Постанова № 41850799, 03.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа№ 910/17089/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: Зілова Н.С. - за належно оформленою довіреністю;

від відповідача-2: Лозовський О.М. - за належно оформленою довіреністю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року

у справі 910/17089/14 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ"

до відповідача 1: Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція);

до відповідача 2: Міністерства інфраструктури України

про зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) та Міністерства інфраструктури України про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 у задоволенні позовних вимог про зобов'язання продовжити до моменту приведення у відповідність до законодавства України нормативно-правової основи проведення конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні договірні відносини із Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" щодо здійснення ним перевезень на рейсах 809/810 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення шляхом переоформлення відповідних документів відмовлено та в частині позовних вимог про зобов'язання видати дозволи на рейси 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення припинено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи і наявним у ній доказам та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт в обґрунтування своєї скарги посилається на те, що позивач був позбавлений свого права прийняти участь у конкурсі, при цьому позивач здійснює у відповідності до вимог закону, порядку та інших нормативно правових актів, перевезення пасажирів на рейсах на основі проведеного Державтотрансадміністрацією та виграного 20.03.2009 року конкурсу.

Скаржник зазначає, що ним обґрунтовано та доведено, у чому саме полягає порушення прав та охоронюваних інтересів позивача, а також визначено підстави для зобов'язання Міністерства інфраструктури України продовжити договірні відносини щодо здійснення ним перевезень на рейсах, шляхом переоформлення відповідних документів.

Також, апелянт у своїй скарзі зазначає про те, що із тексту рішення не зрозуміло, на підставі чого суд дійшов висновку про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, та на яких підставах були відхилені доводи позивача з приводу вимог про зобов'язання Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті видати дозволи на рейси, та чи взагалі досліджувались такі доводи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.12.2014 року.

Відповідач-1, згідно з поданим до суду 02.12.2014 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить оскаржування залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач-2, згідно з поданим до суду 03.12.2014 року відзивом, вважає, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, заперечує проти апеляційної скарги та просить суд відмовити у задоволені апеляційної скарги, залишити оскаржуване рішення без змін.

Позивач до судового засідання, що відбулось 03.12.2014 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серія АОО № 050643 Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" зареєстровано Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією за адресою місцезнаходження: м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1. Відповідно до виписки з ЄДРПОУ серії АВ № 570681 видами діяльності позивача є: пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Дозволами Державної адміністрації автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України АВ № 000801 та № 000872, виданими 12.05.2009 року та 22.05.2009 року відповідно, позивачу надано право обслуговувати пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні на рейсах: згідно дозволу АВ № 000801: 809/810 Київ-Умань; 813/814 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; згідно дозволу АВ № 000872: 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань, 839/840 Київ-Умань.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є зобов`язання продовжити до моменту приведення у відповідність до законодавства України нормативно-правової основи проведення конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні договірні відносини із ТОВ НВП "НЕП ХХІ" щодо здійснення ним перевезень на рейсах 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення шляхом переоформлення відповідних документів та до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) про зобов'язання видати дозволи на рейси 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що до закінчення строку дії дозволів АВ № 000801: 809/810 Київ-Умань; 813/814 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; АВ № 000872: 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань, 839/840 Київ-Умань, 08.07.2014 року він звернувся до відповідача 1 з листом за № 780, в якому просив продовжити дію вказаних дозволів до моменту винесення рішення комітету з проведення конкурсів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міжобласних автобусних маршрутах загального користування у відповідності до чинного законодавства, а саме на рейси: 811/812, 815/816, 839/840, 813/814, 821/822, 823/824, 825/826.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до приписів частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Доказів укладення господарського договору між ТОВ НВП "НЕП ХХІ" та Міністерством інфраструктури України у будь який спосіб позивачем до матеріалів справи не додано.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів звернення позивача до відповідача-2 з пропозицією внести зміни до договору позивачем до матеріалів справи не додано.

Позивач стверджував, що дозвіл по своїй суті є таким документом, який врегульовує договірні відносини між організатором перевезень та автомобільним перевізником.

Однак суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що таке твердження є хибним, з огляду на те, що дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є документ, який надає право на здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а договором є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України встановлено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського кодексу України визначено, що діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Господарським судом вірно взято до уваги, що діяльність органів державної влади ґрунтується на конституційному принципі, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-III (Закон України № 2344-III) (зі мінами і доповненнями) врегульовано відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно з ст. 7 Закону України № 2344-III забезпечення організації пасажирських перевезень, на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Положенням № 581/2011 "Про Положення про Міністерство інфраструктури України", затвердженого Указом Президент України від 12.05.2011 року встановлено, що Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку,

Відповідно до ст. 6 Закону України № 2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту. Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 387/2011 Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України.

Укртрансінспекція входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування.

Відповідно до абз. 10, 11 п. 4.2. п. 4 Положення, Укртрансінспекція України відповідно до покладених на неї завдань у сфері автомобільного та міського електричного транспорту організовує та проводить конкурси з перевезення пасажирів на міжнародних та міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласних маршрутах), встановлює та розриває відносини з переможцями конкурсу (видача дозволу, його анулювання).

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника.

Відповідно до ст. 43 Закону України № 2344-III визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.12.2008 року затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (Порядок № 1081), який визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування і є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Пунктом. 4. Порядку № 1081 організатором на автобусному маршруті загального користування на міжміському і приміському маршрутах, які виходять за межі території області (міжобласний маршрут) є Укртрансінспекція України.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.05.2010 № 279, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року за № 409/17704 (Порядок №279), затверджено Порядок який визначає процедуру видачі та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути).

Пунктом 2.1. Порядку №279 встановлено, що дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування видається автомобільному перевізнику, який:а) за результатами конкурсу визнаний переможцем; б) за результатами конкурсу посів друге місце, у разі якщо перевізник-претендент, який став переможцем конкурсу, надав письмову відмову від одержання дозволу на перевезення; в) за результатами конкурсу посів друге місце, у разі дострокового анулювання дозволу суб'єкта господарювання, який був визнаний переможцем конкурсу; г) є тимчасовим, у разі анулювання дозволу на перевезення за відсутності суб'єкта господарювання, який за результатами конкурсу посів друге місце, або при його письмовій відмові від отримання дозволу на перевезення; ґ) є тимчасовим, у разі відкриття нового автобусного маршруту або нового рейсу для вивчення доцільності його функціонування; д) є тимчасовим, у разі визнання недійсним чи скасування судом рішення конкурсного комітету; е) є тимчасовим, у разі зупинення судом рішення конкурсного комітету.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушень відповідачем-2 законних та охоронюваних інтересів позивача, як і не наведено підстав та не надано доказів для зобов'язання Міністерства інфраструктури України продовжити до моменту приведення у відповідність до законодавства України нормативно-правової основи проведення конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні договірних відносин із ТОВ НВП "НЕП ХХІ" щодо здійснення ним перевезень на рейсах 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення шляхом переоформлення відповідних документів.

Доводи апелянта про те, що він був позбавлений свого права прийняти участь у конкурсі, при цьому позивач здійснює у відповідності до вимог закону, порядку та інших нормативно правових актів, перевезення пасажирів на рейсах на основі проведеного Державтотрансадміністрацією та виграного 20.03.2009 року конкурсу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про автомобільний транспорт», визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). На конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами. Визначення кандидатури автомобільного перевізника для роботи на міжнародному автобусному маршруті загального користування здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 55 Постанови Кабінету Міністрів від 03.12.2008 року № 1081 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування», організатор має право провести конкурс до моменту закінчення строку дії відповідного договору (дозволу), однак не раніше ніж за три місяці до настання такого моменту. У такому разі дія договору (дозволу), укладеного (виданого) за результатами конкурсу, починається після закінчення строку дії чинних документів на перевезення.

Тобто йде мова про те, що організатор конкурсу наділений таким правом, а відповідне рішення про його реалізацію чи не реалізацію приймається організатором.

Таким чином, організатор (Укртрансінспекція) мав право оголосити про проведення конкурсу до закінчення терміну дії дозволів на здійснення перевезень на рейсах 809/810 Київ - Умань; 813/814 Київ - Умань; 821/822 Умань -Київ; 823/824 Умань - Київ; 825/826 Умань - Київ; 811/812 Київ - Умань; 815/816 Київ - Умань; 839/840 Київ - Умань, але у відповідності до вимог ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт», тобто за наявності затверджених паспортів.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті видати дозволи на рейси 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення суд зазначає наступне.

Норми ст. 12 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Приписами ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права. визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Місцевим судом вірно зазначено, що оскільки вимоги про зобов'язання Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті видати дозволи на рейси 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення є публічно-правовим спором, а тому мають розглядатись у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене спростовує доводи апелянта стосовно того, що із тексту рішення не зрозуміло, на підставі чого суд дійшов висновку про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, та на яких підставах були відхилені доводи позивача з приводу вимог про зобов'язання Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті видати дозволи на рейси.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" в частині зобов'язання продовжити до моменту приведення у відповідність до законодавства України нормативно-правової основи проведення конкурсів з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні договірні відносини із Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" щодо здійснення ним перевезень на рейсах 809/810 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення шляхом переоформлення відповідних документів є не обґрунтованими та такими, у задоволені яких судом першої інстанції вірно відмовлено, в частині позовних вимог щодо зобов'язання видати дозволи на рейси 809/810 Київ-Умань; 821/822 Умань-Київ; 823/824 Умань-Київ; 825/826 Умань-Київ; 811/812 Київ-Умань; 815/816 Київ-Умань; 839/840 Київ-Умань міжобласного сполучення провадження по справі вірно припинено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НЕП ХХІ" на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17089/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17089/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала