Ухвала суду № 41849649, 02.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 р.Справа № 816/3414/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

представника позивача - Кабальського Р.О.,

представника відповідача - Решетнік М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2014р. по справі № 816/3414/14

за позовом Приватного підприємства "Українська зерноторгова компанія"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

29.08.2014 року позивач - приватне підприємство "Українська зерноторгова компанія" - звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.07.2014 р. №№ 0000782301, 0000792301, 0000802301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 року адміністративний позов приватного підприємства "Українська зерноторгова компанія" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.07.2014 р. №№ 0000782301, 0000792301, 0000802301.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судове засідання, призначене на 02.12.2014 року представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що приватне підприємство "Українська зерноторгова компанія" (ідентифікаційний код 36066312) зареєстровано як юридична особа 06.08.2008 р. виконавчим комітетом Полтавської міської ради та з 06.03.2012 р. зареєстровано платником податку на додану вартість. (Т.1 а.с. 133, 137)

В період з 12.06.2014 р. по 03.07.2014 р. контролюючим органом здійснено планову виїзну перевірку ПП "Українська зерноторгова компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої 10.07.2014 р. складено акт № 4224/16-01-22-01-09/36066312. (Т.1 а.с. 10-56)

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 108458 грн.; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок чого, занижено податок на додану вартість за грудень 2013 року на суму 11968 грн.; завищено від'ємне значення по р. 19 Декларації за грудень 2013 року на суму 38032 грн. (Т.1 а.с. 55)

За результатами перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 р. № 0000782301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальному розмірі 135572,50 грн., з них за основним платежем - 108458 грн., штрафними санкціями - 27114,50 грн.; №0000792301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 14960 грн., з них за основним платежем - 11968 грн., штрафними санкціями - 2992 грн., № 0000802301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38032 грн. (Т.1 а.с. 7, 8, 9)

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 23.07.2014 р. №№ 0000782301, 0000792301, 0000802301, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних послуг від ТОВ "Альпек", ТОВ "Левиском" та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ "Альпек" за договором надання маркетингових (посередницьких) послуг від 02.04.2013 р. № 02/04-13, за умовами якого Посередник зобов'язується виконати ряд фактичних дій для продажу продукції Замовника.

Так, ПП "Українська зерноторгова компанія" придбало маркетингові послуги у ТОВ "Альпек" з метою збільшення обсягів продажу сільськогосподарської продукції, в тому числі, постачання на експорт, що підтверджується контрактами № 15/05/13 від 15.05.2013 року, № 16/05/13 від 16.05.2013 року, вантажними митними деклараціями, копії яких долучено до матеріалів справи. (Т.1 а.с. 91-93, 95, 99, 104, 107-110, 112, 116).

На підтвердження реальності здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано договір з додатком, банківські виписки, акт прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 31.05.2013 р. № 1, копії яких містяться у матеріалах справи. (Т.1 а.с. 87-88, 89, 90, 119-132)

Вартість придбаного товару віднесено позивачем до складу валових витрат за травень 2013 року.

Колегія суддів зазначає, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б одночасно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

За своєю суттю маркетинг для підприємства - це система організації його праці, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та управлінням їх. У систему маркетингу входить вивчення кон'юктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється (збувається) підприємством; аналіз зміни цін на продукцію та її замінники; прогнозування доходів потенційних споживачів і їх потреб у певному товарі; використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами, стимулювання збуту продукції; планування товарного асортименту з урахуванням соціально -психологічних настанов різних груп споживачів; спеціальна організація обслуговування споживачів, яка передбачає максимальне наближення товару до потенційного споживача.

Таким чином, підприємство може замовляти та оплачувати будь - які послуги на власний вибір, та відносити їх оплати до складу валових витрат лише за умови використання у власній господарській діяльності, тобто, з метою отримання прибутку.

Згідно додатку №1 від 02.04.2013 року до договору про надання маркетингових (посередницьких) послуг від 02.04.2013 р. № 02/04-13 визначено розмір винагороди - 7,5 % від загальної кількості реалізованої продукції позивача за сприяння (посередництво) ТОВ "Альпек".

За результатами діяльності ТОВ "Альпек" позивачем здійснено реалізацію сільськогосподарської продукції на суму 5329996,97 грн., про що сторонами складено акт виконаних робіт від 31.05.2013 року, відповідно до якого розмір винагороди ТОВ "Альпек" складав 400000,00 грн.

Таким чином, позивачем в повному обсязі надано докази, які свідчать, що завдяки отриманню таких послуг від ТОВ "Альпек" постійно збільшувалась реалізація сільськогосподарської продукції позивача.

Також, між позивачем та ТОВ "Левиском" 01.07.2013 р. укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 01/07-13. За умовами договору ТОВ "Левиском" зобов'язується за винагороду, за дорученням та за рахунок Замовника здійснити транспортно-експедиційні послуги. (Т.1 а.с. 161-165)

На підтвердження фактичного виконання умов вищевказаного договору позивачем надано суду податкові накладні, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) з додатком, банківські виписки, товарно-транспортні накладні, копії яких долучено до матеріалів справи. (Т.1 а.с. 166-240, Т.2 а.с. 1-13)

Вартість придбаних послуг віднесено позивачем до складу валових витрат, суму ПДВ до складу податкового кредиту за грудень 2013 року.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, вказані послуги замовлялися позивачем для перевезення продукції, придбаної у інших підприємств, що підтверджується договорами поставки та купівлі-продажу продукції, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, позивач придбавав у ТОВ "Альпек" та ТОВ "Левиском" послуги для використання у власній господарській діяльності.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю позивача. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від контрагентів, взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими підприємством позивача первинними бухгалтерськими документами, перелік яких зазначено вище.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки акту від 17.06.2014 №1688/26-55-22-08/38239808 "Про неможливість проведення зустрічної звірки "Альпек" (код ЄДРПОУ 38239808), колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних послуг від контрагентів та сформовано податковий кредит на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

У зв'язку з тим, що податковий орган не мав належних підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, то згідно положень Податкового кодексу України відповідач також не мав правових підстав для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.07.2014 р. №№ 0000782301, 0000792301, 0000802301.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2014р. по справі № 816/3414/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 08.12.2014 р.