Рішення № 41850699, 08.12.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.2014 Справа № 920/1395/13

за позовом: Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Оріон-Д», м. Суми

про визнання права власності на майно та зобов'язання виконати умови договору

Суддя Б.І. Лиховид

За участі представників сторін:

від позивача: Старик Я.І., довіреність № 164-У від 25.12.2013р.

від відповідача: Білик С.І., довіреність б/н від 22.07.2013р.

у судовому засіданні брала участь секретар с/з Ейсмонт М.О.

у судовому засіданні від 24.11.2014р. оголошувалась перерва у розгляді справи до 08.12.2014р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.03.2014 року (суддя Соп'яненко О.Ю.) первісний позов задоволено та визнано за позивачем право власності на компресорні модулі СМ1000МОS-G2-01, СМ1000МОS-G2-02, СМ900МОS-DЗ-01, СМ900МОS-DЗ-02, СМ1300МОS-V1-01, СМ1300МОS-V1-02, СМ1000МОS-Z1-01, СМ1000МОS-Z1-02, СМ1000МОS-Z1-03, СМ1000МОS-К2-01, СМ1000МОS-К2-02, СМ1000МОS-К2-03, СМ1000МОS-К4-01, СМ1000МОS-К4-02, СМ1300МОS-КD-01, СМ1300МОS-КD-02, СМ1300МОS-КМ1-01, СМ1300МОS-КМ1-02, СМ1000МОS-КR-01, СМ1000МОS-КR-02, СМ1300МОS-L2-01, СМ1300МОS-L2-02, СМ1300МОS-N1-01, СМ1300МОS-N1-02, СМ1200МОS-М1-01, СМ1200МОS-М1-02, СМ1300МОS-КН2-01, СМ1300МОS-КН2-02, СМ1000МОS-Н-01, СМ1000МОS-Н-02 до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»; зобов'язано ТОВ «ІТЦ «Оріон-Д» доставити зазначені компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 року рішення господарського суду Сумської області від 06.03.2014р. скасовано в частині задоволення первісного позову про визнання права власності на компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в первісному позові повністю, а в решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2014р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014р. та рішення господарського суду Сумської області від 06.03.2014р. у справі № 920/1395/13 в частині первісного позову та розподілу судових витрат скасовано, а справу № 920/1395/13 в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2014р. залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 04.11.2014р. (суддя Б.І. Лиховид) новий розгляд справи № 920/1395/13 призначено у судове засідання.

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви № 202402 від 07.08.2013р. просить суд визнати право власності Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на компресорні модулі СМ1000МОS-G2-01, СМ1000МОS-G2-02, СМ900МОS-DЗ-01, СМ900МОS-DЗ-02, СМ1300МОS-V1-01, СМ1300МОS-V1-02, СМ1000МОS-Z1-01, СМ1000МОS-Z1-02, СМ1000МОS-Z1-03, СМ1000МОS-К2-01, СМ1000МОS-К2-02, СМ1000МОS-К2-03, СМ1000МОS-К4-01, СМ1000МОS-К4-02, СМ1300МОS-КD-01, СМ1300МОS-КD-02, СМ1300МОS-КМ1-01, СМ1300МОS-КМ1-02, СМ1000МОS-КR-01, СМ1000МОS-КR-02, СМ1300МОS-L2-01, СМ1300МОS-L2-02, СМ1300МОS-N1-01, СМ1300МОS-N1-02, СМ1200МОS-М1-01, СМ1200МОS-М1-02, СМ1300МОS-КН2-01, СМ1300МОS-КН2-02, СМ1000МОS-Н-01, СМ1000МОS-Н-02 до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій ДП «УКРАВТОГАЗ» НАК «Нафтогаз України», а також просить суд зобов'язати ТОВ «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» доставити вказані компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій ДП «УКРАВТОГАЗ» НАК «Нафтогаз України».

У письмових поясненнях від 24.11.2014р. позивач зазначає, що, на його думку, в частині виконання пусконалагоджувальних робіт договір від 18.08.2010р. є неукладеним, у зв`язку з чим зобов`язання з передачі обладнання позивачу після проведення тестового пуску та експлуатаційного випробування протягом 72-х годин поспіль і виходу останнього на робочий режим експлуатації для сторін по договору не виникало, а акт приймання - передачі від 27.11.2012р., за яким відповідач передав, а позивач прийняв компресорні модулі, є первинним документом, за яким до позивача перейшло право власності на зазначені модулі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримував позовні вимоги повністю, додаткових письмових пояснень у справі не подав.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву з урахуванням постанови Вищого господарського суду України, в якому заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив:

18.08.2010 року між ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» (позивач, покупець) та ТОВ «ІТЦ «Оріон-Д» (відповідач, постачальник), як переможцем тендеру на закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти, було укладено договір № 96-У, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій з проведеним комплексом заходів, в тому числі разом з іншим доставка, шеф-монтаж, пусконаладка на автомобільних газонаповнювальних компресорних станціях покупця. Отже, згідно з вимогами договору, поставкою вважається не тільки виготовлення та доставка обладнання на об'єкти замовника, а і його доопрацювання на місці, шеф-монтаж та пусконалагоджувальні роботи.

У п. 1.2 та 1.3 договору сторони визначили перелік об'єктів для передачі обладнання та зазначили, що передача обладнання здійснюється по кожному об'єкту окремо.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що ціна договору визначається як сумарна вартість обладнання, включаючи доставку, шеф-монтаж та пусконаладку і становить 141 449 959 грн. 92 коп.

Згідно з пунктом 3.3 договору умови оплати обладнання визначаються додатковими угодами, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору постачальник здійснює передачу обладнання на кожному об'єкті окремо. Передача підтверджується актом приймання-передачі обладнання, який вважається дійсним, якщо він підписаний уповноваженими представниками сторін. Датою передачі обладнання вважається дата, вказана в акті приймання-передачі.

Постачальник передає покупцю обладнання (за наявності висновку про відповідність обладнання нормативно-правовим актам України) після проведення тестового пуску та експлуатаційного випробування обладнання протягом 72 годин безперервно, та за умови виходу обладнання на робочий режим експлуатації та відповідності фактичних виробничо-експлуатаційних параметрів технічній документації на обладнання.

Відповідно до пункту 4.2 договору перехід права власності на обладнання, а також всіх ризиків випадкової загибелі, пошкодження чи знищення обладнання відбувається після підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 4.3 договору, строки передачі обладнання від постачальника до покупця визначаються по кожному об'єкту, про що сторони укладають додаткові угоди до договору.

Зі змісту договору закупівлі вбачається, що в ньому не встановлена ціна на кожне найменування товару, переліченого у специфікаціях, однак, договір містить загальну вартість кожного компресорного модуля з урахуванням його доставки, шеф-монтажу та пусконаладки на автомобільних газонаповнювальних компресорних станціях покупця.

Згідно частин 2 та 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, сторони, враховуючи вищевикладені умови договору, відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, у зв`язку з чим, посилання позивача щодо невизначеності вартості пусконалагоджувальних робіт та, як наслідок, неукладеність договору в частині пусконалагоджувальних робіт, є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 08.09.2010 року по 29.10.2012 року до договору закупівлі було укладено додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, якими було встановлено розмір та строк оплати за договором. Загальна сума грошових коштів, щодо перерахування яких було укладено додаткові угоди, складає 129 963 476 грн. 48 коп.

Зазначена сума грошових коштів була перерахована позивачем відповідачу, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що за умовами договору № 96-У від 18.08.2010 року, відповідач зобов`язався передати у власність позивача спірні компресорні модулі, тому, на виконання пункту 4.2 договору, постачальник передав вказане майно покупцеві за актом приймання- передачі від 27.11.2012 року, у зв`язку з чим, відповідно до статей 328 та 334 Цивільного кодексу України, останній набув право власності на це майно. Проте, постачальник, передавши спірне майно покупцеві, в порушення умов договору № 96-У від 18.08.2010 року та статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 530 Цивільного кодексу України, на вимогу покупця, викладену у листі від 20.05.2013 року, не здійснив доставку цього майна на автомобільні газонаповнювальні компресорні станції покупця, а також його шеф-монтаж та пусконаладку, що свідчить про невизнання відповідачем права власності позивача на зазначене майно.

Як встановлено матеріалами справи, додатковою угодою від 08.06.2012 року № 8/1 до договору закупівлі було доповнено пункт 4.12 вказаного договору, який передбачає передачу постачальником покупцю обладнання, зазначеного у специфікаціях № 1- № 30 у користування, за виключенням шеф-монтажу та пусконаладки (компресорні модулі) та обов'язок покупця після проведення монтажу компресорних модулів повернути їх постачальнику за відповідними актами, форми яких наведені у додатках № 1 і № 2 до додаткової угоди.

При цьому, суд зазначає, що укладений між сторонами договір від 18.08.2010 року № 96-У укладався на підставі Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 року № 2289-VI в результаті певної процедури.

У статті 1 цього Закону вказано, що договір про закупівлю - це договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю продукції) переможця процедури закупівлі та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення сторонами договору ціни договору про закупівлю.

Оскільки додаткова угода від 08.06.2012 року № 8/1 до договору № 96-У від 18.08.2010 року передбачає можливість передачі частини предмету основного договору (компресорних модулів до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій) в користування до здійснення доставки, шефмонтажу та пусконалагоджувальних робіт, тобто відрізняється від змісту пропозиції конкурсних торгів та змінює умови договору до його виконання, то вона суперечить ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо заборони змінювати умови договору про закупівлю після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, а відтак вважається, що умови договору № 96-У від 18.08.2010 року додатковою угодою від 08.06.2012 року № 8/1 змінені не були.

У ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Статтею 215 ЦК України встановлено, зокрема, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Це кореспондується із нормами статті 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Суд, на підставі вищевказаних норм права, керуючись статтею 83 ГПК України, визнає укладену між сторонами додаткову угоду № 8/1 від 08.06.2012р. недійсною, оскільки її зміст суперечить вимогам Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Таким чином, між сторонами діє договір № 96-У від 18.08.2010р. без змін до його умов, а тому підписаний між сторонами акт приймання - передачі обладнання від 27.11.2012р. є таким, що не відповідає умовам договору, зокрема пунктам 4.1, 4.2 та 4.5, зі змісту яких вбачається, що поставкою товару є зборка компресорних модулів до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій з проведенням комплексу заходів, в тому числі разом з іншим доставка, шеф-монтаж, пусконаладка, а право власності на предмет договору переходить від постачальника покупцю після доставки, шеф-монтажу. пусконаладки, тобто, після проведення тестового пуску та експлуатаційного випробування обладнання протягом 72 годин безперервно, та за умови виходу обладнання на робочий режим експлуатації та підписання акту приймання-передачі.

Таким чином, оскільки між сторонами не підписувались будь-які інші акти приймання-передачі, складені в порядку, передбаченому п. 4.5. договору № 96-У від 18.08.2010 року, то відповідно до п. 4.2, переходу права власності до позивача на компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, не відбулось, а умовами договору № 96-У від 18.08.2010 року взагалі не передбачено можливості переходу права власності до позивача на компресорні модулі до автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій без доставки, шефмонтажу та пусконалагоджувальних робіт.

Статтею 509 ЦК України передбачено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У статті 316 Цивільного кодексу України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 зазначеного Кодексу встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи умови укладеного між сторонами договору від 18.08.2010р., право власності позивач набуде на спірні компресорні модулі лише після доставки обладнання на об'єкти замовника, його доопрацювання на місці, шеф-монтажу та проведення пусконалагоджувальних робіт, що є предметом договору, і вважається єдиним актом поставки спірних компресорних модулів без відокремлення цих дій один від одного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, так як рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Отже, враховуючи вищевикладені фактичні обставини, які підтверджуються відповідними письмовими доказами, та приймаючи до уваги наведені правові норми, суд вважає, що позивач не набув право власності на спірні компресорні модулі, оскільки умовами договору передбачена поставка спірних компресорних модулів, як доставка обладнання на об'єкти замовника, його доопрацювання на місці, шеф-монтаж та пусконалагоджувальні роботи без відокремлення цих видів робіт, чого здійснено не було, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 10.12.2014р.

СУДДЯ Б.І. ЛИХОВИД