Постанова № 41850331, 01.12.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року № 813/4825/14

о 17 год., 06 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка пекарських центрів», представник - Ломброзо В.О. до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, представник - ОСОБА_2про скасування податкових повідомлень-рішень №0000492200, №0000502200, №000512200 від 27.06.2014

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спілка пекарських центрів» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом із вищевказаним адміністративним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач із ФО-П ОСОБА_3 підписано договір складського зберігання та надання складських послуг. Підтвердження отримання таких послуг є акти виконаних робіт, тому посилання відповідача не нереальність отримання таких послуг є безпідставним. Чинним законодавством України не передбачений обов'язок в даному випадку позивача проводити ідентифікацію покупців (контрагентів - фізичних осіб), відповідно висновки відповідача щодо заниження податку на додану вартість та завищення залишку від'ємного значення також є безпідставним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та письмові докази, просив суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, що перевіркою позивача правомірно встановлено порушення податкового законодавства. Докази надані позивачем не підтверджують реальність здійснення господарських операцій та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримала, надала додаткові пояснення та докази, просила суд в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

16.06.2014 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 201/2201/35620325.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. п. 44.1. п. 44.2. п. 44.3. п. 44.5. п. 44.6. ст. 44 п. 138.1. п. 138.2. ст. 138 п.п.139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України, заниження податку на прибуток в сумі 21867,00 грн., в тому числі: за І кв. 2013 року - 14046,00 грн. та у ІІ кв. 2013 року - 7821,00 грн.;

2. п. 189.1. ст. 189, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6., ст. 198, п. 201.10. ст. 201 ПК України, заниження податку на додану вартість в 484597,00 грн. в т.ч. за листопад 2012 року в сумі 60542,00 грн., за грудень 2012 року в сумі 64634,00 грн., за січень 2013 року в сумі 59075,00 грн., за лютий 2013 року в сумі 100859,00 грн., за березень 2013 року в сумі 156702,00 грн., за квітень 2013 року в сумі 4666,00 грн., за травень 2013 року в сумі 2045,00 грн., за листопад 2013 року в сумі 36074 грн.;

3. п. 54.3. ст. 54, п. 200.1. п. 200.4. ст. 200 ПК України, завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад 2013 року в сумі 67484,00 грн.

27.06.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000492200, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 12 ст. 123 ПК України на підставі акта перевірки № 201/2201/35620325 від 16.06.2014 року встановлено порушення п. 44.1. п. 44.2. п. 44.3. п. 44.5. п. 44.6. ст. 44, п. 138.1. п. 138.2. ст. 138, п.п.139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього 32800,50 грн. в тому числі за основним платежем 21867,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10933,50 грн.

27.06.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502200, яким згідно п. 54.3. ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України на підставі акта перевірки № 201/2201/35620325 від 16.06.2014 року встановлено порушення п. 54.3. ст. 54, п. 200.1. п. 200.4. ст. 200 ПК України, у зв'язку з чим позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 67484,00 грн.

27.06.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000492200, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 12 ст. 123 ПК України на підставі акта перевірки № 201/2201/35620325 від 16.06.2014 року встановлено порушення п. 189.1. ст. 189, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6., ст. 198, п. 201.10. ст. 201 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього 726895,50 грн. в тому числі за основним платежем 484597,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 242298,50 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 44.1. ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 44.2. ст. 44 цього ж Кодексу, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього ж Кодексу.

Згідно п. 44.3. ст. 44 цього ж Кодексу, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї ж статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п. 44.5. ст. 44 цього ж Кодексу, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Згідно 44.6. ст. 44 цього ж Кодексу, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї ж статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно п. 138.1. ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього ж Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього ж Кодексу.

Згідно п. 138.2. ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього ж Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 цього ж Кодексу, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п. 189.1. ст. 189 цього ж Кодексу, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього ж Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.5. ст. 198 цього ж Кодексу, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього ж Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього ж Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно п. 200.1. ст. 200 цього ж Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4. ст. 200 цього ж Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.10. ст. 201 цього ж Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стаття 161 КАС України встановлює, що суд крім іншого повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього ж Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Позивачем на підтвердження обґрунтування позовних вимог надано суду копії наступних доказів:

- договору складського зберігання і надання складських послуг № 130105 від 01.01.2013 року, підписаного між позивачем (як поклажодавцем) та ФО-П ОСОБА_4 (товарний склад), предметом вказаного договору зазначено, що позивач передає, а товарний склад зобов'язується за плату, згідно розпоряджень або заявок позивача, проводити складську обробку вантажу і зберігати вантаж переданий позивачем. На підставі цього ж договору за розпорядженнями (заявками) за окрему плату згідно актів наданих послуг, товарний склад надає послуги відповідного зберігання, складської обробки вантажу;

- карточки клієнта від 01.01.2013 року складеної в м. Одеса;

- рахунків на оплату та актів здачі приймання робіт з послуг відповідального зберігання і навантажувальних-розвантажувальних робіт;

- видаткові накладні;

- актів звірки залишків товарів, що знаходяться на відповідальному зберіганні;

- актів приймання передачі ТМЦ із складського зберігання;

- інформації про рух коштів;

- актів списання.

Будь яких інших належних та допустимих доказів реальності здійснення господарських операцій позивача, суду не надано.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки:

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо договору, копія якого є у справі, суд зазначає про відсутність у ньому змісту та обсягу господарських операції, одиниць виміру господарських операцій. Так у згаданому договорі сторони не узгодили місце знаходження складу (юридична адреса контрагента не є адресою складу), площу яка підлягала до використання позивачем, умови (обґрунтована вартість користування) оплати за користування складом, умови (обґрунтована вартість робіт) оплати за обробку вантажу, умови (обґрунтована вартість послуг) оплати за навантажувальні-розвантажувальні роботи. В картці клієнта не вказано назву позивача. Крім цього, у згаданій картці зазначено, що лише ОСОБА_5 є уповноважено особою на розпорядження товару по складу, однак в жодній видатковій накладній від позивача вказаний ОСОБА_6 В рахунках на оплату та в актах здачі приймання робіт (надання послуг) як кількість послуг вказано « 1», однак ціна за одну послу майне у всіх випадках необґрунтовано різна. Місце складання вказаних документів не вказано. У всіх видаткових накладних місце складання вказано адресу: АДРЕСА_1, однак товар за цими ж податковими накладними видався за адресою: АДРЕСА_2, що є неможливим із врахуванням відстані і часу для оформлення протягом одного дня видаткової накладної у Львівській області із зазначенням покупця, який отримує товар у Одеській області та підписання цієї ж накладної покупцем у Одеській області. У всіх видаткових накладних відсутні будь які інші, крім прізвища ім'я по батькові, ідентифікуючі дані контрагентів (покупців - фізичних осіб) позивача. Рахунків (які зазначені у видаткових накладних), на підставі яких фізичними особами сплачувались кошти позивачу, останнім суду не надано. Згідно актів звірки залишків товарів, що знаходяться на відповідальному зберіганні розбіжностей не встановлено, однак згідно актів списання за цей же період є факти списання товару протягом одного дня. Згідно інформації про рух коштів, яка є в матеріалах справи всі фізичні особи які в ній зазначені мають один ідентифікаційний код, а відомості про інших фізичних осіб які вказані в акті перевірки взагалі відсутні.

Крім цього, суд зазначає, що будь-який договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Досягнення згоди з істотних умов договору жодним чином не обмежує волі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Безпредметні, на думку суду, договори з недолугими зобов'язаннями сторін, які мають удавані наслідки лише для самих сторін таких договорів, жодним чином не підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки такі підписуються сторонами з метою одержання податкової вигоди та не мають правових наслідків для платника податків, і за своєю суттю не узгоджуються із конституційним принципом, відповідно до якого кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Факт декларування позивачем вказаних правовідносин сторонами по справі не заперечується, однак саме лише декларування без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту.

Судом не враховуються вищевказані докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, оскільки такі не містять всіх обов'язкових реквізитів, містять відмінні відомості щодо одних і тих же господарських операцій, відтак в сукупності не підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій. Епізодичні первині документи, як підтвердження здійснення позивачем господарських операцій судом також не враховуються, так як реальність господарської операції має бути підтверджена певними доказами (документами) послідовність та порядок складання яких визначено законодавством. Лише за наявності всіх необхідних для певної господарської операції документів, алгоритм яких визначений законом та погоджений сторонами, судом може бути надана оцінка їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності щодо реальності господарської операції.

Інші докази надані позивачем (такі як: рішення про коригування митної вартості, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду, протоколи зборів тощо) жодним чином не підтверджують факти реальності господарських операцій, по який податковим органом правомірно встановлено порушення податкового законодавства та такі не є в причиновому зв'язку із вищевказаними правовідносинами позивача.

Судом враховуються заперечення відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства зазначеного у висновках акту перевірки позивача та правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, з підстав що перевіркою - не встановлено факт надання послуг від ФО-П ОСОБА_4 до позивача у зв'язку з відсутністю оформлених належним чином підтверджуючих первинних документів, а саме: в актах виконаних робіт не конкретизовано зміст послуг, не визначено обсяги наданих послуг та не вказано яким чином розраховувалась їх вартість, не вказано місце де проводилось навантаження/розвантаження, не вказано хто саме і чим саме здійснював навантаження/розвантаження товару(чи залучались додаткові працівники, спецтехніка та ін..), на виконання договору не надано інших підтверджуючих документів, а саме: ТТН, що засвідчують факт перевезення товару до його місця зберігання, не представлено актів прийомки-передачі товару на відповідне зберігання, тощо.

Відповідач з посиланням на судову практику ВАС України (ухвала від 07.07.2014 року у справі №К/800/20219/14) вказує, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції та мають всі обов'язкові реквізити. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати понесені підприємством мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Проведеною перевіркою встановлено, що підприємство здійснювало реалізацію товару фізичним особам в значних обсягах без укладення з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації особи (у видаткових накладних не вказано ІПН фізичної особи; номер та серія документу, що засвідчують фізичну особу; місце проживання, куди відвантажено продукцію, хто одержував товар), підприємство не має у власності чи в оренді магазину, магазин-складу з відповідним пакетом дозвільних документів на право його використання, з вільним доступом до приміщень покупців, у підприємства на кожне перше та останнє число місяця є в наявності заборгованість фізичних осіб по бухг. рахунку 36. Дані первинних документів на реалізацію товарів, а також банківські виписки, які підтверджують надходження коштів на розрахункові рахунки позивача не ідентифікують осіб, що брали участь у здійсненні фінансово-господарських операцій.

Господарські операції з фізичними особами (не ідентифікованими) мають «безтоварний» характер, при проведенні перевірки не встановлено використання даного товару в господарській діяльності позивачем, чим занижено податкове зобов'язання по ПДВ на суму ПДВ із собівартості товару, реалізація якого не підтверджена документально.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги позивача до відповідача про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 08.12.2014 року.

Суддя Гавдик З.В.