Ухвала суду № 41848294, 09.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14084/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Державна судова адміністрація України (далі - Позивач, ДСА України) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної виконавчої служби України (далі - Відповідач, ДВС України) про: визнання протиправними дій Відповідача щодо стягнення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 236583268 з ДСА України витрат на проведення виконавчих дій; скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 236583268 про стягнення з Позивача витрат на проведення виконавчих дій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2014 року адміністративний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не здійснювались дії з примусового виконання рішення суду, а тому підстави для стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, старшим державним виконавцем ОСОБА_2 (далі - державний виконавець, ОСОБА_2) було відкрито виконавче провадження № 23958326 на виконання виконавчого листа від 29.12.2010 року № 2а-19904/10/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом про зобов'язання ДСА України виділити Апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_3 з 22.05.2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01.12.2008 року - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19.08.2009 року - заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат, з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

ОСОБА_2 22.04.2013 року винесено постанову про зупинення виконавчого провадження у зв'язку зі зверненням державного виконавця до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

Виконавче провадження постановою від 20.08.2014 року було поновлене у зв'язку зі скасуванням постановою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ.

У зв'язку зі скасуванням постановою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_2 20.08.2014 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 60).

Поряд з іншим, державним виконавцем 20.08.2014 року складено акт про витрати на проведення виконавчих дій, зі змісту якого вбачається, що останнім здійснено витрати на загальну суму 103,31 грн.

На підставі ч. 5 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_2 20.08.2014 року винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 103,31 грн.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 6, 11, 25, 27, 41 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4.15.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність прийняття Відповідачем постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, оскільки обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення зазначених витрат є факт здійснення останнім дій спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт його невиконання боржником у добровільному порядку.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Приписами ч. 4 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Отже, витратами виконавчого провадження є витрати, які пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджується факт вчинення державним виконавцем будь-яких дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт невиконання боржником судового рішення у добровільному порядку не може свідчити про здійснення державним виконавцем конкретних дій, спрямованих на його примусове виконання, а тому підстави для стягнення відповідних витрат в силу ст. 41 Закону відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Окружного адміністративного суду м. Києва про відсутність документів, якими підтверджується стягнення з боржника витрат на вчинення виконавчих дій у сумі 103,31 грн., виходячи з наступного.

Пунктом 4.15.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року №74/5 (далі - Інструкція) встановлено, що про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій (додаток 35), в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів.

Зі змісту акта від 20.08.2014 року вбачається, що сума витрат у розмірі 103,31 грн. складається з наступних витрат: папір А4, використання картриджа, тонера, аркушів паперу, конвертів, обкладинки «виконавче провадження», оплати за користування ЄДРВП, витрати, пов'язані з використанням маркувальної машини (простий лист).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджуються понесені державним виконавцем витрати саме у розмірах, зафіксованих у акті.

Поряд з іншим, Відповідачем не подано доказів того, що зазначені витрати понесені у процесі виконання обов'язків ОСОБА_2 щодо примусового виконання рішення суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та скасування постанови - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.