Постанова № 41847652, 07.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2014 року 10:25 № 826/12399/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - Мнацакаряна С.А., Петасюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_4 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач порушив вимоги ст. 40 КЗпП України та незаконно видав про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей, оскільки мав можливість перевести позивача на іншу роботу в Міністерстві культури України. Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не враховано наявність у позивача професійної освіти, 33-х років трудового стажу у сфері культурної спадщини та культурних цінностей, наукового ступеню кандидата архітектури, почесного звання «Заслужений працівник культури України», Державних премій України в галузі архітектури.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ №20-14 Міністерства культури України від 26 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_4; поновити ОСОБА_4 на рівнозначній посаді, яку він займав на день звільнення; стягнути з Міністерства культури України на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 липня 2014 року до дня поновлення на роботі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідачів проти позову заперечували в повному обсязі та просили суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на правомірність звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей відповідно до ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Наказом Міністерства культури України №436/0/17-14 «Про звільнення ОСОБА_4» від 18.07.2014 р. у зв'язку із зміною структури Міністерства культури України та відповідно до наказів Міністерства культури України від 16.04.2014 р. №201/0/17-14 «Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства культури України», від 25.04.2014 р. №212/0/17-14 «Про затвердження штатного розпису Міністерства культури України з 01 травня 2014 року», з урахуванням ст. 43, 44, 83 КЗпП України ОСОБА_4 звільнено з посади першого заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей 18 липня 2014 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Позивач стверджує, що звільнено його із займаної посади за реальної можливості переведення на іншу посаду в Міністерстві культури України.

Незгода зі звільненням зумовила звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених прав.

При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства культури України №201/0/17-14 від 16.04.2014 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» внесено зміни до структури центрального апарату Міністерства культури України, затвердженої наказом Міністерства культури України від 21.09.2011 р. №421/1/17-11 «Про структуру центрального апарату Міністерства культури України» виклавши структуру центрального апарату Міністерства культури України в новій редакції.

Порядок вивільнення працівників регулює ст. 492 КЗпП України, згідно якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно ч. 3 ст. 492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 06.05.2014 року ознайомився з письмовим попередженням про зміну структури та внесенням змін до штатного розпису Міністерства культури України та пропозицією переведення на посаду головного спеціаліста відділу музейної справи управління музейної справи та нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей (на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5).

Письмовим попередженням також повідомлено позивачу, що у разі відмови від запропонованої посади його буде звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до листа Міністерства культури України від 07.07.2014 р. №330/8/42-14 позивачу повідомлено, що з дати попередження про скорочення посади заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей минуло 2 місяці, запропоновано у разі згоди до 18:00 год. 08.07.2014 р. подати до відділу кадрової роботи та державної служби заяву про переведення на запропоновану посаду та попереджено, що ненадання зазначеної заяви у визначений термін є підставою для звільнення із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

08.07.2014 року о 18:00 працівниками Міністерства культури України складено акт про те, що станом на 18:00 08 липня 2014 року ОСОБА_4, заступником директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей, не надано до Міністерства культури України, на лист Мінкультури від 07.07.2014 року №330/8/42-14, заяву про надання згоди на переведення на посаду, запропоновану йому у письмовому попередженні від 06.05.2014 року.

Міністерство культури України листом від 09.07.2014 року №337/8/42-14 звернулось до голови первинної профспілкової організації Міністерства культури України Сухенко С.В. щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_4, заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно листа №28 від 17.07.2014 року первинна профспілкова організації Міністерства культури України надала згоду на звільнення ОСОБА_4, заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. №9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом під час розгляду даної справи встановлено, що дійсно мало місце скорочення штату Міністерства культури України, позивач попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення, однак відмовився від переведення на іншу роботу, що підтверджується матеріалами справи, тобто відповідач діяв з дотриманням всіх вимог чинного законодавства про працю.

Крім того, позивач звільнений із займаної посади за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, що свідчить про виконання вимог ст. 43 КЗпП України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що при прийнятті наказу про звільнення ОСОБА_4 №436/0/17-14 від 18.07.2014 р. Міністерство культури України діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи, що решта позовних вимог є похідними від позовної вимоги, підстав для задоволення якої судом не вбачається, у суду відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено суду правомірність прийнятого оскаржуваного наказу.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією 12.11.2014 р.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Шулежко В.П.