Ухвала суду № 41849070, 09.12.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3380/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

09 грудня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Немирівської центральної районної лікарні на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Немирівської центральної районної лікарні до Вінницької об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання дій протиправними та скасування акту ревізії ,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Немирівська центральна районна лікарня з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної фінансової інспекції, у якому просить визнати дії та бездіяльність Вінницької об'єднаної державної фінансової інспекції протиправними та скасувати акт № 02-15/164 від 29.10.2012 року ревізії фінансово-господарської діяльності Немирівської ЦРЛ за період з 01.12.2010 року по 01.09.2012 року в частині висновків щодо покриття за рахунок бюджетних коштів витрат на водопостачання на загальну суму 103726,00 грн, не підтвердження ФОП ОСОБА_2 даних про використання найманої робочої сили та завищення в актах за виконані роботи розміру заробітної плати на загальну суму 6488,21 грн, щодо фактичної опалювальної площі на майновий комплекс Немирівської СЕС на суму 15186,11 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Вінницькою ОДФІ проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності Немирівської ЦРЛ за період з 01.12.2010 року по 01.09.2012 року

За результатами ревізії складено акт № 02-15/164 від 29.10.2012 року, в якому зафіксовані порушення, допущені позивачем.

29.03.2013 року Вінницька ОДФІ направила позивачу лист № 02-21/510 з вимогою усунути виявлені під час ревізії порушення (а.с. 176-177).

Не погоджуючись з проведеними діями відповідача та висновками акту ревізії Немирівська ЦРЛ звернулась до суду з адміністративним позовом. Позивач вважає, що в акті ревізії не наведено достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність всіх зафіксованих у ньому порушень чинного законодавства України. У зв'язку із вказаним позивач вважає, що даний акт позапланової ревізії являється незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову Немирівської ЦРЛ, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача з проведення перевірки є правомірними, а оскаржуваний акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із адміністративного позову, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати акт № 02-15/164 від 29.10.2012 року фінансово-господарської діяльності Немирівської ЦРЛ за період з 01.12.2010 року по 01.09.2012 року в частині висновків щодо покриття за рахунок бюджетних коштів витрат на водопостачання на загальну суму 103726,00 грн, не підтвердження ФОП ОСОБА_2 даних про використання найманої робочої сили та завищення в актах за виконані роботи розміру заробітної плати на загальну суму 6488,21 грн, щодо фактичної опалювальної площі на майновий комплекс Немирівської СЕС на суму 15186,11 грн.

У розумінні ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України, зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Із врахуванням вимог частин четвертої та п'ятої цієї ж статті, позивач може за допомогою бажаного способу захистити права, свободи чи інтереси, які він вважає порушеними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п.2 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.06р. № 550 (далі - Порядок), інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Відповідно до п.35 Порядку результати ревізії викладаються в акті, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому титульному аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку контролюючого органу, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища) та номер примірника.

Акт ревізії містить: вступну частину, в якій зазначаються підстава для проведення ревізії, тема ревізії, повна назва об'єкта контролю, його місцезнаходження, відомості про організаційно-правову форму та форму власності, дати початку і закінчення ревізії, період, який підлягав ревізії, перелік посадових осіб контролюючого органу та залучених спеціалістів, що проводили ревізію, перелік посадових осіб, які відповідали за фінансово-господарську діяльність об'єкта контролю у період, що підлягав ревізії; констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, а також висновок про наявність або відсутність порушень законодавства.

Як зазначено в п.3 Порядку акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не породжує правових наслідків для підконтрольної установи, а тому не може бути предметом оскарження із таких мотивів.

Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин.

При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Ненормативні (індивідуальні) акти породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших суб'єктів.

Самі по собі акти ревізії, документи перевірок тощо не породжують жодних правових наслідків чи обов'язків, а тому не мають ознак рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), оскарження яких здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України, такі документи стверджують факт проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства і є лише носіями доказової інформації.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року від К/9991/40548/11 та в Постанові Верховного Суду України 10 вересня 2013 року №21-237а13.

При цьому, слід зазначити, що оцінка акту ревізії, в тому числі і оцінка дій посадових осіб відповідача щодо його складання, а також щодо самих висновків ревізії, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 10.09.2013р. №21-237а13.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що в розумінні чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Посилання представника позивача на протиправність дій або бездіяльність відповідача колегія суддів також вважає помилковими.

Згідно п. 7 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Так, 29.03.2013 року Вінницька ОДФІ направила позивачу лист № 02-21/510 з вимогою усунути виявлені під час ревізії порушення.

Вказана вимога № 02-21/510 є чинною та виявлені порушення з вимогою про їх усунення не оскаржувалися, що вказує на правомірність вчинення дій відповідача.

Зважаючи на те, що порушення встановлені у ході ревізії та оформлювались у відповідності до Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2006 №550, правові наслідки настають для об'єктів контролю не після складання актів ревізій, а у разі невиконання законних вимог, в тому числі направлених за результатами проведених ревізій щодо усунення виявлених порушень.

Крім того, долучені до матеріалів справи докази, не спростовують в повній мірі виявлених в ході перевірки порушень.

Більше того, факт визнання Немирівської ЦРЛ вказаних порушень свідчить також і те, що акт № 02-15/164 від 29.10.2012 року підписаний без заперечень.

Водночас, в матеріалах справи наявні докази щодо часткового виконання встановлених порушень, що в свою чергу свідчить про безпідставність заявлених вимог, оскільки факт усунення виявлених ревізією порушень свідчить про їх визнання позивачем.

При цьому, суд наголошує, що порушень процедури проведення та порядку оформлення ревізії, за наслідками якої складено акт № 02-15/164 від 29.10.2012 року з боку посадових осіб відповідача при розгляді справи не встановлено.

Крім того, згідно ст. 13 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків.

Отже, предметом оскарження відповідно до ст. 13 Закону № 2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Крім того, суд зауважує, що відмова у задоволенні даного позову не позбавляє позивача - права в майбутньому оскаржити прийняті за результатами ревізії вимогу, а також висловити свою позицію щодо непогодження із підставами її проведення та діями відповідача під час її проведення.

Аналогічна правова позиція висвітлена у рішенні Вищого адміністративного суду України від 15.01.2013 року у справі № К/9991/4383/12.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Немирівської центральної районної лікарні залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.