Рішення № 41854434, 08.12.2014, Оболонський районний суд міста Києва

08.12.2014 Справа № 756/2544/14-ц

унікальний номер 756/2544/14-ц

справа № 2/756/1983/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шумейко О.І.,

при секретарі - Мишковець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного закладу «Промислова академія» про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення нарахованої, але невиплаченої, заробітної плати, зміну формулювання причин звільнення,

в с т а н о в и в:

У лютому 2014 року позивач звернувся до суд в порядку цивільного судочинства з позовом до державного закладу «Промислова академія» про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення нарахованої, але невиплаченої, заробітної плати, зміну формулювання причин звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 2008 року, позивач працював на посаді першого проректора Промислової академії. Внаслідок видання наказів, якими утримано з заборгованості по заробітній платі позивача кошти, нараховані як доплати за суміщення посад, розширення кола обов'язків, за науковий ступінь, оплату відпусток, доходи від тимчасового проживання, суттєво порушено право позивача на оплату праці у розмірі, передбаченому контрактом. Крім того, позивача протиправно звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин, у той час як ОСОБА_1 у серпні 2013 року подано заяву про звільнення за власним бажанням після закінчення відпустки. Також позивач вказує, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок та не виплачено йому заборгованість по заробітній платі у повному обсязі.

До початку розгляду справи по суті позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 31 ЦПК України, подав заяву про зміну предмету позову, та під час розгляду справи по суті зменшив розмір позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі.

За таких обставин, позивач просить визнати протиправними та скасувати накази ДЗ «Промислова академія» від 15 жовтня 2013 року № 14, від 25 жовтня 2013 року № 17, від 22 січня 2014 року № 1, стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену, заробітну плату у сумі 68072,92 грн., змінити формулювання причин звільнення, викладених у наказі від 23 січня 2014 року № 1-КЗ, з «звільнити з посади першого проректора із загальних питань відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнити з посади першого проректора із загальних питань відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України». (а.с. 59-58, 81-82)

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначив, що заборгованість перед позивачем по заробітній платі відсутня, фактична заборгованість, яка існувала була стягнута з відповідача на підставі судового наказу від 16 травня 2012 року, просив розглянути справу за відсутності представника академії.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

09 жовтня 2008 року між Промисловою академією та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого позивач приймається на посаду першого проректора Промислової академії. Контракт укладений строком до 09 жовтня 2013 року. (а.с. 117-120)

Відповідно до п. 2.2.7 контракту при відсутності ректора Промислової академії ОСОБА_1 виконує функції ректора академії.

Розділом 4 контракту сторонами визначені умови оплати праці та соціально-побутового забезпечення працівника. Так, за положеннями пунктів 4.1, 4.2. контракту за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється посадовий оклад першого проректора згідно з штатним розписом, а також виплачується надбавка у розмірі 20% посадового окладу щомісячно відповідно до стажу науково-педагогічної роботи, надбавка у розмірі 15% посадового окладу щомісячно за вчену ступінь кандидата наук, інші надбавки, передбачені чинним законодавством та доплати за роботу по сумісництву.

27 квітня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено контракт, згідно з яким ОСОБА_1 призначається по переводу на посаду першого проректора з загальних питань з оплатою згідно штатного розкладу. Термін дії контракту визначений до 27 квітня 2015 року. (а.с. 19-22)

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2 контракту за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, а також у зв'язку з продовженням виконання ОСОБА_1 обов'язків начальника навчально-методичного відділу академії працівнику встановлюється посадовий оклад першого проректора з загальних питань згідно з штатним розписом та надбавка до зарплати за виконання обов'язків начальника навчально-методичного відділу щомісячно згідно з умовами колективного договору, а також встановлюється надбавка у розмірі 20% посадового окладу щомісячно відповідно до стажу науково-педагогічної роботи, надбавка у розмірі 15% посадового окладу щомісячно за вчену ступінь кандидата наук, надбавка у розмірі 25% посадового окладу щомісячно за наукове звання старшого наукового співробітника, оскільки ОСОБА_1 продовжує виконувати роботу начальника навчально-методичного відділу академії, інші надбавки, передбачені чинним законодавством, та доплати за роботу по сумісництву, а також за виконання окремих завдань за додатковими угодами.

Згідно з п. 6.2 контракту контракт може бути припинений з ініціативи роботодавця до закінчення дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України).

За правилами ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні контракту.

У відповідності до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання.

Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (статті 8, 12 Закону "Про оплату праці").

За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону "Про колективні договори і угоди".

Згідно зі ст. 21 КЗпП, ст. 20 Закону "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Як убачається з матеріалів справи, Управлінням внутрішнього аудиту Агентства держмайна України проведений плановий аудит відповідності, фінансового аудиту діяльності Промислової академії за період з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2013 року, за результатами якого складений аудиторський звіт від 13 вересня 2013 року № 1-4-19/11.

На підставі Аудиторського звіту та листа № 01/1-4-275 від 25 вересня 2013 «Про надання рекомендацій» в.о. ректора Промислової академії Петровським Р.М. за погодженням з арбітражним керуючим, розпорядником майна ДЗ «Промислова академія» Мирутенком Н.Н. прийняті накази, які є предметом розгляду у даній справі.

Так, відповідно до наказу від 15 жовтня 2013 року № 14 вирахувано із заборгованості по заробітній платі безпідставно нараховані ОСОБА_1: - доплату за суміщенням посад - 13333,33 грн.; - доплату за розширення кола обов'язків - 26250 грн.; - доплату за звання старшого наукового співробітника (25%), науковий ступінь кандидата технічних наук (15%), науково-педагогічний стаж (20%) на суму 49471 грн. (а.с. 10)

Згідно з наказом від 22 січня 2014 року № 1 вирахувано із заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 недоотримані доходи від тимчасового проживання в розмірі 45294,30 грн. за період з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2013 року. (а.с. 12)

При прийнятті вказаних наказів роботодавець виходив з висновків аудиторського звіту, за якими розміри доплат за суміщення професій (посад) установлюються на умовах, передбачених колективним договором відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» та ст. 97 КЗпП України. Також п. 15 Постанови Ради Міністрів СРСР від 04 грудня 1981 року № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» передбачено, що вказаний порядок не розповсюджується на керівників підприємств, установ та організацій та їхніх заступників.

Разом з тим, при виданні зазначених вище наказів відповідачем не було враховано, що перелічені у наказі від 15 жовтня 2013 року № 14 доплати до заробітної плати, пов'язані з наявністю у позивача наукового ступеня та звання, а також з виконанням ним обов'язків начальника навчально-методичного відділу академії, прямо передбачені умовами контрактів від 09 жовтня 2008 року та 27 квітня 2012 року, а тому умови контракту з цього приводу мають першочерговий характер порівняно з іншими положеннями законодавства.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази проживання позивача у гуртожитку, а тому незрозуміло з яких підстав виходив відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу від 22 січня 2014 року № 1 про вирахування з заборгованості по заробітній платі позивача недоотриманих доходів від тимчасового проживання в розмірі 45294,30 грн. за період з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2013 року. Відсутні також такі вказівки у листі Управління внутрішнього аудиту Мінпромполітики України від 25 вересня 2013 року № 01/1-4-275. (а.с. 108-109)

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказів від 15 жовтня 2013 року № 14 та від 22 січня 2014 року № 1 є законними та обґрунтованими.

За наказом в.о. ректора Промислової академії Петровського Р.М. від 25 жовтня 2013 року № 17 вирахувано із заборгованості по заробітній платі безпідставно нараховані ОСОБА_1 20317,43 грн. (перерахунок відпусток), та 527,38 грн. (перерахунок лікарняних). (а.с. 11)

При перегляді тривалості оплачуваної відпустки, що надавалася позивачу, відповідач виходив також з висновків аудиторського звіту, за якими було встановлено, що Промислова академія не має статусу вищого навчального закладу та ліцензії на здійснення освітньої діяльності, відтак положення постанови КМУ щодо надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів на позивача не розповсюджуються.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», чинного на час виникнення спірних правовідносин, вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність;

За правилами ст. 28 закону освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, шляхом проведення ліцензійної експертизи.

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

Згідно з п. 10 Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 1019, ліцензування проводить Міністерство освіти та науки України щодо надання послуг у сфері професійно-технічної та вищої освіти.

За правилами ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

За постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 346 передбачено право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів для керівних працівники навчальних закладів та установ освіти незалежно від форм власності та їх галузевої належності.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, здійснення освітньої діяльності на підставі ліцензій МОНа проводилося Промисловою академією до 2006 року.

17 лютого 2010 року Промисловою академією отримано свідоцтво про внесення до Переліку суб'єктів господарювання, які здійснюють навчання з питань охорони праці посадових осіб, видане ДП «Головний навчально-методичний центр національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці» Держгірпромнагляду. Ліцензія на здійснення освітньої діяльності, видана Міністерство освіти та науки України, у Промисловій академії відсутня.

Відтак, позивач не є керівним працівником установи освіти, а тому не здобув право на щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 56 календарних днів.

Таким чином, видання наказу від 25 жовтня 2013 року № 17 є правомірним, такий наказ скасуванню не підлягає.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо зміни формулювання причин звільнення позивач посилається на те, що 22 серпня 2013 року він подав на ім'я в.о. ректора Промислової академії Петровського Р.М. заяву з проханням надати чергову відпустку з 26 серпня 2013 року за 2012-2013 роки з подальшим звільненням його з роботи за власним бажанням з 01 листопада 2013 року. (а.с. 73)

Починаючи з 22 серпня 2013 року, позивач більше на роботу не вийшов.

У зв'язку з відсутністю позивача на роботі, комісією у складі в.о. ректора Петровського Р.М. та інших працівників академії були складені акти від 02 вересня 2013 року, 11 вересня 2013 року, 19 вересня 2013 року, 27 вересня 2013 року, 18 жовтня 2013 року, 30 жовтня 2013 року, 08 листопада 2013 року, 22 листопада 2013 року, 31 грудня 2013 року, 17 січня 2014 року. (а.с. 126-136) Відповідно до вказаних актів підтверджена відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 27 серпня 2013 року по 17 січня 2014 року.

В обґрунтування причин своєї відсутності позивач надав відповідачу листки непрацездатності у період з 13 серпня 2013 року по 05 вересня 2013 року включно. (а.с. 124-125)

Згідно з наказом в.о. ректора Промислової академії Петровського Р.М. від 23 січня 2014 року № 1-КЗ ОСОБА_1 було звільнено з посади проректора із загальних питань з 23 січня 2014 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин з 06 вересня 2013 року по 17 січня 2014 року.

За приписами статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Положеннями статті 40 КЗпП України встановлені підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як убачається з матеріалів справи, що позивач був відсутній на робочому місці у період з 06 вересня 2013 року по 17 січня 2014 року. Такі обставини підтверджені актами, складеними працівниками академії, табелями обліку робочого часу за серпень - грудень 2013 року та січень 2014 року.

Посилання позивача на те, що ним була подана заява від 22 серпня 2013 року про звільнення за власним бажанням з 01 листопада 2013 року, не може бути підставою для зміни формулювання причин звільнення, оскільки доказів отримання такої заяви керівництвом Промислової академії або її надсилання поштовим зв'язком на адресу академії позивачем не надано. Крім того, Вигонюк Ю.В., начальник адміністративного відділу Промислової академії, у своїх поясненнях вказала, що ніякої заяви щодо звільнення за власним бажанням до адміністративного відділу ОСОБА_1 не подавав. (а.с. 73, 146)

Відповідно до акту від 23 січня 2014 року ОСОБА_1 категорично відмовився надавати письмове пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці без поважних причин продовж майже 5-ти місяців.

За таких обставин, відсутні підстави для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, які зазначені у наказі від 23 січня 2014 року № 1-КЗ.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У своїх позовних вимогах позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій але невиплаченій заробітній платі у сумі 68072,92 грн. за період з 01 травня 2012 року по 01 жовтня 2013 року.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, зазначив, що фактична заборгованість по виплаті заробітної плати, яка існувала, стягнута з Промислової академії на користь ОСОБА_1 на підставі судового наказу від 16 травня 2012 року № 2-н-516/12.

Згідно з судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 16 травня 2012 року з Промислової академії стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, з урахуванням індексу інфляції в сумі 113087,35 грн. (а.с. 13)

Разом з тим, після травня 2012 року позивач продовжував працювати в установі, виконував свої посадові обов'язки, у відпустці без збереження заробітної плати не перебував.

Враховуючи те, що між позивачем та керівництвом Промислової академії склалися неприязні стосунки, ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату за підписом керівника.

За довідкою ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 17 вересня 2014 року у 2012 - 2013 роках ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалася.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем не надано доказів виплати на користь позивача заробітної плати та відповідно відсутності заборгованості, суд погоджується з розрахунком позивача, відповідно до якого борг по виплаті заробітної плати склав 68072,92 грн. (а.с. 80-81)

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та вирішує скасувати накази Промислової академії від 15 жовтня 2013 року № 14, від 22 січня 2014 року № 1, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у загальній сумі 68072,92 гривні. У задоволенні решти позовних вимог суд вирішує відмовити з підстав наведених вище.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 924,32 грн. з урахування задоволення вимог як майнового, так і немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до державного закладу «Промислова академія» про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення нарахованої, але невиплаченої, заробітної плати, зміну формулювання причин звільнення - задовольнити частково.

Скасувати накази Промислової академії від 15 жовтня 2013 року № 14 «Щодо утримання коштів із заборгованості ОСОБА_1 у зв'язку з безпідставно нарахованими доплатами», від 22 січня 2014 року № 1 «Щодо утримання коштів із заборгованості ОСОБА_1».

Стягнути з державного закладу «Промислова академія», код ЄДРПОУ 14315017, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у загальній сумі 68072 (шістдесят вісім тисяч сімдесят дві) гривні 92 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з державного закладу «Промислова академія», код ЄДРПОУ 14315017, судовий збір у сумі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) гривні 32 копійки в дохід держави.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Шумейко