Постанова № 41849591, 08.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 927/1706/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Антонюк С.В.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний

науково-виробничий інститут зйомок міст та

геоінформатики ім. А.В. Шаха"

на ухвалу Господарського суду Чернігівської області

від 03.11.2014 р.

у справі №927/1706/14 (суддя Блохіна Ж.В.)

за позовом Державного підприємства "Український державний

науково-виробничий інститут зйомок міст та

геоінформатики ім. А.В. Шаха"

до Головного управління Держземагенства у Чернігівській

області

про стягнення 1 599 234,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014. у справі №927/1706/14 було відмовлено Державному підприємству "Український державний науково-виробничий інститут зйомок міст та геоінформатики ім. А.В. Шаха" у задоволенні заяви про часткову відстрочку від сплати судового збору та повернуто позовні матеріали без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014р. у справі №927/1706/14 та передати матеріали справи №927/1706/14 на розгляд місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 63 Господарського процесуального кодексу України та ст. 8 Закону України «Про судовий збір», що призвело до безпідставного повернення заяви без розгляду та відмови в задоволенні клопотання про часткову відстрочку сплати судового збору. Позивач наголошував на тому, що поза увагою місцевого господарського суду залишилося доводи позивача про неможливість повністю сплатити всю суму судового збору, оскільки органом Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження про стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 282 982,98 грн. та накладено арешт на майно і кошти позивача. На думку позивача, в порушення ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд безпідставно не врахував майновий стан позивача, чим порушується гарантоване Конституцією України право на судовий захист.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2014р.

В судове засідання 08.12.2014р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні у справі докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 08.12.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014р. у справі №927/1706/14 та передати матеріали справи №927/1706/14 на розгляд місцевого господарського суду.

В судовому засіданні 08.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Державне підприємство "Український державний науково-виробничий інститут зйомок міст та геоінформатики ім. А.В. Шаха" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Головного управління Держземагенства у Чернігівській області (далі - відповідач) грошових коштів у сумі 1 599 234,20 грн.

В додатках до позову було додано заяву про часткову відстрочку від сплати судового збору до прийняття судового рішення у зв'язку з відсутністю можливості сплатити судовий збір в повному розмірі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014. у справі №927/1706/14 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про часткову відстрочку від сплати судового збору та повернуто позовні матеріали без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. При цьому місцевий господарський суд наголошував на наступному:

- позивач додав до позову платіжне доручення №96 від 16.10.2014р. на підтвердження часткової сплати судового збору, а саме у сумі 1 827,00 грн.;

- відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позову позивач повинен був сплатити судовий збір у загальному розмірі 31 984,68 грн.;

- в ст. 129 Конституції України, як одну із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у зв'язку з чим відсутність коштів, призначених для сплати судового збору, не може вважатися підставою для відстрочки, розстрочки або звільнення від такої сплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, вважає їх помилковими з наступних підстав.

Форма і зміст позовної заяви, а також перелік документів, які додаються до неї визначені в ст. ст. 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Недодержання вимог статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України „Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011р. (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Розмір ставки судового збору (станом на 1 січня календарного року) у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру мінімальної заробітної плати, який було встановлено законом на момент сплати судового збору (станом на 1 січня календарного року).

З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на 2014 рік, затвердженої станом на 01.01.2014р. (1 218,00 грн.), за звернення з позовом до місцевого господарського суду позивач повинен був сплатити 31 984,68 грн.

Натомість, як уже зазначалося вище, до позову було додано платіжне доручення №96 від 16.10.2014р. на підтвердження часткової сплати судового збору у сумі 1 827,00 грн.

При цьому, позивач подав заяву про часткову відстрочку від сплати судового збору до прийняття судового рішення у зв'язку з відсутністю можливості сплатити судовий збір в повному розмірі.

Згідно зі ст. 8 Закону України „Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи неможливість сплатити судовий збір у повному обсязі, позивач посилався на відкриття органом Державної виконавчої служби України відносно нього, як боржника, виконавчого провадження про стягнення грошових коштів у розмірі 282 982,98 грн.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження викладеного в своїй заяві. Вже в апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що органом Державної виконавчої служби України було не лише відкрито виконавче провадження про стягнення з позивача грошових коштів, але й накладено арешт на майно і кошти позивача. Однак постанови про накладення арешту на майно і кошти позивача останнім не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.

Колегією суддів враховано посилання позивача на відсутність коштів для сплати судового збору і з цього приводу необхідно зазначити наступне.

Дійсно, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у ст. 8 Закону України „Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Судом враховано, що позивач є державним підприємством. Однак в ст. 129 Конституції України, як одну із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади. Тобто, лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (аналогічна правова позиція викладена в п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про непідтвердженість належними доказами заяви позивача про часткову відстрочку від сплати судового збору, а також про необґрунтованість цієї заяви, у зв'язку з чим правові підстави для відстрочки від сплати судового збору в даному конкретному випадку відсутні.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було правомірно застосовано п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З урахуванням вищенаведених обставин в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014р. у справі №927/1706/14 винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний науково-виробничий інститут зйомок міст та геоінформатики ім. А.В. Шаха" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2014р. у справі №927/1706/14 - без змін.

2. Матеріали справи №927/1706/14 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков