Постанова № 41850791, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/16053/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту

інвалідів

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.09.2014р.

у справі №910/16053/14 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Підприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації

Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України"

до Київського міського відділення Фонду соціального

захисту інвалідів

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відповідач) заборгованості за договором на поставку продукції №111/13 від 16.12.2013р. у сумі 430,57 грн. (з них: 368,50 грн. - інфляційні втрати, 62,07 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що його вина у виникненні заборгованості відсутня. Відповідач стверджував, що порушення строків оплати за поставлений позивачем товар зумовлене відсутністю виділення Центральним Апаратом Фонду соціального захисту інвалідів коштів на даний напрям фінансування. На підтвердження викладеного відповідач надав суду Звіт про заборгованість за бюджетними коштами на 01.01.2014р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. у справі №910/16053/14 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 368,50 грн. інфляційних втрат та 62,07 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. у справі №910/16053/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

В судове засідання 08.12.2014р. представники сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 08.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

16.12.2013р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №111/13 на поставку продукції (далі - Договір поставки), за умовами якого (п.п.1.1, 2.1) постачальник зобов'язується поставити товар папір офісний відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Поставка товару здійснюється постачальником (том справи - 1, аркуші справи - 4-5).

Вартість продукції та загальна сума договору були погоджені сторонами в розділі 3 Договору поставки, згідно з яким ціни на продукцію, що поставляється, є договірними. Загальна сума договору становить 4 172,00 грн.

Згідно з розділом 4 Договору поставки, в якому визначено строки і умови поставки продукції, термін оплати: протягом п'яти днів з моменту одержання товару; місце поставки товару: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 104; приймання товару по кількості проводиться відповідно до накладної; датою поставки товару є дата підписання постачальником і покупцем накладної на отримання товару.

У випадках, передбачених цим договором, сторони несуть одна перед іншою відповідальність, передбачену законодавством України (п.5.3 Договору поставки).

В п.6.1 Договору поставки визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до моменту виконання зобов'язань сторонами по даному договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 172,00 грн. Однак відповідач розрахувався з позивачем з порушенням строків, встановлених в договорі, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування відповідачу інфляційних втрат у сумі 368,50 грн. та 3% річних у розмірі 62,07 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар (офісний папір) на суму 4 172,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладна №35 від 16.12.2013р. та довіреність №26 від 16.12.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 6-7).

Жодних зауважень (претензій) щодо якості, кількості переданого позивачем товару, строків поставки та/або оформлення супровідної документації від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар, але з порушенням строків, обумовлених сторонами в Договорі поставки, що не заперечується відповідачем та підтверджується платіжним дорученням №75 від 27.05.2014р., банківською випискою від 01.07.2014р. та актом звірки розрахунків від 19.08.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 29, 51, 52).

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Договором поставки, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Колегією суддів враховано доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, про відсутність грошових коштів на покриття такого виду видатків. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, наведена відповідачем обставина не може вважатися підставою для звільнення від виконання зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/908/2012 від 13.07.2012р. «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р.).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В ст. 617 Цивільного кодексу України наведені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, згідно з якими особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Натомість в даному випадку відсутні передумови для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання перед позивачем за Договором поставки.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в п.п.3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунками суду апеляційної інстанції, які збігаються з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 368,50 грн. та 3% річних у сумі 62,07 грн.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Однак відповідно до п.18 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Фонд соціального захисту інвалідів і його відділення звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання позову у даній справі відповідачем судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. у справі №910/16053/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/16053/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков