. Спочатку жили в хліві років 4 -5, хату збудували до 2000 року

Суд критично оцінює та не буре до уваги довідку Копистинської сільської Ради за 996 від 25.09.2013 року про те, що ОСОБА_4 в будинку по АДРЕСА_2 постійно проживає з 1999 року без реєстрації, оскільки вона спростована іншими доказами, дослідженими судом.

Судом достовірно установлено, що правовідносини між сторонами виникли з 1991 року і фактично будівництво будинку тривало до 2004 року.

Позивачка просить визнати за нею право власності на ? частину будівельних матеріалів, які не визначені складом, структурою, формою, властивостями, кількістю, вагою тощо, так як не проведена державна реєстрація права власності на будинковолодіння, що на думку позивача не породило виникнення у неї права спільної часткової власності на об»єкт права спільної сумісної власності - незавершений будівництвом будинок, котрий рішенням виконавчого комітету Копистинської сільської ради Хмельницького району за №55 від 28.10.2004 року житловий будинок розташований по АДРЕСА_2 прийнятий у експлуатацію, як і інші господарські будівлі та споруди є збудованими повністю.

Окрім того, в судовому засіданні позивач та її представники посилались на те, що будинок придатний для проживання, заданий у експлуатацію, лише право власності на нього відповідач реєструвати не бажає. Цих обставин не заперечував і представник відповідача.

Позивачка та її представники в обґрунтування заявленого позову посилались на статтю 331 Цивільного кодексу України згідно з вимогами якої право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності на нього виникає з моменту державної реєстрації. До звершення будівництва (створення майна) особа вважається власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Однак як достовірно установлено судом, і цього не заперечують сторони, що будівництво будинку повністю завершене, прийнятий у експлуатацію, лише не зареєстровано право власності на нього у передбаченому законом порядку.

Будівництво спірного будинку розпочато сторонами за час дії кодексу про шлюб та сім»ю та завершувалось сторонами, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі.

Так, статтею 22 КпШС України (чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Нормами діючого на той час КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а вказані правовідносини регулювалися нормами Закону України "Про власність".

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

За час спільного проживання сторонами за спільні кошти та спільною працею, та перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 24 березня 1999 року до 05 грудня 20013 року збудовано житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 у с. Копистин Хмельницького району.

Тому підстав для задоволення позову у заявлений спосіб суд не вбачає. Суд виконав частину 4 статтю 10 ЦПК України щодо роз»яснення позивачеві та її представникам права на уточнення позовних вимог та попередив щодо правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права та попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,60,212,215 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України, ст. 60 Сімейного кодексу України, статті 331 Цивільного кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з часу проголошення рішення суду до Апеляційного суду Хмельницької області.

Суддя: