Рішення № 41851797, 19.11.2014, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2958/14-ц

Провадження № 2/161/1490/14

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П.,

при секретарі Акайомовій Т.В.,

з участю: представника позивача Фоміна М.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги мотивує тим, що у ТОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» відсутня заборгованість перед ТОВ «Освіта-Плюс», оскільки рішення господарського суду Волинської області від 03.08.2012 року у справі № 5004/725/12 не визначає автоматичного виникнення такої заборгованості. Враховуючи цей факт та факт відсутності юридично та фактично визначеного зобов'язання перед ТОВ «Освіта-Плюс» по сплаті 968 326,00 грн., то і заміна кредитора у такому неіснуючому зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги не може мати місця.

При укладенні договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013р. не було дотримано форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'занні.

Також позивач вказує про те, що дійсною метою укладення договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року є намагання уникнути прямого розгляду питання стосовно існування зоборгованості ТОВ «ЛБІ МНТУ» перед ТОВ «Освіта-Плюс» в сумі 968 326,00 грн. і того яким конкретно правочином така заборгованість підтверджується, а також намагання штучно змінити підвідомчість спору з господарського на цивільний. А тому договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року не спрямований на реальне створення правових наслідків, обумовлених ним.

В якості нормативного обгрунтування вимог позивач посилався на ст. ст. ч. 4, 5 ст. 203, 512-514 Цивільного кодексу України, просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року, укладений між ТОВ «Освіта-Плюс» та ОСОБА_4

Згідно поданої заяви про уточнення позвоних вимог від 22.09.2014 року, позивач просив суд визнати удаваним договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року, укладений між ТОВ «Освіта-Плюс» та ОСОБА_4, та просив визнати недійсним такий удаваний правочин.

Додатково до заявлених підстав позову позивач зазначив про те, що договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року за своїм змістом є договором комісії, оскільки передбачає, що ОСОБА_4 від свого імені вчиняє дії по отриманню у ТОВ «ЛБІ МНТУ» коштів у сумі 968 326,00 грн. та передає такі кошти ТОВ «Освіта-Плюс». Тобто у даному правочині ОСОБА_4 діє від свого імені, проте за рахунок та в інтересах ТОВ «Освіта-Плюс». Додатково позивач покликався на ч. 1 ст. 235 ЦК України.

В судовому засідання представник позивача Фомін М.В. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, заперечував щодо задоволення позову.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд прийшов до висновку про розгляд справи у відсутності представника відповідача по навним матеріалам справи.

Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Окрім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто спрямованим на фактичне настання правових наслідків. Правочин має вчинятися усно або в письмовій формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкові письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В судовому засіданні встановлено, що 11 квітня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №1173.

Предметом купівлі-продажу виступило нежитлове приміщення «А-2» загальною площею 2542,7 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1.

Ціна продажу даного приміщення становила 968 326,00 грн., без ПДВ (пункт 2.1 договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу ТОВ «ЛБІ МНТУ» передало ТОВ «Освіта-Плюс» вказане нежитлове приміщення у власність. В свою чергу, ТОВ «Освіта-Плюс» сплатило ТОВ «ЛБІ МНТУ» грошові кошти в сумі 968 326,00 грн., що підтверджується: платіжними дорученнями № 1 від 12.04.2006 року на суму 79 000,00 грн., № 2 від 13.04.2006 року на суму 78 500,00 грн., № 3 від 14.04.2006 року на суму 79 500,00 грн., № 4 від 18.04.2006 року на суму 78 600,00 грн., № 5 від 19.04.2006 року на суму 79 600,00 грн., № 6 від 20.04.2006 року на суму 78 000,00 грн., № 8 від 21.04.2006 року на суму 11 380,00 грн., № 23 від 27.04.2006 року на суму 78 000,00 грн., № 9 від 16.05.2006 року на суму 68 100,00 грн., № 10 від 17.05.2006 року на суму 67 800,00 грн., № 11 від 18.05.2006 року на суму 68 300,00 грн., № 12 від 19.05.2006 року на суму 66 400,00 грн., № 13 від 22.05.2006 року на суму 67 800,00 грн., № 14 від 23.05.2006 року на суму 67 346,00 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.08.2012 року у справі № 5004/725/12, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2012 року договір купівлі-продажу було визнано недійсним та зобов'язано ТОВ «Освіта-Плюс» повернути ТОВ «ЛБІ МНТУ» відчужене нежитлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможивості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що було одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, правовим наслідком недійсності правочину (договору), який був виконаний двома сторонами, є застосування двосторонньої реституції.

Таким чином, доводи позивача про те, що у ТОВ «ЛБІ МНТУ» відсутнє зобов'язання перед ТОВ «Освіта-Плюс» щодо повернення 968 326,00 грн., не знайшли свого підтвердження. Таке зобов'язання виникло на підставі рішення господарського суду Волинської області від 03.08.2012 року у справі № 5004/725/12 та в силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Факт отримання ТОВ «ЛБІ МНТУ» на виконання договору купівлі-продажу грошових коштів в сумі 968 326,00 грн. представниками позивача не заперечувався. Позивачем не було представлено доказів повернення цих грошових коштів.

10 вересня 2013 року між ТОВ «Освіта-Плюс» та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ОСОБА_4 (новий кредитор) перейшло право грошової вимоги ТОВ «Освіта-Плюс» до ТОВ «ЛБІ МНТУ» про повернення сплаченої грошової суми в розмірі 968 326,00 грн. за недійсним договором купівлі-продажу.

При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством України не заборонено укладення договорів про відступлення права вимоги, в тому числі і щодо вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином.

Доводи позивача про те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року не було дотримано форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'занні, є його власним тлумаченням норм чинного законодавства та не заслуговують на увагу.

У суду немає також підстав для висновку про те, що договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно п. 1.1 договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року ТзОВ «Освіта-Плюс» (первісний кредитор) передало, а ОСОБА_4 (новий кредитор) прийняв право грошової вимоги до ТОВ «ЛБІ МНТУ», тобто відбулося його часткове виконання.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що дійсною метою укладення договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року є намагання уникнути прямого розгляду питання стосовно існування зоборгованості ТОВ «ЛБІ МНТУ» та штучно змінити підвідомчість спору з господарського на цивільний.

Позивач не довів цих обставин, не представив достатніх доказів з цього приводу. В цій частині доводи позивача є припущеннями, які суд не може брати до уваги.

При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством України не заборонено укладати договори про відступлення права вимоги, в тому числі і щодо вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином.

Доводи позивача про те, що договір про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року за своїм змістом є договором комісії, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Суд при вирішенні цього спору не вбачає підстав для застосування положень, які регулюють правовідносини комісії.

Так, предметом договору про відступлення права вимоги від 10.09.2013 року є передача права грошової вимоги, а не уповноваження іншої особи на вчинення правочину (ів).

Отже, судом не встановлено підстав та умов, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 213, 215 ЦПК, ст.ст. 57, 203, 205, 216, 1011 Цивільного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук