Постанова № 41848400, 27.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 876/7766/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

19 червня 2014 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу від 29 травня 2014 р. №114 о/с «По особовому складу», яким його протиправно звільнено зі служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС) у запас (з постановкою на військовий облік) відповідно до п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу), поновлення на посаді та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Постанову оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті постанови судом першої інстанції не взято до уваги його доводи щодо нескоєння ним вчинку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Жодного наказу про відрядження його до Харківської області видано не було. При цьому він не відмовлявся від такого відрядження. У рапорті від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 зазначив лише можливі поважні причини, які б могли перешкодити йому вибути у відрядження. Цей рапорт не є відмовою виконати службові обов'язки. Службове розслідування належним чином проведено не було.

УМВС України у Волинській області подало до Львівського апеляційного адміністративного суду заперечення на апеляційну скаргу, де вказало, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби на законних підставах на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Факт вчинення ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, підтверджується висновками службового розслідування, яке проведено у повній відповідності до чинного законодавства. При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права та дав належну оціну встановленим фактам. Доводи апеляційної скарги є безпідставними.

У судовому засіданні апелянт та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та пояснили, що позивач не відмовлявся їхати до м. Ізюму, однак наказу про відрядження його видано не було. А тому підстав вважати, що він вчинив вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, немає. Звільнення позивача зі служби вважають протиправним.

Представник відповідача Забожчук О.В. у судовому засіданні заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та зазначила, що Волинський окружний адміністративний суд вирішив публічно-правовий спір правильно, з урахуванням вимог чинного законодавства та просила відхилити апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із законності наказу УМВС України у Волинській області №114 о/с від 29 травня 2014 року про звільнення позивача зі служби та доведеності факту скоєння ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу ОВС.

Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони зроблені внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 17 серпня 2009 року №144 о/с ОСОБА_1 було прийнято на службу до органів внутрішніх справ на посаду інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Луцького міського відділу (а.с. 27-29).

Присягу працівника органів внутрішніх справ України позивач прийняв 14 вересня 2009 року, що підтверджується текстом присяги, який скріплений його особистим підписом (а.с. 43).

На момент свого звільнення позивач працював на посаді старшого сержанта міліції - інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області, що підтверджується його послужним списком та трудовою книжкою (а.с. 10-11, 27-29).

Наказом №114 о/с від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з ОВС у запас (з постановкою на військовий облік) за скоєння ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, п. 66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР 29.07.1991 року №114 (далі - Положення), з 30.05.2014 року (а.с. 57).

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про законність цього наказу з таких підстав.

Як вбачається з копії наказу Управління МВС України у Волинській областів № 330/в від 29.05.2014 року, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 30.05.2014 року. Згідно мотивувальної частини цього наказу рішення було прийнято через скоєння ОСОБА_1 вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення вимог «Присяги працівника органів внутрішніх справ України», яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 р. №382, у частині відданості народові України, Закону України «Про міліцію» (далі - Закон №565-XII), «Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України», затвердженого Законом України від 22.02.2006 р. №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), особисту недисциплінованість, що виразилось у невиконання вимог наказів Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) від 28.05.2014 року №488 дск «Про відрядження працівників Державтоінспекції до Харківської області» та УДАІ від 28.05.2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» щодо виконання завдань визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції (а.с. 55-56).

До таких висновків УМВС дійшло з огляду на такі обставини.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №488 дск від 28 травня 2014 року зобов'язано начальника УМВС у Волинській області у період із 01 по 30 червня 2014 року відрядити до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області по 10 досвідчених, патріотично налаштованих працівників ДПС ДАІ на службових транспортних засобах із розрахунку три співробітники на один патрульний автомобіль та старшого групи (а.с. 30).

На виконання вимог цього наказу, наказом Управління ДАІ УМВС України у Волинській області №157 від 28 травня 2014 року зобов'язано командирів взводів ДПС ДАІ роти ДПС підпорядкованої УМВС та начальника ДАІ з обслуговування м. Луцька провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ в розпорядження начальника ГУМВС. Під час проведення нарад визначити по 2 досвідчених, патріотично налаштованих працівників ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 09:00 год. 29.05.2014 року у відділ ОР ДПС УДАІ УМВС (а.с. 31).

Така оперативна нарада (збори) з участю працівників взводу із забезпечення супроводження роти ДПС ДАІ відбулася і командир взводу склав рапорт від 28 травня 2014 року на ім'я начальника УДАІ, в якому констатував, що добровільного бажання їхати у відрядження в Харківську область для несення служби не виявив жоден працівник підрозділу (а.с. 39).

29 травня 2014 року о 10:45 год. були проведені повторні збори за участю 13 працівників взводу, за наслідками проведення яких начальник УКЗ УМВС у Волинській області Фень М.Д. та начальник УДАІ УМВС України у Волинській області Кравченя В.Ф. подали рапорти на ім'я начальника УМВС про відмову співробітників підрозділу виконувати накази №488 дск та №157 про відрядження для несення служби в Харківську область (а.с. 33-34).

29 травня 2014 року позивач написав рапорт на ім'я начальника УМВС України у Волинській області, в якому вказав, що у зв'язку зі станом здоров'я та сімейними обставинами, незгодою родичів, він не має змоги поїхати у відрядження в м. Ізюм (а.с. 40).

Наказом УМВС України у Волинській області №444 від 29.05.2014 року за вказаними фактами було призначено відповідне службове розслідування, за наслідками проведення якого складено висновок, який затверджений начальником 29 травня 2014 року (а.с. 46-54).

Згідно цього документа комісія встановила, що співробітники роти ДПС ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області, в тому числі ОСОБА_1 29 травня 2014 року відмовились виконувати вимоги наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» щодо виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції, тобто скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, за що підлягають звільненню з органів внутрішніх справ. З цих підстав комісією запропоновано за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року №382, у частині відданості народові України, Закону України «Про міліцію», Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ», особисту недисциплінованість, що виразилося у невиконанні вимог наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», звільнити вищенаведених працівників за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

На підставі висновків службового розслідування наказом начальника УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №330/в вирішено звільнити в тому числі ОСОБА_1 зі служби за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, тобто за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону №565-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відносини, пов'язані із звільненням зі служби працівників ОВС регулюються Конституцією України, Законом №565-XII, Дисциплінарним статутом, Положенням та рядом інших підзаконних актів.

Пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірні відносини та коли можливість такого застосування не заборонено у спеціальному законі.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону №565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням, затверджуваним КМУ.

За змістом пунктів 10, 11 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особи рядового і начальницького складу ОВС користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами ОВС і цим Положенням.

Особи рядового і начальницького складу ОВС приймають Присягу відповідно до законодавства. Прямі начальники зобов'язані дбати про безпечні умови служби підлеглих, надавати їм реальні можливості для службового, культурного й морального зростання, створювати належні умови для побуту і відпочинку. При цьому має враховуватися думка колективу ОВС, забезпечуватися гласність і соціальна справедливість.

Абзацом 4 пункту 21 цього ж Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників. Направлення для проходження служби за межами республіки здійснюється за згодою працівника в порядку, встановленому законодавством.

Пункт 23 Положення встановлює, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Як передбачено п. 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог п. 62 цього Положення.

Чинне законодавство України не містить нормативного визначення поняття «вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу», відтак, таке поняття є оціночним, та пов'язане із невиконанням чи неналежним виконанням службових обов'язків, порушенням вимог чинного законодавства України, що в обов'язковому порядку повинно дискредитувати високе звання рядового чи начальницького складу ОВС, а тому у кожному конкретному випадку звільнення працівника міліції за скоєння такого вчинку, з урахуванням усіх обставин справи, необхідно перевіряти законність звільнення працівника міліції з такої підстави.

У той же час пп. «є» п. 63 Положення передбачає, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і КМУ, наказів та інших нормативно-правових актів МВС України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника ОВС.

Згідно з ст. 2 цього Статуту дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що cлужбова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника ОВС, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

За порушення службової дисципліни, відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту передбачені наступні види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано ст. 14 цього ж Статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з ОВС особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з ОВС як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Системний аналіз законодавчих актів, якими врегульовано діяльність міліції дозволяє зробити висновок про особливий статус ОВС в системі державних органів, обумовлений перш за все завданням боротьби із злочинністю і правопорушеннями. Наслідком цього окремого статусу органів МВС і їх працівників, є особливі вимоги до останніх, які виражаються в особливому порядку підбору, підготовки кадрів для МВС, вимоги до морально-ділових якостей, репутації, авторитету тощо.

Додатково, аналізуючи наведені правові норми, можна дійти висновку, що в основі поведінки працівника ОВС закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт дисциплінарного проступку. Тому, вступаючи на службу до ОВС та складаючи Присягу, працівник ОВС покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

У зв'язку з цим, як скоєння вчинку, що дискредитують звання рядового і начальницького складу слід розуміти скоєння працівником ОВС дисциплінарного проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету ОВС та його особисто, та унеможливлює подальше виконання ним своїх службових обов'язків.

Як вбачається з висновків службового розслідування, позивач відмовився виконувати наказ про відрядження до м. Ізюму Харківської області.

Відповідно до змісту ст. 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника. Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк.

За змістом п. 138 «Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади», яка затверджена постановою КМУ від 30.11.2011 р. №1242 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі виникнення потреби у направленні працівника у відрядження, не передбачене планом роботи установи, керівником структурного підрозділу, в якому працює працівник, готується доповідна записка на ім'я керівника установи або його заступника, в якій зазначається про те, куди, на який строк, з якою метою відряджається працівник. Доповідна записка разом з проектом наказу про відрядження, підготовленим відповідно до абзацу 2 пункту 85 цієї Інструкції, передається керівникові установи, як правило, не пізніше ніж за три доби до початку відрядження.

Необхідність видання письмового наказу про відрядження в системі МВС вбачається також зі змісту п. 2.5, п. 2.6, п. 2.8 «Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України», затвердженої наказом МВС від 23.08.2012 р. №747.

Позивача звільнено з ОВС за невиконання (відмову виконувати) вимог наказів №488 дск та №157, проте суд першої інстанції не дав їм правової оцінки в світлі того, які саме обов'язки ними були покладені, зокрема, на позивача.

Так, згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України № 488 дск від 28 травня 2014 року начальнику УМВС України у Волинській області необхідно було відрядити до ГУМВС України у Харківській області по 10 досвідчених, патріотично налаштованих працівників ДПС ДАІ на службових транспортних засобах із розрахунку три співробітники на один патрульний автомобіль та старшого групи.

На виконання цього розпорядчого документу наказом начальника Управління ДАІ УМВС України у Волинській області №157 від 28 травня 2014 року було зобов'язано командирів взводів ДПС ДАІ роти ДПС, підпорядкованої УМВС України у Волинській області та начальника відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ. Під час нарад цих посадових осіб зобов'язано визначити по 2 досвідчених патріотично налаштованих працівника ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань .

Тобто, цим наказом було зобов'язано керівників підрозділів самостійно визначити по 2 особи, які володіють певними якостями (довід та патріотизм) та подати списки бажаючих вибути у відрядження.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, командир взводу із забезпечення супроводження роти ДПС ДАІ капітан міліції ОСОБА_6 не визначив двох досвідчених та патріотично налаштованих осіб, які повинні були відбути у відрядження, тобто не виконав першої частини наказу.

Подання рапорту про відсутність бажаючих поїхати не свідчить про виконання ним наказу начальника УДАІ УМВС.

В свою чергу, вказані накази не містять жодних вимог зобов'язального характеру щодо позивача (індивідуальних приписів, примусу до вчинення дій), крім як обов'язку взяти участь у нарадах.

Наказ №488 дск передбачає розпорядчий індивідуальний припис по організації та здійсненню відрядження працівників щодо, зокрема, начальника УМВС, а Наказ №157 - по проведенню оперативних нарад щодо командирів взводів ДПС ДАІ роти ДПС підпорядкованої УМВС та начальника ДАІ з обслуговування м. Луцька.

Наказ №157 частково був виданий з метою дотримання вимог п. 11 Положення для врахування (з'ясування) думки колективу ОВС щодо відрядження конкретно визначених працівників.

Відсутність в особи бажання до вчинення дій, коли чинне законодавство (відомчі акти) дозволяють діяти за власною волею (розсудом), не може бути розцінено як порушення (невиконання) такого (законодавства).

За встановлених обставин, позивача можна звинуватити у відсутності патріотизму, однак немає підстав вважати, що він скоїв вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Також необхідно зазначити, що пункт наказу №157 містить істотні суперечності, оскільки з одного боку зобов'язує підпорядкованих начальників (командирів) визначити по 2 працівників, а з іншого - подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань. Таким чином, УДАІ при виданні цього наказу порушило вимоги ст. 4 Дисциплінарного статуту - не забезпечило його зрозумілість.

Крім того, відповідачем порушено вимоги ст. 14 Дисциплінарного статуту в тій частині, що службове розслідування проводилося без участі безпосереднього начальника порушника - командира взводу ОСОБА_6 який 29 травня 2014 року був на службі.

Також відповідне службове розслідування проведено поверхово. Про це свідчить той факт, що воно призначене, проведене та завершене, а також затверджено висновок протягом одного неповного дня. Під час його розслідування не опитано жодної особи, а відповідні висновки зроблені на підставі кількох рапортів, не витребувано жодного документу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що проведене УМВС службове розслідування та складений за його наслідками висновок не відповідають вимогам ст. 14 Дисциплінарного статуту в частині повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин події.

Проте, суд першої інстанції в оскарженому судовому рішенні ці факти не врахував, належної оцінки їм не надав та зробив передчасні та суперечливі висновки, щодо винних дій позивача та правомірності наказу №114 о/с у відповідній частині.

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції вважає встановленим, що позивача звільнено з посади без законних підстав, оскільки відповідачами не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, за який його звільнено; з порушенням установленого порядку, тобто внаслідок проведення службового розслідування без повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події (ймовірно скоєного вчинку).

Згідно з п. 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

В абзаці 3 пункту 17 постанови Пленум Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» від 06.03.2008 р. №2 роз'яснено, що в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Крім цього, в абзаці 10 підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму цього ж суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 р. №7 роз'яснено, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Наказом УМВС України у Волинській області №330/в від 29 травня 2014 року було фактично визнано наявність порушення старшим сержантом міліції ОСОБА_1 та прийнято рішення про застосування щодо нього стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 30 травня 2014 року.

Оскаржувний наказ №114 о/с від 29 травня 2014 року по особовому складу УМВС України у Волинській області був виданий на підставі та виконання наказу №330/в.

Поновлення на службі, що є реалізацією судового захисту у цьому спорі, неможливо за наявності нескасованого наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за органів внутрішніх справ.

Тому з метою повного захисту прав позивача, про захист яких він просить, поновлення його на посаді, необхідно вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ УМВС України у Волинській області №330/в від 29 травня 2014 року.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, то в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Позивач при проходженні служби перебував у штаті УДАІ УМВС України у Волинській області і саме в цій установі отримував грошове забезпечення.

Тому, оскільки УДАІ УМВС України у Волинській області виплачує грошове забезпечення позивачу, воно повинно бути відповідачем у справі про його стягнення.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

За змістом цих норм допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції. КАС України не передбачено заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, підстав для задоволення позову про стягнення з УМВС України у Волинській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області № 114 о/с від 29 травня 2014 року, № 330/в від 29 травня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновити старшого сержанта міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області з 30 травня 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст постанови виготовлено 2 грудня 2014 року.