Ухвала суду № 41847074, 27.05.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Стойка В.В.

Суддя-доповідач - Васильєва І. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року справа №2а/0570/11389/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Васильєвої І. А., Казначеєва Е.Г., Яманко В.Г.,

Секретар судового засідання Карабан Т.М.,

За участі представника відповідача Чолов'ян Г.М. (на підставі довіреності)

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/11389/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський шифер" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби від 03 серпня 2012 року №0000392302/15316 (а.с. 3-6).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський шифер" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року задоволені в повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року (а.с. 148-156).

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення не було повною мірою враховано ті обставини, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки № 37/22/31263808 від 11.04.2012 року, складеного фахівцями ДПІ у м. Сімферополі, провести зустрічну звірку ТОВ «Строитель плюс» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року не надається можливим у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою. Крім того, судом не враховано, що підрозділами ДПС в АР Крим складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками БВП «Строитель-Плюс» з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року. Крім того, апелянт посилається на наявність вироку Київського районного суду м. Сімферополя від 10 квітня 2013 року, відносно ОСОБА_5 за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України в якому зазначено про те, що ОСОБА_5 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію ряду СПД, засновником яких вона була, а саме БВП «Строитель плюс».

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши письмові матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Краматорський шифер" згідно свідоцтва про державну реєстрацію, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 09 лютого 2004 року, включено до ЄДРПОУ за № 32879254 (а.с. 116,117).

Відповідач - у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є суб'єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Краматорську Донецької області проводила документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Краматорський шифер" з питань підтвердження фінансово-господарських відносин з БВП "Строитель Плюс" за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої було складено акт №1246/22-1-32879254 від 16 липня 2012 року (а.с. 8-13) та встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на 134716,39 грн., в т.ч. за вересень 2010 року у сумі 71212,32грн., за листопад 2010 року у сумі 14112,07грн., за січень 2011 року у сумі 49392,00грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що за результатами опрацювання встановлених відхилень між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ "Краматорський шифер" та його контрагентів у відповідності до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено розбіжність у сумі 71212,32 грн. за вересень 2010 року, у сумі 14112,07грн. за листопад 2010 року, у сумі 49392,00 грн. за січень 2011 року по контрагенту БВП "Строитель плюс", тобто даним підприємством не сплачені податкові зобов'язання з податку на додану вартість до бюджету.

В акті перевірки відповідача є посилання на акт № 37/22/31263808 від 11 квітня 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки складеного фахівцями ДПІ у м. Сімферополі, ТОВ "Строитель Плюс" з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року не надається можливим у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою.

Крім того, підрозділами ДПС в АР Крим складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками БВП "Строитель Плюс" з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 вересня 20101 року по 31 грудня 2010 року.

Згідно зазначених актів, встановлено порушення ч.1 ст.203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання підприємств до реальних вигодо набувачів за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року. Також не підтверджено реальність проведених господарських операцій вказаних підприємств з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01 вересня 2010 по 31 грудня 2010 року з урахуванням виду, обсягу, якості та розрахунків.

03 серпня 2012 року ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення відносно ТОВ "Краматорський шифер" №0000392302/15316 згідно з підпунктом 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до ч.4 ст.6, ст.7 та ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 134716грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 33679 грн. (а.с. 20).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2010 року між ТОВ "Краматорський шифер" ("Замовник") та БВП "Строитель Плюс" ("Підрядник") було укладено договір підряду №1280 /а.с.28/, відповідно до умов якого підрядник зобов'язувався на свій ризик виконати по завданню замовника роботи у відповідності до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити дану роботу: капітальний ремонт м'якої крівлі виробничих приміщень, розташованих за адресою: вул. Привокзальна, 2а, м. Краматорськ, Донецька область. Вартість договору склала 84672,42 грн.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами:

- актами приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою КБ 2 : за вересень 2010 року на суму 427273,93грн., за жовтень 2010 року на суму 84 672,42грн., грудень 2010 року на суму 169344,01грн., за грудень 2010 року на суму 127 005,82грн.;

- податковими накладними №4933 від 29 вересня 2010 року, №1678 від 27 жовтня 2010 року, № 9061 від 30 грудня 210 року, №9062 від 30 грудня 2010 року;

- заліком взаємних однорідних вимог від 31 грудня 2010 року.

Суми ПДВ згідно зазначених вище податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за вересень-грудень 2010 року, січень 2011 року. Копія зазначених декларацій наявні у матеріалах справи (а.с.51-115).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Спірним у даній справі, з урахуванням висновків зроблених в акті перевірки від 16.07.2012 року № 1246/22-1-32879254, є правильність нарахування ПДВ за вересень 2010 року, листопада 2010 року, січень 2011 року ТОВ «Краматорський шифер» внаслідок не підтвердження реальності здійснення БВП «Строитель-Плюс» фінансово-господарських операцій з придбання та реалізації товарів, робіт, послуг за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний у 2010 році) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами Закону України «Про податок на додану вартість» ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку -продавця товару.

Обов'язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку -покупця.

Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, зробив висновок про те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Так, в тому числі у рішеннях: від 19 листопада 2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та від 21 січня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи.

Стосовно доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції вироку у кримінальній справі від 10.04.2013 року Київського районного суду м. Сімферополя, то судова колегія зазначає про те, що на час ухвалення спірної постанови 09 жовтня 2012 року, вищевказаний вирок ще не набув чинності. Крім того, обставини кримінальної справи ніяким чином не стосуються реальності здійснення господарських операцій по укладеному правочину.

Виходячи з правової позиції Верховного суду України, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З огляду на таке судова колегія зазначає, що відповідачем не доведено тих обставин, що укладений позивачем договір порушує публічний порядок, та відсутність підстав вважати його нікчемним. Доказів визнання спірного правочину недійсним у судовому порядку відповідачем не надано.

Як зазначалось вище, право на нарахування податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях виконанню ремонтних робіт виникло у позивача на підставі зазначеного договору, укладеного ТОВ «Краматорський шифер» («Замовник») та БВП «Строитель Плюс» («Підрядник»), виконання яких підтверджено достатнім обсягом документів бухгалтерського та податкового обліку. Суми податкового кредиту, зазначені у податкових накладних, виданими за наслідками капітального ремонту м'якої крівлі виробничих приміщень, позивач відніс до складу податкового кредиту, про що зазначив у податкових деклараціях з ПДВ за відповідний період, поданій до ДПІ у м.Краматорську Донецької області.

Таким чином, у відповідача не було підстав для збільшення грошового зобов'язання.

Аналізуючи встановлені обставини та приведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, оскільки висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 134716 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 33679 грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/11389/2012 -залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року у справі № 2а/0570/11389/2012 -залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 29 травня 2014 року.

Колегія суддів І.А. Васильєва

В.Г. Яманко

Е.Г. Казначеєв