Постанова № 41849600, 09.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 910/15211/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: Бородкін Д.І. - представник за довіреністю від 02.07.2014 року;

від відповідача: Платова Ю.Б. - представник за довіреністю від 28.05.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу у відкритому засіданні Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року

у справі № 910/15211/14 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

про стягнення 539 273, 24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості за орендоване приміщення у розмірі 426 885, 78 грн., пені у розмірі 48 860, 49 грн., 3% річних у розмірі 9 688, 51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53 838, 46 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/15211/14 позовні вимоги задоволенні повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних та пені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що строк виникнення грошових зобов'язань відповідача настав лише 28.04.2014 року, в день отримання поштового відправлення № 040731330940, яке містило містило рахунки-фактури.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2014 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 25.11.2014 року.

У судове засідання 25.11.2014 року представник відповідача не з'явився, однак через відділ документального забезпеченння суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 25.11.2014 року не заперечував проти задоволення клопотання відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 року відкладено розгляд справи до 09.12.2014 року.

Предстанвик відповідача у судовоум засіданні 09.12.2014 року підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 09.12.2014 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05.10.2011 року між Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» (надалі - орендодавець, позивач) та Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення № 50-10/11 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежилі приміщення, розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: місто Київ, вул. Ливарська,1, літера «А», загальною площею 1 008,4 кв.м., що належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2001р., зареєстрованого в реєстрі Першої Київської державної нотаріальної контори за № 2-2876.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що передача приміщення та його прийняття орендарем у строкове платне користування повинна відбутись 05.10.11р. та відповідно до п. 2.2. договору сама передача приміщення здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі, засвідченого підписами сторін.

Згідно п. 2.4. договору сторони погодили, що кінцевою датою повернення приміщення є 05.09.14р., а у випадку дострокового розірвання або відмови від договору - не пізніше дати зазначеної в угоді про розірвання чи повідомленні про відмову від договору.

Пунктом 1 додаткової угоди № 2 від 17.12.12р. внесено зміни до п. 2.4. договору та узгоджено 31.08.2014 року новою кінцевою датою повернення приміщення.

Орендна плата за договором встановлюється в національній валюті України, а розмір орендної плати за повний календарний місяць визначається у протоколі узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до протоколу узгодження договірної ціни від 17.12.2012 року сторони погодили, що розмір договірної плати за оренду 1 кв.м. за один календарний місяць становить 247,61 грн. у томи числі з ПДВ, а загальна вартість оренди орендованих за договором приміщень становить 249 687,91 грн. у тому числі з ПДВ.

Орендна плата вноситься орендарем щомісячно авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця суми вартості орендованих за договором приміщень. (п. 3.3 договору).

Як вбачається з п. 3.4. договору, сторони погодили, що факт використання орендованих приміщень у поточному місяці підтверджується актом надання послуг, який підписується сторонами в останній день поточного місяця.

Колегією суддів встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 05.10.2011 року орендар прийняв в строкове платне користування нежилі приміщення, що розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: м. Київ, вул. Ливарська,1 літ. «А», загальною площею 1 008,4 кв.м.

Водночас, 22.01.2014 року сторони підписали додаткову угоду про розірвання договору оренди нежилого приміщення № 05/10/11 від 05.10.2011 року, відповідно до якої дійшли згоди достроково розірвати з 22.01.2014 року договір оренди.

Також, 22.01.2014 року сторони підписали акт приймання-передачі (повернення) приміщення, відповідно до якого підтверджують, що у зв'язку із розірвання з 22.01.2014 року договору оренди нежилих приміщень № 05-10/11 від 05.10.2011 року, орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв приміщення, які розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: м. Київ, вул.. Ливарська, 1 літ. «А».

Проте, звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначив, що за користування орендним майном у період з жовтня 2013 по 22 січня 2014 року відповідач орендних платежів не здійснив, у зв'язку із чим у останнього наявна заборгованість у сумі 998 751, 64 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно вимог ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст.285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як зазначалося вище, 05.10.2011 року відповідач прийняв від позивача в орендне користування нежилі приміщення, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ливарська, 1 під літерою «А», що підтверджується актом приймання-передачі примішення, наявного в матеріалах справи. До того ж, 22.01.2014 року відповідач повернув позивачеві вищевказане орендне приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) приміщення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з жовтня 2013 року по 22 січня 2014 року відповідач користувався приміщенням за договором оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, орендна плата з урахуванням ПДВ становила: за період з грудня 2013 року по січень 2014 року - 249 687,91 грн., однак, внаслідок розірвання 22.01.2014 року договору оренди, відповідачем відкориговано розмір орендної плати та повторно надіслано рахунок по орендній платі на суму 177 197, 87 грн. за період з 01.01.2014 року по 22.01.2014 року. Крім того, позивачем відкоригована сума по орендній платі на суму сплаченого відповідачем 22.12.2012 року авансу у сумі 499 375, 82 грн.

Враховуючи викладене, за наведений період заборгованість відповідача становить 426 885, 78 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що відповідно до п. 3.4 договору факт використання приміщення у поточному місяці підтверджується актом надання послуг, який підписується сторонами, орендна плата вноситься орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми, згідно протоколу узгодження ціни на підставі виставлених орендодавцем рахунків.

Проте позивачем рахунки-фактури для здійснення розрахунків з орендної плати та наданих послуг були направлені відповідачу лише 23.04.2014 року та отриманні останнім 28.04.2014 року. Відповідач наголошує, що ненадання позивачем даних рахунків зумовило порушення умов договору з боку відповідача.

Колегією суддів встановлено, що п. 3.3 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця суми вартості орендованих за договором приміщень.

Проаналізувавши умови договору, колегія суддів відзначає, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити орендну плату та надані послуги з огляду на наступне.

Умовами договору передбачено розмір орендної плати (додаток №2 до договору), строк її сплати (п.3.3 договору) та банківські реквізити орендодавця, тому не виставлення рахунків не позбавляло відповідача можливості сплачувати орендну плату.

Крім того, колегією суддів взято до уваги листи позивача від 10.10.2013р. за №179-10, від 02.12.2013р. за №260-12, від 26.12.2013р. за №289-12 та від 11.02.2014р. за №26-02 орендодавець звертався до орендаря з вимогою про сплату заборгованості, і ці листи були орендарем отримані, враховуючи наведене, відповідач був обізнаний про необхідність сплатити позивачу борг. До того ж, з вищевказаних листів вбачається, що позивач направляв відповідачеві рахунки за жовтень - грудень 2013 року, ще у 2013 році.

При цьому, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Не виставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.3. договору відповідач повинен був сплачувати орендні та інші платежі за договором щомісячно, але не пізніше 5 числа поточного місяця, на підставі виставлених позивачем рахунків, а не до строку, що минув після надсилання рахунків-фактури.

Матеріалами справи підтверджується направлення на адресу відповідача та отримання останнім рахунків для здійснення оплати орендних платежів за договором.

Разом з тим, відповідачем надані послуги оплачені не були. За таких обставин, заборгованість відповідача по оплаті орендних платежів та наданих послуг за період користування спірним приміщенням з жовтня 2013 року по 22 січня 2014 року включно становить 426 885,78 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 688,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53 838,46 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів визнає його вірним, а тому приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 9 688,51 грн. та інфляційних втрат у сумі 53 838,46 грн.

До того ж, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 48 860,49 грн.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено п. 6.3 договору за несвоєчасне внесення платежів по орендній платі, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені продовжується і після шести місяців від дня настання обставин, за які нараховується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 48 860, 49 грн.

Крім того, заперечуючи проти обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідач зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Водночас, колегія суддів зазначає, що частиною 3 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В обгрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на свій на скрутний майновий стан.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу (зокрема, бухгалтерську звітність) тяжкого фінансового становища та доказів невиконання третіми особами зобов`язань перед відповідачем.

При цьому, не є належними доказами скрутного фінансового становища надані відповідачем документи, а саме: статут відповідача, договорі № 24-10-2013 про закупівлю послуг укладений відповідачем з Міністерством юстиції України, листи відповідача № 01-05/733 від 24.02.2014 року та № 01-03/522 від 11.02.2014 року, довідка відповідача № 01-01/4746 від 09.09.2014 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено скрутне фінансове становище, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/15211/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/15211/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/15211/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко